Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Моральна цінність товариськості, дружби, любові та шлюбно-сімейних стосунків

Читайте также:
  1. Гуморальна регуляція росту людини.
  2. Гуморальна регуляція тонусу кровоносних у судин
  3. Гуморальная регуляция
  4. Гуморальная регуляция боли
  5. Естетична цінність рослинного покриву
  6. Кругова теорія любові» пояснює механізм вибору шлюбного партнера через реалізацію чо­тирьох послідовних взаємопов’язаних процесів.
  7. Методичні аспекти побудови взаємостосунків з дитиною та батьками в адаптаційний період.
  8. Моральна культура особистості
  9. Моральна свідомість і її рівні
  10. Моральная вера, где вопрос об истинности суждений не встает вовсе.
  11. Моральний, що допускає рівноцінність усього живого.



Праця, пізнання і спілкування є, як відомо, основними формами соціальної активності особистості, самостійними життєвими цінностями, вищими соціальними потребами.

Виділення у спілкуванні безособистісної (функціональної, етикетної) і особистісної форм покликано підкріпити обме­женість функціонального спілкування, показати, що етикетна регуляція не може передати всю гаму моральних спонукань і взаємодій людей. Особистісне (міжособистісне) спілкування є, по суті, формою існування моральності. Повноцінне між­особистісне спілкування, тобто коли інший сприймається як рівний собі, як мета, сенс стосунків, показує, як одна людина стає потребою для іншої. Саме в цьому виявляється мораль­ний характер міжособистісних стосунків. Моральна цінність їх виявляється в орієнтації на іншого і визнанні його значу­щості в морально-психологічному взаєморозумінні, обопіль­ній довірі, повазі й самовіддачі, потребі утверджувати людське в людині, творити добро, дарувати щастя іншому. Симпатії, потреба в емоційній підтримці, співчутті, співпереживанні, взаємодопомозі й взаємопідтримці та їх реальне здійснення надають стосункам людяності, відчуття радощів буття, викли­кають бажання допустити у свій внутрішній світ іншого. У найбільш повному і розвинутому вигляді ці цінності виявля­ються у стосунках товариськості, дружби, любові.

Товариськість, дружба і любов виступають і справжньою мірою гуманності, людяності, і типами спілкування, і видами міжособистісних стосунків, і специфічними емоційно-почут­тєвими й Морально-естетичними станами, і, врешті-решт, мо­ральними цінностями людини, які стають основою шлюбу і стосунків у сім'ї.

Товариськість — це міжособистісні стосунки, які базу­ються на єдності інтересів у спільній діяльності і передбача­ють духовну (ідейну) єдність та відповідний ступінь рівності. Духовна єдність виникає внаслідок особистісної симпатії і спільності інтересів.

У товариськості як формі моральної культури реалізується потреба людини у спілкуванні, а єдність цілей, схожість жит­тєвих поглядів (як основа товариськості) надають емоційного забарвлення стосункам. Для товариських стосунків найхарак­тернішою є спільна діяльність. Саме слово «товариш» похо­дить від слів «майно», «товар» і означає рівний в усьому, по­мічник, співпрацівник, співучасник. Розрив чи порушення єдності інтересів може зруйнувати товариські стосунки.

Народний епос свідчить про те, що почуття товариськості було притаманне нашим предкам ще у давні часи. Воно ви­никло з необхідності виконувати спільну справу, але поступо­во перетворилося на одну з найблагородніших потреб люди­ни, у незамінну моральну цінність суспільства й особистості. Товариськість збагачує зв'язки, що встановлюються між людь­ми в кооперації, де вони виступають як партнери, і у співпра­ці, де вони — колеги, доповнюючи їх новими формами спіл­кування: спільні дозвілля, спорт, громадська робота тощо.



Специфіка різних сфер соціального життя відображається у багатстві смислових відтінків поняття «товариськість». На­приклад, товариші по зброї, по службі, фронтові тощо. Сут­ність цього поняття полягає у взаємодопомозі у спільній спра­ві і прагненні вдосконалити особистісні риси кожного в інтересах досягнення мети.

