Міжнародна класифікація вартості робочої сили

Наймана праця – процес роботи під контролем капіталіста, що супроводжується реальним підкоренням праці, присвоєнням власником засобів виробництва її результатів та відтворенням відносин експлуатації, що є основним джерелом прибутку.

Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

Міждержавне регулювання трудових відносин

З розвитком інтеграційних процесів дедалі посилюється необхідність регулювання трудових відносин на міждержавному рівні. В цьому плані можна відзначити конвенції та нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та хартію «Основних соціальних прав робітників ЄЕС». Наприклад, з появою хартії, підписаної свого часу керівниками урядів країн ЄЕС (нині ЄС), формування єдиного економічного простору в Європі дістало чіткіший соціальний вимір: свободу міграції робочої сили, унормованіших питань зайнятості робочої сили та її винагороди за працю, покращання умов життя і праці, соціальний захист, рівні права чоловіків і жінок тощо.

У своїй діяльності МОП дедалі частіше орієнтується на пошуки компромісу між працею і капіталом, пошуки консенсусу між роботодавцями, найманими працівниками та державою. Багато соціально-економічних проблем сучасного суспільства як на національному, так і міжнародному рівні, розв’язується ефективніше, якщо сторони виступають як партнери, а не протиборствують, орієнтуються на співпрацю, а не на конфронтацію.

Одне з центральних місць у системі трудових відносин посідає категорія «заробітна плата» як специфічна форма доходу основної маси найманих працівників. Регулювання багатьох процесів в економіці пов’язано саме з рухом зарплати.

Щоб з'ясувати суть робочої сили, необхідно спочатку розкрити зміст самої праці.

Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.

Робоча сила — це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що ви­користовуються в процесі створення матеріальних і ду­ховних благ.

У процесі трудової діяльності людина перетворює дані природою предмети відповідно до своїх потреб. Однак кожний працівник, впливаючи на навколишнє середовище, змінює також власну природу, розвиваючи свої здібності, нагромаджуючи досвід, знання і вміння.

НТП підвищує роль людини в су­спільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника, а саме:

1) зростають вимоги до кваліфікації і відпові­дальності працівників за функціонування могутньої і складної техніки.

2) технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною.

3) праця в умовах НТП має бути також матеріально забезпечена (житлові та інші побутові умови). Історичний досвід незаперечно доводить, що без вирішення соціальних проблем жодне су­спільство не зможе досягти істотних результатів і в розвитку суспільного виробництва.

Купівля-продаж робочої сили означає, що остання перетворюється на товар. Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі соціальні умови:

1. її власник має бути юридично вільною особистістю, тобто мати змогу вільно розпоряджатися сво-єю робочою силою;

2. юридично вільна людина має бути позбавлена засобів виробництва матеріальних благ і послуг, а отже, засобів до існування, що змушує її продавати свою робочу силу;

3. необхідна наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому змушені і мають змогу купувати робочу силу з метою її використання у виробництві.

Перетворюючись на товар, робоча сила, як і будь-який інший товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість.

Споживча вартість товару «робоча сила» – це здатність робочої сили бути дже-релом вартості й до того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто має здатність бути джерелом додаткової вартості.

Вартість робочої сили має якісне і кількісне визначення.

Якісне визначення вартості товару «робоча сила» утворюють відносини купівлі-продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом.

Кількісне визначення вартості товару «робоча сила» зводиться до величини її вартості, яка визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників.

Основною умовою відтворення робочої сили людини є заробітна плата – одна із складових доходів споживчого призначення.

Сучасні погляди на вартість та ціну робочої сили поєднують підходи трудової теорії вартості та теорії маржиналізму, тобто теорії суспільних витрат та граничної корисності.

Вартість специфічного товару-послуги робочої сили, яка відповідає суспільній оцінці, повинна встановлюватися на рівні, який узгоджує граничну корисність праці з умовами відтворення робочої сили.

Перша складова має, як правило, гарантований характер і спрямована на забезпечення простого відтворення робочої сили, завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати, інших мінімальних гарантій, які передбачено чинним законодавством та колективними договорами та угодами.

Друга складова вартості послуг робочої сили залежить від результативності трудової діяльності, здатності цих послуг створювати більший чи менший дохід, співвідношення розподілу останнього між найманими працівниками та власниками засобів виробництва.

Вартість робочої сили має кількісний та якісний бік.

Кількісна характеристика вартості робочої сили полягає в тому, що вона відображає певні виробничі відносини, а саме продаж працівником своєї робочої сили і покупку її з метою збільшення прибутку. З кількісного боку вартість робочої сили визначається вартістю засобів, необхідних для того, щоб створити, розвинути, зберегти робочу силу.

