Правовий захист працівників ОВС

Правовий захист працівника органів внутрішніх справ передбачає надання можливості працівнику відновлення стану, в якому він перебував до порушення його прав; припинення дій, які порушують його права чи створюють загрозу їх порушення; визнання недійсними актів державного органу, органу місцевого самоврядування, інших організацій, установ відносно працівника органів внутрішніх справ, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства; самозахисту своїх прав у передбачених законом випадках; відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди, завданої працівникові протиправними діями.

Одним із факторів, які забезпечують ефективність та безпеку правооохоронної діяльності, є кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист, насамперед, здоров'я, честі, гідності працівників органів внутрішніх справ. У цілому в Кримінальному кодексі й Кодексі про адміністративні правопорушення досить широко й детально регламентується зміст кримінальних і адміністративних правопорушень проти працівників органів внутрішніх справ, але з різних причин працівники органів внутрішніх справ можливостями кримінально-правового та адміністративно-правового захисту користуються не повністю, що підриває принцип соціальної справедливості й негативно впливає на охорону правопорядку. Такими причинами є незнання законодавчих актів, що захищають працівників органів внутрішніх справ від злочинних посягань, неуважність до цієї проблеми керівників органів внутрішніх справ, їх невимогливість до документального, юридичне грамотного оформлення правопорушень щодо працівників.

Правовою основою захисту працівників органів внутрішніх справ є Конституція України, Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, деякі інші закони України.

Працівник міліції має право оскаржити в суді прийняті щодо нього рішення службових осіб органів внутрішніх справ, якщо вважає, що вони ущемляють його гідність та особисті права, які не пов'язані із службовою діяльністю.

Звільнення працівника міліції зі служби у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні злочину допускається тільки після набуття обвинувальним вироком законної сили.

У разі затримання працівника міліції за підозрою у вчиненні злочину або обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належить організувати його утримування у призначених для цього установах органів внутрішніх справ окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті.

Як бачимо, працівники органів внутрішніх справ законодавством України наділені достатньо широким правовим захистом. Однак на практиці, за звітними статистичними даними МВС України, правовим захистом скористались у 1998 р. тільки 48% із числа тих працівників, щодо яких було вчинено правопорушення. Тут, певне, проявляється десятиліттями виховуваний стереотип поведінки, згідно з яким працівнику самому добиватись справедливості, «ходити по кабінетах» незручно. Інші працівники свідомо не бажають втягуватись у тривалу боротьбу за відновлення справедливості, знаючи, з якими складнощами вони зустрінуться в прокуратурі і в суді, і скільки це забере у них моральних і фізичних сил. Логічно було б покласти обов'язки щодо захисту працівників від злочинних посягань на підрозділи внутрішньої безпеки органів внутрішніх справ і підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю. На жаль, поки що в їх роботі правовий захист працівників органів внутрішніх справ не є напрямком діяльності, а носить випадковий характер. Перед підрозділами внутрішньої безпеки поставлено інше пріоритетне завдання - якомога більше викрити правопорушень збоку самих працівників органів внутрішніх справ. Безумовно, що з такими порушеннями необхідно боротись, але, можливо, їх було б менше, якби сам працівник органів внутрішніх справ був надійно захищеним від злочинного впливу й зазіхань.

У прийнятій нині системі звітності такого пункту, як захист працівника органів внутрішніх справ від злочинних елементів немає ні в службі безпеки, ані в підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю, ані в інспекції по особовому складу. Практично цей напрямок роботи в органах внутрішніх справ вимагає систематичного характеру й посиленого контролю. А звідси випливає висновок: якщо працівники органів внутрішніх справ здатні будуть себе захистити, то вони можуть надійно захистити рядового члена суспільства.

Отже, для того, щоб працівники органів внутрішніх справ успішно захищали права й свободи громадян, їм необхідно професійно захищати самих себе, а для цього потрібно знати відповідне законодавство, бути фізично й технічно підготовленими, вміло і сумлінно виконувати свої обов'язки, навіть якщо це комусь і не подобається, бути впевненими, що їх добросовісна праця буде належним чином поцінована, а честь, гідність, здоров'я й майно їх особисто та їх близьких надійно захищені.

Законом гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівників міліції та членів їх сімей від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника міліції завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність. Правовий захист відповідно до ст. 21 Закону «Про міліцію» поширюється і на пенсіонерів міліції, членів їх сімей, якщо правопорушення вчинені у зв'язку з попередньою їх діяльністю.

Ст. 185 КпАП України передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції.

Ст. 185⁷ КпАП України встановлює відповідальність за публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції.

Низка статей КК України передбачає відповідальність за протиправні дії щодо працівників МВС у таких випадках:

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу

Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу

Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника

Практика застосування статей КК вказує на послаблений кримінально-правовий захист працівників правоохоронних органів. Лише 33% засуджених за заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим позбавлено волі, а 17% справ за фактом тілесних ушкоджень, завданих працівникам органів внутрішніх справ у 1998 р. було припинено.

Висновки

З викладеного випливає, що необхідно вдосконалювати всю систему комплектування кадрів органів внутрішніх справ, робити її більш гнучкою, пристосовуючи до сучасного криміногенного стану в суспільстві.

Зростає потреба в практичних психологах, соціологах, педагогах, спеціалістах з правоохоронної діяльності, інформації та аналізу. Наголос поки що робиться тільки на підготовку юристів, яких також відчутно бракує.

Однією з причин слабкої соціальної роботи, що викликає негативні тенденції в поведінці й настроях працівників органів внутрішніх справ, є відсутність єдиного органу управління всіма сторонами життєдіяльності особового складу.

Соціальна політика стосовно органів внутрішніх справ включає такі напрямки:

- матеріально-фінансове забезпечення;

- соціальне забезпечення по старості або з причин тимчасової чи постійної непрацездатності;

- правовий захист честі й гідності, здоров'я й майна працівників та їх родичів і близьких;

- надання соціальної допомоги при їх адаптації до служби, при реабілітації працівників, що отримали поранення, травму чи професійне захворювання;

- рекреаційна діяльність і патронажна допомога ветеранам, одиноким хворим, найменш захищеним групам.

У сферу соціальної політики входить також і робота з різними групами населення з метою підвищення авторитету органів внутрішніх справ серед громадськості, а також для залучення різних груп населення до участі в охороні громадського порядку.

Під соціальним забезпеченням розуміють передбачену законодавством систему матеріального забезпечення та обслуговування громадян у старості, на випадок хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, втрати годувальника, а також сімей, в яких є малолітні й неповнолітні діти. Основними видами соціального забезпечення в органах внутрішніх справ є: компенсаційні виплати, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення, державна фінансова й матеріальна допомога.

Дата добавления: 2014-01-04