Становище у сільському господарстві

На відміну від індустріального сектора економіки України, що розвивався у повоєнні роки досить високими темпами, аграрний сектор залишався у занедбаному стані. У роки війни село зазнало величезних людських та матеріальних втрат, які боляче вдарили по селянству. Було спалено близько 30 тис. сіл, знищено майже всі машинно-тракторні станції, пограбовано сільськогосподарську техніку. Війна відкинула сільське господарство України до рівня 1921 р. Особливо гостро відчувалася нестача техніки, тяглової сили. У перші повоєнні роки хлібороби нерідко використовували як тяглову силу велику рогату худобу або самі впрягалися в плуг.

Біди повоєнного села були наслідком не тільки лихоліття війни, а й неправильної політики щодо села пануючої в країні адміністративно-командної системи. Після війни був продовжений започаткований ще у 1920-ті роки економічно необґрунтований процес перекачування коштів з села до інших галузей економіки, насамперед до важкої промисловості. За роки четвертої п’ятирічки (1946-1950) централізовані і колгоспні капіталовкладення у сільське господарство становили лише 15% від загальної суми капіталовкладень в економіку. Багато важливих об’єктів на селі, які потребували значних коштів, сучасної техніки, зводилися методом “народної будови” з використанням мізерних місцевих ресурсів, що негативно відбивалося на темпах робіт, якості та технічному стані новобудов. За 1946-1953 рр. в аграрному секторі країни було вироблено 298 млрд. крб. національного доходу, а використано для нього тільки 193 млрд. (64,8%), решту було направлено в інші сфери економіки. До того ж кошти для села використовувалися не завжди ефективно.

Серйозним недоліком було некваліфіковане керівництво сільським господарством на всіх рівнях. Централізація керівництва призводила до того, що всі питання управління сільським господарством були зосереджені в центрі.

Узимку в 1946-1947 рр. в Україні почався голод, який охопив значну територію, особливо південь, зокрема Одеську, Ізмаїльську, Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську області. Голод поширився навіть на найродючішу Полтавську область. У березні-червні 1947 р. в Україні було зафіксовано 764 випадки канібалізму, кількість померлих від голоду серед госпіталізованих хворих досягла 101637 осіб. Тільки навесні 1947 р., коли становище стало зовсім нестерпним, рішенням союзних органів Україні була надана продовольча та насіннєва позики. Було виділено також 140 млн. крб. для організації безплатного харчування населення.

Хрущовське правління для сільського господарства України ознаменувалося низкою експериментів: “цілинна кампанія”, “кукурудзяна кампанія”, ліквідація МТС, “укрупнення сіл” тощо. З іншого боку, саме з Хрущовим селянство України пов’язувало багато своїх гараздів. Значно поліпшилася ситуація із рухом населення (селянам почали видавати паспорти).

Дата добавления: 2014-01-04