Ренесанс

Епоха нового часу є важливим етапом в розвитку людства і його суспільного життя. Європа підійшла до свого Відродження; архітектура за XV—XIX ст. пройшла складний шлях Ренесансу, бароко, рококо, класицизму. Епоха нового часу принесла зміну художніх смаків, змінила духовне життя суспільства.

Ренесанс, зародившись в італійських містах-республіках, забезпечував становлення нового світобачення незалежної і енергійної особи. В ренесансній архітектурі аскетизм і містика середньовіччя витісняються відчуттям радості життя, задоволеністю земним буттям. Архітектура Ренесансу стає все більш світською, проникаючи в містобудування, створює планування нових міст з погляду зручності, здоров'я і краси. Турбування про людину, але про людину вибрану, знатну і багату — перший принцип будівництва нових міст в епоху Відродження. Професійно-групове розселення покладено в основу другого принципу: ремісники споріднених професій повинні жити в безпосередній близькості один від одного. Торговці, міняйла, ювеліри, лихварі повинні жити в центральному районі біля площі; корабельники, канатники мали право поселятися за кільцевою вулицею; каменярі, ковалі, шорники повинні розміщуватися біля в'їзних воріт; перукарі, аптекарі, кравці розселялися рівномірно по всій території міста. В основі третього принципу лежав територіальний розподіл міста на комплекси: житлові, виробничі, торгові, суспільні. В центрі міста розташовувалася головна громадська площа. В XVI ст. площі втрачають свою суспільну значущість (для свят і парадних ходів) і служать відкритим вестибюлем перед головуючою спорудою, підкоряючись вимогам ансамблю. Такими ансамблями є комплекс Бельведера в папському Ватикані, римський Капітолій.

У епоху Відродження ведуча роль відводилася міському житловому будинку, в Італії — палаццо. В XV ст. це особняк заможного городянина, а в XVI ст. — резиденція крупної вельможі. Палаццо, збудовані з цегли, мали два або три поверхи: перший поверх з легкою аркадою, обернутою в двір, займали вестибюль, парадні сходи і службові приміщення; на другому поверсі розташовували житлові приміщення і парадні зали; третій поверх з окремими сходами призначався для родичів і друзів, а також мав приміщення для слуг. Стайні, каретні сараї розміщували з боку двору. Дворів могло бути декілька. Їх розташовували в глибині саду.

У Франції численну групу споруд складали міські і заміські палаци аристократії і крупної буржуазії, так звані готелі і шато. Планування міського готелю, ізольованого від міського середовища, визначалося замкнутим прямокутним двором, оточеним чотирма корпусами з галереями, що виходять в двір.

До епохи італійського Ренесансу відноситься також розвиток заміського житлового будинку — вілли. Вілла розвивалася як центральна садиба крупного прибуткового господарства, як літня резиденція, місце відпочинку, прекрасних святкувань в розкішних садах. В другій половині XV ст. вималювалась структура будинку, обслуговувальних приміщень і саду. Житловий будинок займав центральне положення. Приміщення будинку розкривалися лоджіями в невеликий партерний сад. Масиви зелені, тінисті перголи, алеї, фонтани, басейни входили в художню композицію вілли. Найбільш відома вілла Ротонда у Віченце (арх. А. Палладіо). Розташована на горбі, вона легко вписується в оточуючу природу, з якою пов'язана симетрично розташованими портиками і драбинами.

Заміські садиби дворянства були характерні в XVI ст. для архітектури німецького Відродження. Значні зміни, що відбулися в придворному житті князів, визначили створення спеціальних споруд для рицарських ігор і придворних святкувань. При садибах облаштовують обширні сади. Своєрідним твором був споруджений в Штутгарті в палацовому саду новий розважальний павільйон. Двоповерхова прямокутна в плані будівля з двома просторими залами була поєднанням пізньоготичних прийомів і італіозованих форм — башт на кутах будівлі і аркадних галерей між ними.

