Спроби реформування економіки

Політичне та економічне життя в УРСР у другій половині 1960-х – 1980-х рр.

Культурне життя у повоєнне двадцятиліття

Невід’ємною складовою відбудовних робіт було культурне будівництво. Всі сфери культури в роки війни зазнали величезних людських і матеріальних втрат, але особливо постраждала освіта. Загибель тисяч вчителів, викладачів вищої школи, руйнація шкіл, інших закладів освіти ускладнювали ситуацію. Основна робота щодо відбудови шкіл, вищих закладів освіти розгорнулась в роки 4 п’ятирічки. Протягом 5 років за рахунок асигнувань, що виділялися державою Міністерству освіти України, було збудовано сотні шкіл на 400 тис. учнівських місць. Велике шкільне будівництво розгорнулось у Західній Україні. За 5 років там було побудовано 1087 шкіл. У перші повоєнні роки тут працювало майже чотири тисячі шкіл. Чисельність учнів середніх шкіл зросла з 61 тис. осіб у 1939 р. до 285 тис. у 1950/51 навчальному році.

Помітною віхою у культурному житті було відновлення зруйнованих у роки війни Київського, Харківського, Одеського університетів та інших вищих навчальних закладів. У другій половині 1940-х рр. відновили роботу всі виші, які діяли перед війною. Крім того, було створено 16 нових (гірничий у Харкові, автодорожній у Києві та багато ін.).

Лібералізація суспільно-політичного життя призвела до появи інакомислення. Дисиденти збиралися у групи за інтересами і відстоювали радикальніші реформи в різних сферах політичного, соціально-економічного та національно-культурного життя. Серед відомих дисидентів-“шістдесятників” – Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Лесь Танюк, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко. Більшість із них невдовзі зазнала репресій.

Водночас друга половина 1940-х – перша половина 1960-х рр. стали новою віхою життя церков у межах СРСР. Пом’якшення умов життя стосувалося не всіх конфесій. Греко-католицька ж церков узагалі була ліквідована. А на початку 1960-х рр. почався наступ на всі церкви СРСР й України зокрема.

Після усунення Хрущова сутність консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом – “стабілізація”, яке стало символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, як зазначають дослідники цього періоду, проводячи жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна – страх перед репресіями, з усуненням Хрущова – ентузіазм і романтичну віру.

У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку економіки СРСР й відповідно України.

Дата добавления: 2014-01-04