Нормування праці: сутність, значення, об’єкти

Тема 8. Міра праці та її визначення

Зміст учбового матеріалу:

1. Нормування праці: сутність, значення, об’єкти.

2. Класифікація витрат робочого часу

3. Система нормативів і норм праці.

4. Методи нормування трудових процесів.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію. Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій у розвитку сфер економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей. На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків та для оперативного планування підприємницької діяльності. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва структурних одиниць підприємства, розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія підрозділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці робітників-відрядників, робітників-почасовиків, професіо­налів, фахівців та технічних службовців. Визначають їх для кож­ної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установ­леного для даного працівника. Норми праці можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, норму­вання праці є засобом визначення як міри праці для виконання ті­єї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю за­лежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин поглиблення економіч­ної самостійності підприємств нормування праці набуває велико­го значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження со­бівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо. Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

· максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

· широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуван­ням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, пе­редових методів праці тощо;

· підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіоло­гічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування поля­гає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то еко­номічне – у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантажен­ня і відпочинку тощо;

· поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

· широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначити трудомісткість робіт і нормованих завдань, устано­влювати оптимальне завантаження працівників, використо­вувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

· формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

· створення автоматизованих робочих місць для нормуваль­ників;

· комп’ютеризація проектування технологічної та організа­ційної документації, а також норм затрат часу;

· підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Суттєво важливою є наукова обґрунтованість норм. Норма встановлює саме необхідні витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

Встановлення точних, рівно напружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об’єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників. Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва повинні супроводжуватися зміною норм праці.

В результаті багаторічних досліджень було створено науково обґрунтовані засади наукової організації та нормування праці, серед яких можна відзначити головні:

· по-перше, замість традиційної організації праці, що базується на інтуїції, здогадках та елементарному здоровому глузді, необхідно впроваджувати науковий аналіз і розрахунки та будувати систему глибоко обґрунтованих нормативів праці;

· по-друге, потрібно сформулювати узагальнені принципи наукової організації та нормування праці, які б забезпечили її високу продуктивність;

· по-третє, необхідною є розробка самих методів раціональної організації індивідуальної праці на засадах нормування, детального вивчення витрат часу на трудові рухи, характеру та засобів раціоналізації цих рухів;

· по-четверте, вирішення наукових питань неможливе без створення цілої низки технічних засобів і прийомів, приладів для точного відліку й запису часу, використання хронометражу, які широко застосовуються й нині.

Нормування праці – це основа процесу організації праці на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці – це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також співвідношення між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання Окрім того, нормування праці – складова організації праці і виробництва. Вона є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід’ємною частиною менеджменту та соціально-трудових відносин.

Мета нормування праці поля­гає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удо­сконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктив­ність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва 1 зростанню реальних доходів працівників.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає:

· аналіз виробничого процесу;

· поділ його на частини;

· вибір оптимального варіанта технології й організації праці;

· проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку;

· розрахунок норм у відповідності з особливостями технологічного і трудового процесів;

· впровадження і подальше коректування норм праці в зв’язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

Значення нормування праці полягає в тому, що воно являє собою одну з найважливіших складових частин використання суспільної праці на рівні конкретних підприємств. Упровадження тут ефективного нормування дозволяє виявляти об’єктивні втрати робочого часу та достовірно встановлювати їх кількість, відшукувати наявні резерви збільшення продуктивності праці та підвищення ефективності виробництва, конструювати раціональний склад і структуру трудових процесів з більш повним використанням робочого часу. Це стає засадами розробки обґрунтованих планів виробництва і праці, визначення реальної потреби в кількісному та якісному складі працівників.

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність об’єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього доцільно виділити і дві групи об’єктів нормування праці:

· ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу;

· ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Для першої групи об’єктів нормування праці універсальною мірою праці і найширше вживаним об’єктом нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого – для дотримання прав людини на збереження здоров’я, відпочинок і всебічний розвиток, що передбачає наявність вільного часу. В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить сорок годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки). На мікроекономічному рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

До другої групи об’єктів нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії. При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках розрахункового періоду (зміна, місяць, навчальний рік). У промисловості поширеним об’єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об’єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища тощо. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об’єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм. Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо. Норми праці – це складова частина організації оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання.

Дата добавления: 2014-01-04