Систематичний та несистематичний ризики. Фондові індекси.

Поняття систематичного і несистематичного (специфічного) ризику мають безпосередній зв’язок з диверсифікацією, з формуванням ПЦП. Вміла методика формування – (диверсифікація) портфеля дає змогу істотно знизити несистематичний (специфічний) ризик, яким він обтяжений. Однак залишається ще систематичний ризик ринку, який може мати певний (більший чи менший) ступінь у складі всіх акцій, залучених до портфеля, вилучити котрий не вдається шляхом диверсифікації. Як міра систематичного ризику і використовується коефіцієнт b.

Показник b характеризує змінюваність доходів щодо певної акції відносно доходів повністю диверсифікованого портфеля, яким в ідеальному випадку є весь ринок ЦП.

Вважають, що показник систематичного ризику для «ринкової» акції, динаміка доходів по якій збігається з динамікою ринку ЦП у цілому (вимірюється по будь-якому фондовому індексу), дорівнює одиниці (b =1).

Величина b _j – коефіцієнт систематичного ризику j-го активу – характеризує міру зв’язку між біржовим курсом акцій j -тої компанії та загальним станом ринку і визначається за формулою:

,

де R_j – норма прибутку j- го капітального активу (акції),

R_М – загальноринковий середній рівень норми прибутку,

s(R_j), s(R_М) – середньоквадратичні відхилення цих випадкових величин, cov(R_j, R_М) – їх коваріація,

r(R_j, R_М) – їх коефіцієнт кореляції.

Показник b регулярно публікується у західній фінансовій періодиці. Він широко використовується для аналізу якості інвестиційних проектів, зокрема для оцінки того, наскільки сподіваний дохід компенсує ризикованість вкладів у певний вид цінних паперів.

Він має найпоширеніше використання.

Найпоширеніше використання має Індекс Доу-Джонса (за назвою фірми, що випускає основну фінансову газету «Wall Street Journal») – це сума цін акцій 30 провідних корпорацій, яка ділиться на деяке число (divisor). Цей індекс є «барометром», що дає змогу передбачити поведінку всіх акцій на ринку ЦП.

Детальніше (порівняно з індексом Доу-Джонса) реальне становище ринку ЦП відображає зведений SP 500 Index (Standard and Poor’s Index). Він є найважливішим для фінансових аналітиків і являє собою суму курсів 500 найважливіших видів ЦП, зважених з урахуванням акціонерного капіталу кожної корпорації.

Найдетальнішим у США є Wilshire Index, який враховує 5000 видів ЦП компаній (на ринку ЦП США).

Розрахунком показників ризику та індексів займаються консалтингові інвестиційні компанії.

Приклад 8.4. Показник b для акцій компанії «ООО» становить 1,35. Фондовий індекс Доу-Джонса підвищився на 20 пунктів. На скільки пунктів зросте індекс Доу-Джонса для акцій компанії?

Розв’язання. Оскільки показник b для акцій компанії становить 1,35, то це свідчить про те, що ризикованість вкладень у акції «ООО» вища ризикованості фондового ринку в цілому на 35%. Нестійкість цих акцій становить 1,35 щодо нестійкості «середньої» акції фондового ринку.

Якщо ж фондовий індекс підвищився на 20 пунктів, то для акцій «ООО» індекс Доу-Джонса зросте на 27 пунктів (20 × b = 20 × 1,35 = 27).

8.5. Тактика фінансового менеджера

Виділяють дві тактики: пасивну та активну.

Пасивна тактика характеризується тим, що менеджер орієнтується на пропорції ринку, довіряє відображуваній ринком «громадській думці» про реальну вартість різних ЦП. Аналітик надає менеджеру інформацію про поточну структуру ринку, менеджер залежно від пріоритетів (та асигнованих ресурсів) робить свій вибір, орієнтуючись при цьому на меншу кількість позицій (типів ЦП) або дотримується рекомендацій, наданих йому аналітиком (security selection).

При цьому можлива як суто пасивна тактика, за якої прийняте рішення про структуру ПЦП не змінюється протягом тривалого часу, так і тактика, за якої прийняте рішення періодично переглядається, здійснюється корекція ПЦП з урахуванням коливань структури (market timing). Звичайно подібна корекція здійснюється лише на верхньому рівні розміщення вкладів, тобто шляхом періодичного перегляду часток вкладів в акції, бони та безризикові ЦП без зміни структури кожного портфеля (частки відповідають часткам тих самим типів на поточному ринку або прогнозу цих часток).

Активна тактика характеризується тим, що менеджер не довіряє «громадській думці» і вважає, що маючи більш повну інформацію, він зможе забезпечити ефективнішу структуру вкладів. Саме за активної тактики можуть повністю використовуватись можливості фінансового аналізу.

Отримавши рекомендації аналітиків щодо структури оптимального ПЦП, менеджер може переконатись, що вона не відповідає структурі ринку. Тоді він може зайняти «активну позицію», намагаючись досягти повної або хоча б часткової відповідності оптимальному портфелю, збільшує чи зменшує (порівняно з ринком) вклади в різні ЦП. Ці збільшення чи зменшення, як правило, називають bets, що можна перекласти як «ставки у грі», оскільки це справді ставки в намаганні «переграти ринок», добитись більшої вигоди, хоча, можливо, і з більшим ризиком.

Тактика пасивного стеження за ринком (market timing), а тим більше активна тактика, передбачають ревізію, перебудову структури ПЦП шляхом купівлі одних видів ЦП і продажу інших.

