У теорії державного управління виокремлюють унітарну і федеративну системи управління

Взаємозв’язок між системою державного управління і регіональним розвитком

У країнах з перехідною економікою на державному рівні частково реалізується фінансова і податкова політика та практично в повному обсязі здійснюється зовнішньоеконо­мічна діяльність, всі інші функції держава практично не ре­алізує.

До повноважень місцевих органів належить управління:

· охорона здоров’я,

· транспорт і зв’язок,

· будівництво житла і об’єктів міського господарства,

· культура і дозвілля, які реалізуються у повному обсязі.

Частково на рівні місцевих органів реалізуються такі функції:

· житло­ве будівництво,

· торгівля і побутове обслуговування,

· енерго­збереження і водопостачання,

· охорона довкілля,

· землекори­стування,

· охорона правопорядку,

· зайнятість і ринок праці,

· соціальний захист,

· планування і забудова населеного пунк­ту.

На рівні місцевих органів обсяг повноважень в межах фі­нансової, податкової політики, підтримки ринкової структу­ри і підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності тощо незначний.

Повноваження щодо реалізації майже всіх функ­цій у населення практично відсутні, за винятком незначних повноважень в:

· житловому будівництві,

· торгівлі і побутово­му обслуговуванні,

· енергозбереженні, водопостачанні,

· охо­роні довкілля тощо.

У практиці країн з перехідною економікою розмежу­вання функцій здійснюється між різними сферами діяль­ності і галузями економіки, а в країнах з розвинутою рин­ковою економікою — кожний суб’єкт господарювання на­ділений визначеною компетенцією в сфері діяльності або в кожній галузі господарювання.

Дослідження систем державного адміністрування в різних країнах свідчить про наявність розбіжностей у формах організації і діяльності центральних і місцевих органів влади, обумовлених ступе­нем економічного і соціального розвитку відповідної краї­ни.

На структуру державного управління безпосередньо впливає політичний режим, зумовлюючи формування різ­них за природою адміністративно-державних інститутів навіть у країнах з однаковими соціально-економічними структурами.

За унітарної системи територіям, які входять до складу країни, надається незначна автономія, а основне управлін­ня здійснюється центром. Територіальні одиниці, які функ­ціонують в унітарній державі (департаменти у Франції, про­вінції в Італії, графства в Швеції), частіше за все існують і діють з огляду на адміністративні зручності управління.

Федеративна система управління складається із оди­ниць, яким надано достатньо повноважень для організації політичного життя (штати в СІНА і Бразилії, кантони в Швейцарії, землі в Німеччині). Такі одиниці функціонують в економічному плані самостійно, законодавчо регулюють діяльність суб’єктів господарювання, не можуть бути до­вільно ліквідовані або змінені рішення центральної влади.

Теоретично може існувати і третя форма — конфедерація — достатньо вільне утворення, складові якого можуть успішно протидіяти центральній владі. Однак такі утво­рення недовготривалі, вони або розпадаються на частини, або перетворюються на федерації. Наприклад, Швейцарія називає себе конфедерацією, але фактично має федератив­ний тип державного управління.

За федерального устрою адміністративні функції дер­жави юридично і фактично поділяються між федерацією і суб’єктом федерації. Це призводить до неоднорідності дер­жавного апарату, оскільки кожний член федерації наділе­ний правом самостійного визначення структури власних адміністративних інституцій.

За унітарної системи державного управління централь­ний уряд наділений значними повноваженнями і можли­востями контролю за місцевою владою. Практично всі її функції жорстко регламентуються, більшість унітарних держав контролюють місцеві управлінські утворення.

Концентрація адміністративної влади в унітарних дер­жавах, як правило, негативно впливає на розвиток місце­вої ініціативи, досить часто в рішеннях центральних орга­нів влади не враховуються інтереси місцевих громад. Перевага­ми федеративної системи державного управління є можли­вість прийняття оперативних рішень на місцевому рівні,

Централізація влади в унітарній державі може мати і значні переваги. В унітарних системах центральний уряд має змогу розпоряджатися економічними ресурсами, ко­ординувати, планувати і рівномірно розвивати території країни, реалізовувати масштабні соціальні програми тощо.

Національний рівень управління в більшості країн охо­плює

· адміністрацію президента,

· апарат уряду,

· апарат пар­ламенту і

· Верховний Суд.

Практично в усіх країнах розподіл функцій між відом­ствами на рівні як центральних органів, так і їх регіональ­них і місцевих утворень зумовлює суперечності в сфері їх компетенції.

За федеративної системи управління основні одиниці місцевого управління формуються владою штатів (земель, провінцій, республік) і функціонують в межах розроблених законодавцями федерального утворення хартій, де окресле­но структуру їх адміністративної відповідальності.

В уні­тарних державах статус місцевих адміністративних органі­зацій визначається законом по всій території держави.

Дата добавления: 2014-01-04