Парадокси

В умовах глобалізації формуються такі критичні протиріччя, існування яких викликає появу цілого ряду парадоксів: Так, в результаті дії таких суперечливих тенденцій як уніфікація і диференціація виникає парадокс стратифікації:

Дисоціація є результатом дії інтеграційних і дезінтеграційних тенденцій. На глобальному ринку капіталів, які з одного боку є глибоко інтегрованими, а з іншого локалізованими формується одразу три парадокси.

1) домашнього зміщення (зсуву) капіталу

2) Філдстайна-Харіоке

3) Низької мобільності нетто-потоків капіталу

Виходячи з класичних уявлень про глобалізацію відбувається усунення бар’єрів між внутрішнім і зовнішнім фінансовими ринками, поряд з розвитком багатоваріантних зв’язків між окремими секторами. Таким чином, капітал може абсолютно вільно переміщатись в тому напрямі, який гарантує більш високу норму прибутку в порівнянні з можливостями внутрішнього ринку, а його мобільність буде зростати до тих пір доки світова економіка не буде характеризуватись відносною рівномірністю розвитку.

Парадокс 1. Суть феномена "домашнього зсуву" полягає в тому, що якщо ґрунтуватися на ідеї, що диверсифікований фінансовий портфель веде до великих очікуваних доходів при тому ж рівні ризику в порівнянні з недиверсифікованим, то міжнародний фінансовий портфель має все більше диверсифікуватися. Так, в межах однієї держави економічні явища і індикатори змінюються головним чином паралельно. Очевидно, що міжнародні доходи по акціям можуть володіти більшим ступенем кореляції. Це свідчить про те, що на внутрішньому ринку існує межа скорочення ризику, проте вона може бути збільшена, якщо диверсифікація здійснюється на міжнародному ринку. Проте, згідно з останніми дослідженнями, більшість портфелів міжнародних інвесторів характеризується значним зміщенням у бік внутрішніх активів в порівнянні з оптимальним портфелем. Станом на 2010 р., британські інвестори в іноземних акціях тримають 23% своїх коштів, німецькі - 18%, канадські - 12%, американські - 10% і японські - 5%. Як показує динаміка міжнародної диверсифікації, тенденція до збільшення частки вкладень в іноземні активи залишається слабкою. Настільки велика різниця між внутрішніми і зовнішніми інвестиціями суперечить концепції міжнародної диверсифікації портфелів.

Частково парадокс пояснюється тим, що міжнародні фінансові потоки в основному пов’язані з діяльністю ТНК, відображаючи її виробничі операції за кордоном. З цієї причини ПІІ і супутні їм портфельні короткострокові операції є в основному постійними за обсягом. Іншим поясненням виступає те, що інвестори віддають перевагу вкладанню коштів за кордоном в основному в боргові зобов’язання, а не в корпоративні папери, до того ж оцінка оптимального портфелю може бути неточною і вимагати фахового аналізу.

Також не можна не враховувати той факт, що існують бар'єри на шляху міжнародних інвестицій, які продовжують стримувати глобалізацію СФР. Перш за все до них слід віднести незнання іноземних продуктів, компаній, методів ведення бізнесу, стандартів обліку і звітності, політичних переваг, державного регулювання.

Парадокс 2 ґрунтується на класичному уявленні, що в глобальних умовах внутрішня норма інвестицій значно відхиляється від норми заощаджень, в результаті чого заощадження повинні бути найбільш ефективно використані на всьому глобальному ринку, а внутрішні інвестиції не обмежуються тільки національними заощадженнями, оскільки джерелом інвестиційних ресурсів виступає весь глобальний ринок капіталу. Результати досліджень показали, що різниця між національними заощадженнями та інвестиціями, тобто баланс поточних операцій не була надто помітною. Країни, які характеризувались високою нормою заощаджень мали і високі норми інвестицій. Таким чином, був зроблений висновок про низьку мобільність міжнародних капіталів.. Іншими словами, вони дійшли висновку, що ринки прагнуть не до експорту надмірного капіталу, а до споживання надлишку заощаджень на внутрішньому ринку.

Парадокс 3. У системі національних рахунків рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між валовими національними збереженнями та інвестиціями. Дефіцит рахунку поточних операцій свідчить про брак внутрішніх ресурсів, який фінансується припливом чистих надходжень з-за кордону. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглядати динаміку сальдо рахунку поточних операцій як міжнародну мобільність капіталу. Відповідно до досліджень середній розмір чистих міжнародних потоків капіталу, який дорівнює відношенню сальдо балансу поточних операцій до номінального ВВП розвинутих країн в середньому становив 2,6 %. Причому якщо до Першої світової війни абсолютна величина рахунку поточних операцій платіжного балансу до ВВП зростала (4,5%), то з 1919 р. вони знижувалась, незначне піднесення спостерігалося лише у 1974 р, а у 2011 році досяг рівня 1,9 %. Рівень цього показника свідчить про локалізацію фінансових потоків і їх низьку мобільність в глобальних масштабах.

Дата добавления: 2014-01-04