Формуванню товариських стосунків сприяють також схо­жі життєві умови, які є характерною ознакою розподілу това­риських і приятельських стосунків. Останні виникають між людьми на основі особистих симпатій у процесі повсякденно­го спілкування і якихось менш істотних інтересів. На рівні приятелювання життєві цілі не обов'язково повинні збігатися, може не бути й спільного інтересу, глибокої, серйозної заці­кавленості долею іншого. Ці стосунки зовнішньо доброзичли­ві, підтримуються періодичними контактами, пов'язані з ви­конанням взаємних послуг, обміном думок. Але при цьому не досягається той рівень душевної близькості, коли спілкування людей веде до вдосконалення особистих рис. Приятельські стосунки не мають твердої основи і досить легко розривають­ся, але можуть перерости і в дружні.

Товариські стосунки виникають на основі спільної діяль­ності і можуть розвиватися навіть за відсутності симпатії. То­варишів об'єднують спільні інтереси і, головне, почуття відпо­відальності за спільну справу. Характер діяльності людей, безумовно, впливає на тривалість товариських стосунків. Вони міцнішатимуть, коли діяльність буде пов'язана з труднощами. Особливої міцності товариським стосункам надає ідейна спільність, однакове розуміння сенсу життя, місця людини в суспільстві.

Кожен народ, країна знають немало прикладів високих товариських стосунків. Саме їм притаманне прагнення і вмін­ня бачити в людині все краще, цінне й добре. Ці властивості не виникають стихійно, а формуються у процесі виховання в дитячому, шкільному, трудовому колективах, в сім'ї тощо. То­вариськості треба вчити, прищеплювати відповідні їй риси, і тоді виникає розуміння тих обов'язків, які покладаються на людину в ході товариських стосунків — поваги до інших, принциповості, нетерпимості до моральних вад, доброзичли­вості тощо.

Товариські стосунки складаються за особливими правила­ми: не зачіпляти інтереси одне одного, але в той самий час не залишатися байдужим до недоліків; критично ставитися до спільної діяльності й до її результатів; самокритично оцінюва­ти свій внесок у цю діяльність. Якщо мотивами критики є турбота про людину, повага до неї, прагнення допомогти, то така критика стає початком на шляху до самовдосконалення. Подібне критичне ставлення зміцнює товариськість і може стати необхідною умовою дружби.

Отже, товариськість передбачає наявність спільної діяль­ності, єдності цілей і відповідної емоційної забарвленості від­носин, прагнення до взаємодопомоги, солідарності й підтрим­ки. Товариські стосунки є одним із виявів принципу колективізму, які забезпечують особистості взаємоповагу, до­віру, моральну і психологічну захищеність.

Дружба.Як ми розуміємо значення слова «дружба»? Безумовно, воно викликає у нас уявлення про почуття глибоке, чесне, яке базується на довір'ї та відвертості. На відміну від товариськос­ті, дружба передбачає внутрішню близькість і навіть любов.

Сьогодні дружба є основним елементом нашого життя, не дивлячись на існуючу думку про те, що вона з часом втратить смисл і зникне, поступившися місцем позаособистісним сто­сункам. Однак емпіричні дослідження доводять зворотнє, а головні характеристики дружби — те, що відрізняє її від ін­ших видів міжособистісних стосунків, — залишилися незміненими протягом віків.

Історія культури дає можливість прослідкувати процес становлення дружби як особливого соціального і морального феномена, який має специфічну цінність для суспільства й особистості, і тому забезпечується системою моральних норм, що регулюють дружні стосунки.

Становлення дружби пов'язане з поступовою втратою аб­солютної цінності для життя суспільства кровнородинних, ро­доплемінних стосунків. У різні епохи і в різних суспільствах форма дружби, уявлення про її істинність були різними. Спо­чатку стосунки були ритуалізовані й дуже нагадували родинні, що можна прослідкувати на матеріалі античної культури. (Так у грецькій міфології Кастор і Полідевк, близнюки, сини Зевса, шанувалися як покровителі й втілення дружби. Без­смертного Полідевка Зевс узяв на Олімп, але через любов до брата Полідевк виділив і Кастору частину свого безсмертя). У класичний період відбувається подальше відокремлення дружніх і родинних стосунків. Формується ідеал дружби. Слід за­значити, що Аристотель розрізняв три типи дружби: 1) утилітарну, яка базується на взаємовигоді; 2) гедоністичну, що ґрунтується на емоційній прив'язаності до людини, спілкуван­ня з якою втішає, приносить задоволення; 3) моральну, коли друга люблять безкорисливо, заради нього самого. Саме остан­ній тип Аристотель вважав справжнім. Дружба стає більш ви­бірковою, означає контакти однодумців, об'єднаних спільни­ми інтересами. Таке розуміння дружби переходить у римську культуру, в якій вона розглядається як стосунки, властиві при­бічникам одних політичних поглядів.

