Альтернативні теорії капіталу

РС

ЗВ

Г – Т <...В...Т' - Г',

Г — первісно авансована сума грошей; Т — товар у вигляді робочої сили (РС) і засобів виробництва (ЗВ); В — процес виробництва; Т' — створені нові товари з додатковою вартістю; Г' — гроші, одержані від реалізації товарів.

Рис. 7.3. Послідовні стадії та функціональні форми кругообороту промислового капіталу

Стадії кругообороту капіталу:

1-а. Відбувається підготовка до процесу ви­робництва шляхом придбання за рахунок авансованого капіталу необхідних засобів виробництва і робочої сили. На цій стадії капітал виступає у вигляді грошового капіта­лу, головна функція якого полягає у підготовці умов ви­робництва.

2-а. - процес виробництва, коли відбувається поєднання засобів виробництва з робочою силою, у результаті чого з'являються нові товари, вартість яких перевищує первісно авансовану на величину додат­кової вартості. На цій стадії капітал набуває продуктивної форми, функція якої — створення нових благ і нової вар­тості.

3-я - завершальна стадія капітал виступає у товарній формі, і його функція заключається у реалізації створених товарів з метою перетворення їх вартості на грошову фор­му. Такої ж форми набуває і додаткова вартість, виступа­ючи як прибуток.

Отже, здійснюючи кругооборот, капітал приносить сво­єму власнику прибуток. Щоб отримувати прибуток систе­матично, кругооборот капіталу має здійснюватися безпе­рервно. Постійно повторюваний кругооборот називається оборотом капіталу.

Щоб порівнюва­ти різні капітали щодо тривалості обороту, використову­ється поняття швидкості обороту капіталу, тобто кіль­кість його оборотів, які здійснюються протягом року. Якщо тривалість одного обороту капіталу дорівнює 3 місяці, він протягом року здійснює 4 обороти, а якщо 5 років, то протягом року—1/5 обороту. Кожен підприємець праг­не прискорювати оборот капіталу, бо це дозволяє одержу­вати більшу масу прибутку з меншою сумою авансованого капіталу.

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, адже це збільшує масу і підвищує норму прибутку.

З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:

де П' — норма прибутку; П — маса прибутку; К — величина авансового капіталу; п — кількість оборотів авансового капіталу за рік.

Додаткова вартість — це вартість, створена праців­никами понад вартість робочої сили і безкоштовно при­власнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:

W = c + v + m

де m — додаткова вартість.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу є нормою додаткової вартості (m¹)- Вона визначається за фор­мулою:

m¹ = 100%.

Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.

Амортизація (від лат. amort — безсмертя або amortisatio — погашення) — термін, що використовується у двох значеннях:

1) процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування;

2) процес відновлення вартості основного капіталу за рахунок цільового нагромадження грошових засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу (рис. 7.4.).

Фізичне (матеріальне) зношування — поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості внаслідок її перенесення на новостворений продукт у процесі їх експлуатації та впливу зовнішнього середовища.

Утрачена основними фондами частина вартості внаслідок морального зношування не переноситься на вартість створюваного продукту.

Моральне зношування — зниження вартості основних фондів незалежно від ступеня втрати ними своєї споживчої вартості внаслідок науково-технічного прогресу і зростання продуктивності праці.

Рис. 7.4. Форми зношування основного капіталу

Моральне зношування має дві основні форми:

1) втрата основними фондами частини вартості без втрати споживчої вартості завдяки зростанню продуктивності праці в тих галузях, які виготовляють аналогічну продукцію з меншими затратами праці.

2) втрата основними фондами частини вартості зумовлена появою досконаліших і продуктивніших машин і технологій внаслідок упровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Амортизаційне відрахування — щорічне списання частини вартості основного капіталу.

Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови для інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою

де А — річна амортизація; К — вартість основного капіталу; t — термін (кількість років) служби основного капіталу.

Загальна сума грошей, призначена для відшкодування вартості зношеного основного капіталу, утворює амортизаційний фонд. Амортизаційний фонд — грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

Норма амортизації — виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

де А' — норма амортизації; А — сума амортизаційних відрахувань за рік; К — вартість авансованого основного капіталу.

З урахуванням затрат на ремонт обладнання та ліквідаційної вартості основного капіталу ця формула набуває такого вигляду:

де А' — норма амортизації; К — початкова вартість основного капіталу; Р — затрати на ремонт обладнання; Л — ліквідаційна вартість основного капіталу; п — нормативний строк служби основного капіталу.

Основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал».

Сучасні західні економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Так, один з відомих сучасних економістів Пол Самуельсон дає таке визначення: «Капітал складається із виробничих товарів тривалого користування, які вико­ристовуються у виробництві. Основними компонентами капіталу є устаткування, будівлі та запаси».

У. Нордхауз пише, «капітал» ще складається із благ довгострокового користування, створених для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп’ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає «пейзаж сучасної економіки».

Автори іншо­го популярного американського підручника «Економікс» під капіталом розуміють створені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. За умов постіндустріального суспільства все поширенішою стає думка, що капітал не обмежується матеріальними, а охоплює також; інформаційний ресурс. Особливо це сто­сується галузей, що самі продукують інформацію та знан­ня. Але як би не трактувалося поняття капіталу, неза­перечним є факт, що він є обов'язковою матеріальною умовою підприємницької діяльності.

Непринципова відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима — С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть з часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід.

Таким чином, починаючи з А. Сміта, буржуазна політекономія в особах багатьох його послідовників (Дж. С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

2. Трудові відносини та робоча сила.

Процес поєднання і функціонування факторів виробництва здійснюється передусім на рівні окремих підприємств (фірм), організацій, установ тощо. Тут відбувається включення індивідуального працівника до складу трудового колективу, де формується і відповідний рівень трудових відносин.

Дата добавления: 2014-01-04