Окрім житлових палаццо в Італії, міських готелів у Франції, в містах набув поширення тип рядового житлового будинку, що є прообразом житлових будівель сучасної міської забудови. Це багатосекційні і блоковані житлові будинки, чотирьох-, п'ятиповерхові, неправильної конфігурації через малі розміри ділянки. Будинки тісно примикали один до одного, тому виникала необхідність обладнання світлових двориків між двома паралельно розташованими будинками. Багатосекційні житлові будинки мали декілька квартир на поверсі: на першому поверсі розміщували лавки і майстерні, вище -житлові приміщення, на останньому поверсі влаштовували лоджію (в XVI ст. це вже крита тераса — алътан ). Блоковий житловий будинок складався з декількох розташованих одна на іншій груп житлових кімнат, кожна з яких мала свій вхід, торгового приміщення і сходів, призначених для однієї сім'ї. В блокованих будинках був вестибюль — аулі — для двох, трьох кімнат або квартир.

Будинки, як правило, не опалювали, а каміни розміщували в кухнях в головній житловій кімнаті; на кухнях в нішах влаштовували примітивну каналізацію (стояки з каналами); основним джерелом водопостачання були питні колодязі, які встановлювалися в дворах і наповнювалися водою, що стікала з дахів будівель і з поверхні мощених дворів. Фасади рядових житлових будинків, як правило, обштукатурювали;

перші поверхи, де розміщували торгові ряди, облицьовували природним матеріалом — туфом; з нього ж виконували різні деталі — портали дверей, наличники вікон, пояси і ін. Обштукатурені поверхні стін або фарбували в сірий або червоний колір, або покривали сграффіто (подряпана багатоколірна картинка з декількох шарів кольорової штукатурки).

Суспільне життя в епоху Відродження була направлено на добродійність і освіту. Будівництво госпіталів, шкіл, бібліотек, критих ринків, готелів набуло широкого поширення по всій Європі. Перша крупна громадська будівля, що ознаменувала епоху Відродження, — виховна установа для дітей ("притулок безневинних"). Виховний будинок складався з житлових, господарських, суспільних і культових приміщень, згрупованих навкруги внутрішнього центрального двору. Обслуговувальні приміщення (кухня, столова, житло прислуги, кімнати адміністрації і прийому дітей) розташовували на першому поверсі; на другому поверсі розміщували спальні дітей і вихователів, приміщення для занять.

Будівництво лікувальних установ в Мілані в середині XV ст. було пов'язано з санітарними умовами міста, що погіршувалися, нерідко спустошуваного епідеміями. Прямокутна в плані споруда мала чоловіче і жіноче відділення, лікувальні і обслуговуючі приміщення, згруповані навкруги замкнутих дворів. Особливу увагу приділялось санітарному стану лікарні (убиральні між палатами, наявність вентиляційних і зливових каналів).

У XV і XVI ст. у зв'язку з відродженням античної драми і комедії, постановкою світських п'єс виникла потреба в спеціальних театральних будівлях. Таким театром став, наприклад, театр Олімпіко у Віченце (арх. А. Палладіо), в якому розвиток сцени в глибину і по ширині, створення об'ємних декорацій і ілюзорної перспективи визначають органічний зв'язок із залом для глядачів.

У XVI ст., коли життя Європи активізувалося у напрямі торгівлі, пошуку роботи або подорожей, продовжує розвиватися тип дорожнього готелю. Численні фахверкові придорожні готелі типу інн, що одержали розвиток в Англії, мали однакові плани: житлові кімнати розташовувалися на другому поверсі, з'єднувалися критою галереєю і виходили в прямокутний двір. На першому поверсі розміщували стайню, таверну, службові приміщення. Іноді внутрішній двір служив підмостками народного театру. Виниклі пізніше в Англії театри відтворювали схему готельного двору.

Архітектура Відродження не була однаковою по всій Європі і одержала свій розвиток в різних країнах в різний час: італійський

Ренесанс вплинув на архітектуру Франції лише через півстоліття, а в архітектурі Англії цей стиль "спізнився" на 150 років.

Дата добавления: 2014-01-04