Досить тонким є питання про те, як часто слід змінювати структуру ПЦП. Якби ринок був «безфрикціонним», то такі зміни варто було б проводити безперервно, як тільки розрахунки виявлять оптимальний в нових умовах портфель. Насправді ж будь-яка операція щодо перебудови ПЦП пов’язана з додатковими витратами. За кожну операцію доводиться платити податки та комісійні брокеру. Більш того, продавши пакет акцій за 1000 гривень, його не можна відразу ж придбати за таку саму ціну, оскільки існує bid-ask spread – різниця між ціною купівлі і продажу. Таким чином, операція, пов’язана з перебудовою ПЦП, є виправданою лише в тому разі, коли приріст ефективності перекриє «фрикціонні» витрати.

8.6. Про ефективність роботи фінансового менеджера та аналітика

Торгівля на фінансовому ринку, операції з ЦП, незважаючи на всі тонкощі фінансового аналізу, є все ж таки одним з видів азартних ігор. Ступінь азарту, роль випадковості тут, звичайно, значно нижча, ніж у грі на гроші в покер, рулетку чи лотерею, але вона завжди присутня.

Хоча усі, граючи в рулетку, наперед знають, що «стіл» завжди залишиться у виграші, якщо гра продовжується тривалий час. Це не заважає виникненню ситуації, коли гравець, поставивши гроші на номер, вибраний випадковим чином, раптом заволодіє великим багатством.

Точно так же й недосвідчений вкладник може за незначну ціну придбати пакет акцій нікому невідомої компанії, які через рік стануть вдвічі дорожчими (хоча на біржі це буває вкрай рідко).

Однак практично важко відрізнити виграш, отриманий як результат випадкового везіння, від виграшу за рахунок мистецтва управління. Для оцінки рівня цього мистецтва, у свою чергу, потрібні тривалі спостереження за діяльністю інвестиційного фонду і порівняння результатів цієї діяльності з роботою аналогічних організацій.

Разом з тим в останні роки у США та інших розвинутих країнах спостерігається тенденція до використання наукових методів фінансового аналізу та потужної комп’ютерної бази порівняно з використанням інтуїтивних оцінок та діями навмання.

Найбільш значні дослідження поведінки людей в умовах ризику і невизначеності були виконані двома ізраїльськими психологами Денієлом Канеманом (Kahneman) і Еймосом Тверськи (Tversky).

Канеман і Тверськи називають свою концепцію теорією перспективи. Теорія перспективи відкрила стереотипи поведінки, які ніколи не помічали прихильники раціонального ухвалення рішень. Канеман і Тверськи приписали ці стереотипи двом людським слабкостям. По-перше, емоції часто заважають самоконтролю, який необхідний для раціонального підходу до ухвалення рішень. По-друге, люди часто не здатні ясно зрозуміти, з чим мають справу. Вони випробовують те, що психологи називають трудністю усвідомлення.

У одних умовах перед лицем вибору ми демонструємо неприйняття ризику, в інших перетворюємося на шукачів пригод. Ми часто проявляємо схильність нехтувати загальними аспектами проблеми і заглиблюватися окреме. Ми насилу розуміємо, скільки інформації нам потрібно і коли вона стає зайвою ми все одно продовжуємо її збирати. Ми приділяємо підвищену увагу маловірогідним подіям, пов’язаним з драматичними наслідками, і обертаємо мало уваги на вірогідніші рутинні події. Ми по-різному сприймаємо витрати і невідшкодовані втрати, хоча їх вплив на наш стан один і той же. Ми починаємо з чисто раціонального підходу до ухвалення рішення про нашу поведінку в умовах ризику і потім екстраполюємо, розраховуючи головним чином на сприятливий результат. В результаті ми забуваємо про сходження до середнього, застряємо на звичній позиції і нариваємося на неприємності.

Асиметрія між нашими підходами до ухвалення рішень, направлених на досягнення виграшу, і рішень, направлених на уникнення програшу, є однією з самих вражаючих знахідок теорії перспективи. І одній з найкорисніших.

Коли мова йде про значні суми, багато хто відмовляється від гри, віддаючи перевагу гарантованому доходу, – багато хто вважає за краще просто отримати 100 тис. доларів, чим грати з шансами 50 на 50 виграти 200 тис. доларів або не отримати нічого. Іншими словами, ми не схильні до ризику.

Але як йде справа з втратами? У першій статті Канемана і Тверськи, що з'явилася в 1979 році, описаний експеримент, що показує, що наш вибір між негативними результатами є дзеркальним відображенням нашого вибору між позитивними результатами. У одному з експериментів вони спочатку пропонували вибір між 80% шансів отримання 4000 доларів і 20% шансів залишитися при своїх – з одного боку, і 100% шансів отримання 3000 доларів – з іншою. Хоча ризикований вибір мав вище математичне очікування (отримання 3200 доларів), 80% опитаних віддали перевагу гарантованим 3000 доларів. Ці люди, у цілковитій згоді з Бернуллі, уникали ризику.

Потім Канеман і Тверськи запропонували вибір між ризиком з 80% шансів втрати 4000 доларів і 20% шансів залишитися при своїх – з одного боку, і 100% шансів втрати 3000 доларів. Тепер 92% опитаних вибрали гру, хоча математичне очікування втрати 3200 доларів знову було більше, ніж стовідсоткова втрата 3000 доларів. Коли вибір стосується втрат, ми вибираємо ризик.

Дата добавления: 2014-01-04