У середні віки васальна вірність і заступництво сеньйора, як головні особливості життєвого устрою феодалів, визначали зміст «лицарської дружби». Гуманісти епохи Відродження сприяли формуванню уявлень про дружбу, як інтелектуальне спілкування, що базується на спільності духовних інтересів. Взаємна симпатія людей у найширшому розумінні виділялася гуманістами серед моральних засад, покликаних підтримувати соціальний мир і гармонію. При цьому підкреслювався доб­ровільний, незалежний характер дружби. В епоху Просвіт­ництва дружба осмислюється як моральна цінність. її вважа­ють однією із загальних умов функціонування моралі. Дружба однієї людини з іншою тісно пов'язана з почуттям обов'язку і перед людиною, і перед суспільством. Така позиція складає уявлення про дружбу як про вершину істинно моральних людських відносин.

Розуміння моральної цінності дружби залежить від рівня внутрішньої культури особистості, на формування якої спря­мована виховна система суспільства. На кожному етапі фор­мування особистості, у кожному віці існує властиве йому ро­зуміння дружби. Так, у дитинстві дружба пов'язана з груповою діяльністю — грою. Моральні якості однолітка оці­нюються у ставленні до самого себе. Це той час, коли закла­дається основа дружніх стосунків, розвивається здатність ро­зуміти інших, співпереживати, а також виникають уявлення по чесність і вірність. У підлітковому віці спілкування усклад­нюється, при цьому посилюється його індивідуалізація. Ак­тивний розвиток самосвідомості змінює стереотипи поведін­ки, підвищуючи інтерес до «вічних питань». Тому у підлітків і виникає потреба в дружбі, у другові, якому можна довірити переживання, який зрозуміє все, ідо відбувається у внутріш­ньому світі молодої людини. Головними моральними ціннос­тями дружби є розуміння іншого і вміння дати можливість для саморозкриття. Вважається, що ідеалом підліткової друж­би є романтична дружба. Юнацькій дружбі властива втрата романтизму, посилення егоцентризму. Це пов'язано з праг­ненням до розкриття свого внутрішнього світу і усвідомлен­ням власної винятковості. Підвищена емоційна забарвленість дружби у цей час є своєрідною основою для формування ви­сокого почуття любові. Момент переходу «юнацької» дружби в «дорослу» досить умовний. Тобто відбувається відносне за­вершення формування самосвідомості, розширення і дифе­ренціація сфери спілкування й діяльності, з'являються нові ін­тимні прихильності. У дружбі дорослих людей спостерігається більш глибокий, осмислений контроль почуттів і переживань. Можна сказати, що молоді люди прагнуть налагоджувати дружні стосунки з тим, хто поділяє їхні погляди й інтереси, а для дорослих достатньо співзвучності інтересів. Але, що склад­ніший і багатогранніший світ людини, то складніше (або взагалі неможливо) знайти собі подібного. Тому у зрілому віці у людини одночасно може бути й друг дитинства (спільність спогадів), і друг-колега (спільність інтересів справи), і друг, з яким об'єднує улюблене заняття (спільність інтелектуальних інтересів і естетичних переживань тощо). Дружба дорослих людей часто поєднується із сімейними ролями; недарма її вва­жають необхідною складовою моральних основ шлюбу і сім'ї. Змінюються правила дружніх стосунків, вони стають більш жорсткими, і для їхньої підтримки не так важливі регулярні зустрічі й спільне проведення часу. Дружнє спілкування має високу моральну цінність, а наявність друзів вважається од­нією з найважливіших передумов психологічного комфорту і задоволення життям.

Слід зазначити, що дружба передбачає стосунки між віль­ними індивідами. Двоє можуть стати друзями, навіть якщо у них різний економічний і соціальний стан, але лише за умови, якщо обидва є незалежними, вільними людьми, такими, що мають рівні достоїнства. Дружні стосунки потенційно цінні, бо дають упевненість у тому, що є з ким поділитися, є до кого іти за допомогою. Але часто, звертаючись по допомогу до од­ного з друзів, можна потрапити до нього в залежність, а такі стосунки суперечать незалежному характеру дружби і часто руйнують її. Глибокий етичний зміст дружби полягає в тому, що друзі ставляться один до одного краще, ніж до інших людей, тобто приблизно так, як повинні ставитися один до одного всі люди. Дружба прагне до ідеалу моральної доско­налості.

