Лекція 7: Майнові правовідносини батьків, дітей, інших членів сім'ї та родичів

1. Правовідносини батьків та дітей з приводу майна

2. Обов’язок батьків утримувати своїх дітей та його виконання

3. Обов’язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх батьків та його виконання

4. Майнові правовідносини інших членів сім'ї та родичів

Нормативно-правові акти

1. Постанова КМУ “Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб” від 26 лютого 1993 р. у ред. 23.07.2011 р.

2. Постанова КМУ від 22 лютого 2006 р. N 189 Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме в ред. 13.03.2008 р.

Майнові відносини батьків і дітей - це відносини, які вини­кають між ними щодо приналежного їм майна.

Окрему групу сімейних правовідносин становлять май­нові правовідносини батьків та дітей. У сімейно-правовій літе­ратурі вони поділяються на дві групи: 1) правовідносини з при­воду майна та 2) правовідносини щодо утримання. Перш за все необхідно розглянути перший вид правовідносин — ті, що виникають між батьками та дітьми стосовно належного їм май­на. Такі правовідносини поділяються на три види залежно від джерела набуття майна. До них, зокрема належать правовідно­сини щодо майна: а) набутого батьками і призначеного для по­треб усієї сім'ї; б) набутого за рахунок спільної праці чи спільних коштів батьків і дітей; в) майна, що набувається самими дітьми на різних правових підставах.

Сімейним кодексом України закріплено режим роздільності майна батьків і дітей. Так, ч. 1 ст. 173 наголошує, що батьки і діти; зокрема ті, які проживають спільно, можуть бути само­стійними власниками майна,. Тобто, якщо майно належить бать­кам або дитині, вони, незалежно від строків, користування цим майном, є єдиними його власниками, які мають право здійсню­вати правомочності щодо володіння, користування та розпоряд­ження цим майном.

Водночас, СК України проголошено, що при вирішенні спору між батьками та малолітніми, неповнолітніми дітьми, які про­живають спільно, щодо належності їм майна вважається, що воно є власністю батьків, якщо інше не встановлено судом. При цьому, майно, придбане батьками або одним із них для забезпе­чення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спор­тивне обладнання тощо), є власністю дитини (ст. 174 СК).

Крім режиму роздільної власності, сімейне законодавство пе­редбачає і режим спільної сумісної власностібатьків і дітей. Від­повідно до ст. 175 СК України, майно,; набуте батьками і дітьми за,рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Батьки, при визначенні порядку володіння та користування майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а також роздільним майном, зобов'язані враховувати інтереси своїх неповнолітніх дітей.

Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, небхідне для забезпечення її: виховання і розвитку (ч. 1 ст. 176 СК).

Другу группу становлять правовідносини щодо утримання (аліментні зобовязання).

Аліментні зобов'язання мають ряд особливостей:

1) визначені імперативно, тобто виникають і припиняють­ся виключно у випадках і за умов, установлених зако­ном (кровне споріднення; встановлення батьківства; усиновлення; неповноліття; непрацездатність; потреба ма­теріальної допомоги). Обов'язок сплати аліментів встанов­лений законом і не може бути припинений згодою сторін, за виніїтком випадку передачі права власності на неру­хоме майно (ст. 190 СК); влаштування дитини до закла­ду охорони здоров'я, навчального або іншого закладу не припиняє стягнення аліментів на користь того з батьків, з ким до цього проживала дитина, якш;о вони витрачаються за цільовим призначенням (ч. 1 ст. 193 СК);

2) мають суворо персональний характер, тобто діють щодо конкретних осіб, ні за яких обставин не можуть бути пере­дані іншим особам і припиняються у зв'язку зі смертю як зобов'язаної, так і правомочної особи;

3) є безоплатними, тобто виплачені суми не можуть бути вит­ребувані, крім випадків, коли їх стягнення було проведене на підставі неправдивих відомостей та документів. Взаєм­ний характер аліментних зобов' язань (з повнолітніх дітей можуть стягуватися аліменти на користь їхніх непрацез­датних та нужденних батьків) не робить їх оплатними;

4) є тривалими, тобто на їх витребування не поширюється позовна давність (може бути погашена лише окрема вимо­га, але не все зобов'язання у цілому). Аліменти присуджу­ються лише на майбутній час з дня пред'явлення позову. Аліменти на дітей можуть бути пред'явлені у будь-який час, поки діти є неповнолітніми (або ж є повнолітніми, але непрацездатними);

5) для припинення аліментних зобов'язань не вимагається додаткового рішення суду, вони припиняються автома­тично у разі досягнення дитиною повноліття (незалежно від продовження ним навчання). Повнолітні діти мають право на отримання аліментів від батьків уже на інших підставах, ніж неповнолітні і шляхом пред'явлення тим із батьків, з ким проживає дитина, окремого позову. Стяг­нення коштів на утримання повнолітніх дітей на підставі судового рішення, за яким стягувались кошти на непов­нолітню дитину, не допускається;

6) аліментні зобов'язання є безумовними і стягуються з будь- якого виду доходів зобов'язаної особи. Матеріальний стан платника аліментів, стан його здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, можуть вплинути лише на розмір аліментів.

Крім основної суми аліментів, законодавство допускає за­лучення аліментнозобов'язаних осіб до участі у додаткових витратах на дитину при таких особливих обставинах, як необ­хідність розвитку здібностей дитини, її хвороба, каліцтво тош;о (ч. 1 ст. 185 СК). Розмір участі одного із батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається: за рішенням суду, з урахуванням обставин, ш;о мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покрива­тися після їх фактичного понесення одноразово, періодично або постійно. Стягнення додаткових витрат не може бути підставою клопотання про зміну розмірів аліментів, а також про їх відне­сення на рахунок майбутніх платежів. Додаткові витрати - ок­ремий вид матеріального утримання дитини.

Час, з якого присуджуються аліменти на дитину - в ідповідно до ст. 191 СК України аліменти на дитину присуд­жуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати, суд може прису­дити стягнення аліментів за минулий час, але не більше як за три роки, що передували пред'явленню позову.

Способи виконання батьками обов'язку щодо утримання дитини та визначення розміру аліментів

За чинним сімейним законодавством батькам надане пра­во самостійно, за домовленістю між собою, визначати способи виконання обов'язку щодо утримання дитини. Проте, сімейне законодавство не відмовилося від класичних форм надання ут­римання, а саме від надання утримання у грошовій і (або) нату­ральній формах. Тобто надання батьками утримання дітям мож­ливе трьома способами:

1) грошова форма;

2) натуральна форма;

3) змішана форма (поєднання грошової та натуральної).

При призначенні аліментів суду також надане право присуди­ти кошти на утримання дитини у частці від доходу зобов'язаної особи і (або) у твердій грошовій сумі (ч. З ст. 181 СК).

При стягненні аліментів на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) аліментнозобов'язаної осо­би, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. У разі досягнення найстаршою дитиною повноліття та за умови, ш;о ніхто із батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти бу­дуть стягуватися за вирахуванням тієї частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу отримує в натуральній формі, а також за наяв­ності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача аліментів має право визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Дата добавления: 2014-01-04