Вартість робочої сили - це сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для підтримання її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

Формування вартості робочої сили на ринку відбувається шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

Фактори впливу на величину вартості робочої сили:

1. Збільшують вартість:

· розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства, збільшення витрат на житло, транспортні витрати тощо;

· ускладнення робочої сили, тобто підвищення її загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів, потреб у набутті кількох спеціальностей;

· погіршення стану навколишнього середовища, особливо у великих містах, що вимагає додаткових витрат на відтворення робочої сили нормальної якості;

· подорожчання послуг у сфері освіти, охорони здоров'я, комунальних послуг та ін.;

· поліпшення якості та інтенсивності праці найманих працівників;

· зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і психічних сил.

2. Зменшують вартість:

· підвищення суспільної продуктивності праці, (насамперед у галузях, де виробляються предмети особистого споживання, оскільки при цьому меншою стає вартість життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника та членів його сім'ї);

· зниження якості праці (що демонструє зв'язок мінової вартості робочої сили з її споживчою вартістю);

· застосування жіночої і дитячої праці, праці мігрантів.

До складу вартості робочої сили входять:

· безпосередньо заробітна плата;

· натуральні виплати, які підприємці надають працівникам; витрати роботодавців на соціальне страхування та вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);

· витрати на підвищення професійного рівня;

· витрати на соціально-побутове обслуговування;

· податки, які розглядаються як витрати на робочу силу.

Ціна послуг робочої сили розглядається, з одного боку, як ринкова вартість цього специфічного товару, а з другого, - як складова фактичних витрат роботодавця на робочу силу.

За своєю економічною природою витрати на робочу силу є тією частиною новоствореної вартості, яка складає фонд життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили в конкретних соціально-економічних та історичних умовах.

Така класифікація передбачає виокремлення основних груп елементів витрат на розширене відтворення робочої сили, хоча у західній економічній літературі вартість робочої сили називають вартістю праці. Вона охоплює такі основні групи елементів:

І. Пряма заробітна плата та оклади:

1) плата за прямий робочий час з погодинною оплатою;

2) прогресивні виплати працівникам з погодинною оплатою;

3) заробітна плата відрядників (за винятком понадурочних і преміальних);

4) виплата премій за понадурочну роботу, нічну зміну, роботу у вихідні дні;

б) доплати за відповідальність, антисанітарні умови, небезпеку і незручності, грошові компенсації на харчування, виплати по системі гарантованої зарплати, доплата по прожитковому мінімуму та інші регулярні доплати.

ІІ. Оплата невідпрацьованого часу:

1) щорічна відпустка, друга оплачувана відпустка, включаючи відпустку за вислугу років;

2) державні та інші кодифіковані свята;

3) інші виплати (народження або смерть членів сім'ї, одруження службовців, профспілкова діяльність та ін.);

4) вихідна допомога, кінцевий розрахунок, не пов'язані з витратами на соціальне забезпечення.

III. Преміальні та грошові винагороди:

1) премія року або сезонні премії;

2) премія відповідно до участі у прибутках;

3) додаткові виплати до відпустки понад звичайну оплату відпустки та ін.

IV. Вартість житла для працівників:

1) вартість житла — власності установи;

2) вартість житла, яка не є власністю установи (дотації, субсидії та ін.);

3) інші види вартості житла.

V. Затрати підприємців на соціальне забезпечення:

1) законодавчо встановлені виплати на соціальне страхування (по старості, інвалідності і втраті годувальника, хворобі, безробіттю, пільги по багатосімейності, материнству);

2) виплати за приватними програмами соціального забезпечення і соціального страхування відповідно до умов колективного договору, контракту або необов'язкові (згідно з програмами по старості, інвалідності, безробіттю та ін.);

3) прямі виплати службовцям, зумовлені відсутністю на роботі через хворобу, виробничу травму і материнство, та інші прямі виплати, що розглядаються як соціальні, страхові, допомога;

4) вартість догляду за хворими та медичне обслуговування;

5) вихідна допомога і остаточний розрахунок, які вважаються витратами на соціальне забезпечення.

VI. Вартість професійного навчання:

1) оплата за навчання та інші виплати позаштатним інструкторам, закладам освіти;

2) оплата за навчальний матеріал;

3) компенсація працівникам плати за навчання та ін.

VII. Вартість культурно-побутового обслуговування:

1) вартість їдальні на підприємстві та інші послуги з харчування;

2) виплати на їжу, напої і паливо в натуральній формі;

3) вартість освіти, культурних, відновних та пов'язаних з цим засобів обслуговування і послуг без дотацій, податкових знижок тощо, отриманих від державних органів влади і працівників;

4) субсидії на кредитування профспілок і вартість пов'язаних з цим послуг для службовців.

VIII. Вартість доставки робітників на роботу і з роботи, робочого одягу, на відновлення здоров'я, податки на використання найманої праці і на списочний склад після вирахування доплат і знижок з боку держави.

3. Заробітна плата: сутність, форми та організація

Дата добавления: 2014-01-04