Пояснюючи моральну цінність дружби, великий Вольтер давав їй таке визначення: «Дружба — мовчазна угода між двома доброчесними і тонкими особистостями. Я говорю «тонкими» тому, що монах чи самітник можуть бути добро­чесними людьми, так і не дізнавшись, що таке дружба. Я ка­жу «доброчесними» тому, що злодій має потребу у спільни­ках, марнотратник життя — у товаришах по чарці, скупі — у компаньйонах, політики збирають навколо себе своїх при­бічників, ледарі заводять лише поверхові зв'язки, імператори перебувають у товаристві придворних, і тільки у доброчесних людей бувають друзі». Отже, моральний феномен дружби по­лягає в її самоцінності, вона сама по собі благо. Дружба базу­ється на особистій симпатії, що відрізняє її від близькості, яка властива родинним стосункам, на безкорисливості, на відміну від ділових стосунків, де людина використовує іншого як засіб досягнення певної мети; на глибині інтимних стосунків, на відміну від товариськості, де стосунки формуються колекти­вом. Вона передбачає не лише взаємодопомогу і взаєморозу­міння, а й внутрішню духовну близькість, довіру, любов.

Любов.Однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості, є любов. Любов — це істинне морально-естетичне почуття, яке базу­ється на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, що виражається у цілеспрямованій прихильності до предмета любові, у безкорисливому і самовідданому прагнен­ні до нього.

Поняття любові в етиці багатозначне. Це любов до Бога, ідеї, людини, справи (професії), батьківщини, народу, мате­ринська й батьківська любов до дітей, дитяча любов до бать­ків, кохання між чоловіком і ланкою — тобто любов має найрізноманітніші форми і способи виявлення. Специфічний зміст любові складають вибірковість, самовідданість, духовна близькість і висока емоційно-духовна напруга, ідеалізація предмета любові, потреба у з'єднанні з ним, взаємопроник­нення, здатність до загостреного сприйняття навколишнього світу. Любовні стосунки за своєю природою вибіркові й самоцінні. Почуття любові виявляється у найрізноманітніших людських стосунках.

Любов — одна з фундаментальних властивостей людсько­го існування. На думку багатьох мислителів, це феномен, в якому найадекватніше виявляється боголюдська сутність осо­бистості. Вона є найважливішою складовою людського духу. Любов не має жодних зовнішніх причин для свого існування, не має критеріїв вибору. Як і всі фундаментальні вираження людського буття, вона є таємницею.

Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почут­тів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства.

Моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізу­вати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію, створювати і формувати людину і людське в ній. Вона — основа шлюбно-сімейних стосунків. Це величезна сила, яка мо­же бути творчою і викликати до життя глибинний, прихова­ний потенціал, душевну щедрість. Хоча не виключається і її руйнівний характер. Вона може спричинити моральне підне­сення, облагороджування особистості, надавати особливого сенсу існуванню конкретної людини, а також відчуття щастя, повноти життя, що у поєднанні з почуттям обов'язку, совісті, відповідальності, альтруїзму утворює основу морального світо­гляду. Під її впливом може змінюватися вся система ціннос­тей. Вона також може призводити й до морального падіння. Все залежить від моральної зрілості, моральної культури лю­дини, ступеня її особистісного розвитку. Моральне в любові виражає багатство й красу людських почуттів, пронизує бага­томанітні зв'язки людини з суспільством, іншими людьми. З поняттям любові пов'язується уявлення про щасливе людське життя, про багатство духовного світу людини. Вона є показ­ником людської культури.

З усіх різноманітних виявів любові юнацтво більш за все хвилює кохання чоловіка і жінки (індивідуальна статева лю­бов). Так, як і дружба, любов відзначається високим рівнем вибірковості й інтимності, близькості, прихильності й потягу, граничною емоційністю, інтелектуальною і вольовою напру­гою у стосунках між закоханими. Важливою особливістю ко­хання (індивідуальної статевої любові) є єдність фізичного потягу, естетичного й морального переживання, насолоди. Як оповідає давньоіндійський трактат «Гілки персика»: «Три джерела мають людські потяги: душа, розум і тіло. Потяг душ породжує дружбу. Потяг розуму породжує повагу. Потяг тіла породжує бажання. Поєднання цих трьох потягів породжує любов». Аналізуючи феномен статевої любові, можна виділи­ти дві її сторони: внутрішньо-психологічну — як здатність емоційно сприймати і переживати почуття любові, і зовніш­ньо-соціальну — реальні стосунки, що виникають між закоха­ними. У житті обидві ці сторони діалектично взаємопов'язані.

