Барокко

У середині XVI в. загальний історичний фон розвитку культури і архітектури Італії визначається наростанням феодальної і церковної реакції. Архітектура позбавляється демократичної основи муніципального приватного будівництва в містах. Основними замовниками архітектури стають церква і аристократія. Вони стали визначати художні смаки і вимоги до архітектури: підкреслена монументальність палацової архітектури і патетична, вражаюча архітектура церков. До кінця XVI в. в церковній архітектурі сформувався новий стиль — бароко. Початок архітектурного бароко визначився будівництвом в Римі першої церкви єзуїтів Або Джезу. Складний внутрішній простір церкви збільшувався за рахунок ілюзій, що створювалися барвистими плафонами і композиційними прийомами: гра світла і тіней, велика кількість позолоти, виступи, ніші, зігнуті карнизи. В церковній архітектурі використовували всі засоби світського мистецтва дії на людину: колір і ефекти освітлення, музику і красномовство, простір і скульптуру. Архітектура бароко служила цілям абсолютної монархії. Підкорення централізованої влади у всіх сферах життя привело до її уніфікації від особистої свободи до одягу. Пишні парики і одяг придворної аристократії породжували неприродність, химерність манер, театральність поведінки.

Видовищність, сценічність архітектури бароко виявилася в містобудівному мистецтві — в створенні міста-видовища. Архітектура залучалася до масових театралізованих дійств: тріумфальних в'їздів коронованих персон, релігійних ходів і т.д. Місто прикрашали фонтанами, скульптурами, що зображали міфологічні персонажі і тварин.

Центральним ядром обширних палаццо духовної і світської феодальної знаті стала парадна група входу в головний урочистий зал. Анфілада пишно оброблених залів, декоративні протяжні фасади, система розкритих дворів, що зв'язують палац з садом, парадний під'їзд перед палацом — основні ознаки, що відображають еволюцію будівель палацового типу.

Заміські вілли італійської знаті — це великі садово-паркові комплекси, по головній осі яких розташовувалися основні архітектурні елементи парку — драбини, тераси, каскади, гроти. Головна будівля встановлювалася на схилі горба, навкруги якого створювалася система підйомів і розбивався парк. Характерним прикладом є вілла Альдобрандіні у Фраськаті. Будівля вілли розташована на схилі горба. Перед будівлею — великий східчастий пандус, ззаду примикає парк з водяним каскадом, що добре проглядається з верхньої лоджії будівлі.

Італійські вілли, їх сади і парки XVI — XVIII ст. створили садово-паркове мистецтво, що одержало назву системи італійських парків, і вплинули на ландшафтну архітектуру Росії середини XVIII ст., а також на композицію французького регулярного парку (чіткість ліній і контурів, величезні площі партеров і водоймищ, прямі алеї, підстрижена зелень, симетрично розставлена барочна мармурова і бронзова скульптура). Таким був Версальський парк, в якому композиційним центром став палац, що виник на місці великого мисливського замка і розважального звіринця у формі восьмигранника.

До кінця XVI ст. у Франції склався тип готелю, який існував впродовж двох століть. Готель розташовувався усередині палацової ділянки; за будівлею готелю розміщувався сад. Будинок між садом і двором — готель — був міським особняком, в якому прагнула "замкнутися" кожна дворянська сім'я. Двір відгороджували стіною, що виходить на вулицю. Будівля готелю мала пишно прикрашений фасад і нову форму даху, зламана конструкція якої дозволяла використовувати горище під житло — мансарду (на ім'я арх. Ф. Мансара).

Дата добавления: 2014-01-04