Інтенсивність і глибина кохання залежить від здатності до кохання, а не від предмета кохання. Любов визначається не обсягом почуттєвого досвіду, який завжди випадковий, а роз­виненістю особистісних рис закоханих. Індивідуально-психологічні особливості особистості, ступінь розвинутості емоцій­но-почуттєвої сфери дозволяють говорити про більшу чи меншу потенційну обдарованість у коханні. Вступаючи у ре­альні стосунки з обранцем, закоханий привносить у них наявний у нього соціальний досвід, досвід переживань. Це й ви­значає індивідуальну здатність кохати. В. Маяковський з цього приводу говорив: «Есть любовь, єсть любовишка и любовище». Якщо розум перемагає — отже не він сильний, а по­чуття слабке. Любов не пояснюється психофізіологічними умовами тоді, коли піднімається вище своєї природної стихії. «Істинна сутність кохання, — за висловом Гегеля, — полягає в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе в іншо­му «Я» і, однак, у цьому ж зникненні й забутті вперше знайти самого себе і володіти самим собою1. Справжнє, велике ко­хання індивідуальне, неповторне, у чомусь трагічне, воно не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі, підніма­ється вище встановлених стосунків.

Історія людства й література, як дзеркало життя, зберегли імена закоханих, які залишилися на віки: Абеляр та Елоїза, Тристан та Ізольда, Ромео і Джульєтта, Поль і Віргінія, Луїза і Фердинанд, Манон Леско і кавалер де Грісс та інші.

Сучасна індивідуальна статева любов — результат тривало­го історичного розвитку. Первісне суспільство не знало такої любові. Щоб тваринний інстинкт продовження роду набув людської форми вищої духовної потреби, потрібні тисячо­ліття.

Перша нерозвинена форма індивідуальної статевої любові, в якій переважав фізичний потяг, пов'язується з так званою пастушою любов'ю, що виникає у середовищі рабів, які не за­лежали ні від власності, ні від влади, ні від соціального стату­су. Давньогрецькі письменники Харитон, Лонг, Геліодор та ін­ші оспівували кохання, його торжество і вірність йому, підкреслювали його незалежність. Якщо почуття кохання ви­никало між вільними і заможними громадянами, то тільки як порушення подружньої вірності (див. напр. І. Єфремов «Таїс Афінська» ).

Наступна вища форма статевого потягу — вільна лицар­ська любов, яка на всіх вітрилах летіла до порушення подруж­ньої вірності, оскільки шлюби між кріпосними бралися з волі феодала, а не за індивідуальним вибором. Представники ви­щих верств розглядали шлюб як засіб закріплення своєї полі­тичної, економічної могутності чи добробуту. Феодальне су­спільство визнавало лише любов до Бога, а шлюби бралися за обов'язком, примусом, або з розрахунку. Лицарська любов за своїм характером була вільною, романтичною, позашлюбною. У ній домінувало емоційно-духовне ставлення до жінки свого чи вищого кола.

Давньогрецька міфологія оповідає, що спочатку на землі були люди трьох статей: чоловіки, жінки й андрогіни, які по­єднували в собі кращі ознаки перших двох. Вони були фізично сильні й хотіли заволодіти Олімпом. Тому Зевс наслав на них страшну кару — розсік: кожного на дві половини і розкидав по всьому світу. Відтоді вони шукають одне одного для віднов­лення колишньої повноти і могутності. Коли якась половина зустрічає свою другу половину, їх охоплює таке дивне почуття прив'язаності й близькості, що вони не хочуть розлучатися. Ерос і є прагнення розкиданих половинок знайти одна одну заради поновлення цілісності. Це жага цілісності, єднання за­коханих пар на основі їх незборимого потягу.

Людство прагнуло у своїх невпинних пошуках визначити, з'ясувати сенс любові (кохання). Любов у її справжньому значенні завжди є прагненням до гармонії між закоханими, гармонії розуму, серця і тіла, духовного (морально-людського ідеалу) і його реального тілесного втілення. По-іншому — це єдність еросу, агапе і сексу. Про сенс кохання можна судити за прийнятим у конкретно-історичному суспільстві способом кристалізації переживань людини і ритуалізації її поведінки. У межах однієї епохи і навіть однієї культури зрілість і специ­фічність переживання кохання знаходяться у залежності від віку закоханих і статевої субкультури.

Ринкові відносини формували примітивно-фізіологічне ставлення до жінки, і нерідко любов ототожнювалася з сексу­альною насолодою, «суто м'язовим задоволенням». У період соціальних трансформацій нерідко інтимні стосунки між чо­ловіком і жінкою зводилися лише до задоволення фізіологіч­них потреб. У такі періоди поширювалися теорії «соціалізації жінок», «крилатого» і «безкрилого» еросу, «склянки води», «пробного шлюбу» тощо, в яких уявлення про любов примітизувалися, а жінка розглядалася як «служниця громадського любострастя».

Поява любові як морально-естетичного почуття, визнання, соціальної і моральної цінності любовних стосунків, пов'язане з гуманізацією суспільних відносин, зростанням моральної й естетичної культури людини, естетизацією статевого потягу. Складність любовного почуття визначається тим, що у ньому, як у фокусі, переплітаються протилежності біологічного і духовного, особистісного й соціального, інтимного й загально-значимого. Усунення суперечностей між протилежностями у кожному конкретному випадку може призвести до абсолюти­зації на індивідуальному рівні якоїсь із сторін. У зв'язку з цим давні греки розрізняли типи любові або її фази: «ерос» — сти­хійна жага володіння коханою істотою, любов-пристрасть, яка не залишає місця жалості, милості; «філія» — любов-дружба, прихильність одного індивіда до іншого, обумовлена соціальними зв'язками й індивідуальним вибором; «сторге» — любов-прихильність, прив'язаність, особливо сімейна; «модус» — любов-гра, яка не відзначається глибиною почуттів; «агапе» — ніжна любов-самовідданість, жертовна, милосердна, яка виражається у прагненні закоханого розчинитися у коханому. Дослідники виділяють низки типів любовної культури, в яких відображаються станово-класові й етно-культурні особливості. Романтичний тип любовної культури пов'язується з натхненною любов'ю середньовічного лицаря до дами свого . Кола. Ця любов, як правило, жертовна, публічно маніфестована, позашлюбна. Залицяння до жінки свого стану, оспівуван­ня своєї любові до неї, публічне визнання свого почуття було невід'ємною частиною лицарського етосу, кодексу честі лица­ря. Романські народи вважаються спадкоємцями цього пуб­лічного (романтичного) кохання, яке палко переживається на людях.

Прагматичний, або американський, тип любовної культу­ри склався на іншому історичному фоні, його базовими кри­теріями є корисність і фундаментальний прагматизм. Для доброчесного буржуа любовна пристрасть через її некерова­ність повинна бути виключена з центральних життєвих цін­ностей. Тому любовне почуття, як правило, зводиться у цьому типі до сексуального задоволення. Не випадково саме з періо­дом розквіту класичного капіталізму збігається найвищий «сплеск» проституції.

Якщо у прагматичному типі акцентуються раціональні, практичні міркування (задоволення сексуального потягу, не­обхідного для здоров'я, продовження роду, стабільності шлю­бу тощо), то у слов'янському типі любовної культури домінує моральна своєрідність — інтимність, глибинне співпережи­вання, що виключає публічну маніфестацію любовних стосун­ків. У межах цієї інтимної культури сексуальний зв'язок зако­ханих не асоціюється з моральним падінням. Просто фізичні взаємозв'язки у будь-якій формі (поцілунки, пестощі, обійми тощо) не призначені для сторонніх очей. Тут домінує цінність почуття, яке не залежить від соціальних умов, свобода і прав­дивість.

Мабуть, існують й інші типи любовної культури, особливо в межах східної цивілізації. Розвиток світової культури, вза­ємодія, взаємопроникнення, взаємозбагачення культур ство­рюють умови для формування нових типів любовної культури.

Отже, духовність, вибірковість, взаємність, тривалість й інтенсивність — суттєві ознаки людського почуття любові (кохання). Життя виробило загальні моральні вимоги в ко­ханні. Найважливішими з них є такі: ставитися до кохання як до великої моральної цінності, яка возвеличує людину і рівень розвитку якої є показником багатства особистості; бачити в коханому друга і розуміти, що без дрркби не може бути справжнього кохання; бути вимогливим до себе, прагнути бу­ти гідним кохання, чуйним, щирим і уважним до коханого; знати, що прагнення закоханих до шлюбу є найважливішою вимогою кохання, яке по-справжньому може виявитися у шлюбно-сімейних стосунках.

Моральні основи шлюбно-сімейних стосунків.У шлюбно-сімейних стосунках найбільш повно реалізу­ються цінності любові, дружби, товариськості. І шлюб, і сім'я — явища історичні, які залежать від суспільних відносин, що змінюються, і впливають на конкретно-історичний стиль життя суспільства.

Шлюб — це історично обумовлена, санкціонована су­спільством форма відносин між чоловіком і жінкою, яка вста­новлює їх взаємні права й обов'язки. Головна ознака шлюбу — суспільна санкція статевого спілкування. Залежно від інте­ресів суспільства шлюб може виступати у моральній, право­вій, релігійній та інших формах. Сучасний шлюб базується на добровільному єднанні, визнанні рівних прав чоловіка і жін­ки. Шлюб і кровна спорідненість є основою і фундаментом сім'ї.

Сім'я — мала соціальна група суспільства, члени якої пов'язані шлюбом і кровною спорідненістю, спільним побу­том, веденням господарства і взаємною моральною відповідальністю. Вона є найважливішим елементом відтворення суспільного життя. Історично сім'я з'являється значно пізніше шлюбу. Суспільство через сім'ю як соціальний інститут забез­печує фізичне відтворення і соціальне існування людини Шлюбно-сімейні стосунки, їх форма, соціальне призначення визначаються характером конкретно-історичних суспільних відносин.

Сім'я традиційно виконує низку соціальних функцій. Го­ловними з них є такі: продовження роду (репродуктивна функція), виховання дітей, піклування про старих, ведення домашнього господарства, організація дозвілля, рекреативна функція тощо. За сучасних умов (переходу до ринкових від­носин) пріоритетну роль починають відігравати такі функції сім'ї: господарчо-виробнича, або економічна, та функція на­копичення капіталу.

Виділяються економічні, правові й моральні основи шлюб­но-сімейних стосунків. Єдність любові, дружби, обов'язку, відповідальності, подружньої вірності, поваги чоловічої і жі­ночої гідності складають моральну основу шлюбно-сімейних стосунків і відіграють важливу роль у збереженні і зміцненні сім'ї протягом усього життя подружжя. Взаємна любов, вза­єморозуміння, відповідальність, довіра, постійна взаємоповага — гаранти тривалості й стійкості сімейних стосунків. Сімей­не щастя — не дар богів і не доля, воно створюється спільни­ми зусиллями усіх членів сім'ї, та, перш за все, подружжя, і потребує не лише любові (кохання), а й дисципліни, здатнос­ті знаходити компроміси, розвинутого почуття сімейного обов'язку. Слід пам'ятати, що сімейне життя — це постійне самовиховання і самовдосконалення кожного учасника сімей­ного колективу. Отож моральна цінність сім'ї полягає у тому, що в ній задовольняються різноманітні потреби людини: у дружбі, любові, турботі, материнстві, батьківстві, різнобічно­му спілкуванні тощо.

Сім'я є одним з головних соціальних інститутів соціаліза­ції індивіда. У ній формується система суспільних і групових цінностей, передається соціальний досвід, закладаються осно­ви індивідуальності, унікальності особистості. У сімейному мікросередовищі виробляються уявлення людини про стосун­ки між чоловіком і жінкою, між поколіннями (батьків і ді­тей), формуються суспільні й особистісні ідеали, засвоюються моральні норми, оцінки та принципи, етикетні зразки пове­дінки. Моральні стосунки в сім'ї, що базуються на любові, духовній близькості й чуйності, піклуванні, відповідальності, сі­мейному обов'язку, взаємній повазі, є передумовою збере­ження і зміцнення морального клімату в суспільстві. Шкоди сім'ї завдають такі морально-психологічні властивості особис­тості, як егоцентризм, грубість, утриманство, алкоголізм то­що. Отже, моральна цінність товариських, дружніх, любов­них, шлюбно-сімейних стосунків полягає в тому, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно возвеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.





Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 1585; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.166.245.10
Генерация страницы за: 0.027 сек.