Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ТЕМА 3.2 Практичний досвід державної екологічної експертизи матеріалів комплексних і цільових програм соціально-екологічного розвитку


Паризька коммуна (пролетарська держава)

Передумови Комуни

Поразка армії Наполеона III в Седані призвела до падіння Другої імперії. 100-тисячна армія капітулювала через шість тижнів після початку бойових дій. Ще через два дні, 4 вересня, відбулася революція, яка скинула бонапартистський режим.

У вересні 1870 р. в Парижі сформовано 215 батальйонів національної гвардії, тоді ж виникла масова політична організація - Республіканська федерація національної гвардії Сени. Центральний комітет цієї організації згодом став органом керівництва пролетарським повстанням.

Одночасно у Парижі сформувався буржуазний уряд, що проголосив себе «урядом національної оборони». Прусська армія продовжувала свій наступ. 18 січня 1871 р. в окупованому німецькими військами Версалі прусський король Вільгельм 1 Гогенцоллерн був проголошений німецьким імператором. Південнонімецькі держави (Баварія та ін.) приєдналися до Пі-внічнонімецького союзу і увійшли до складу Німецької імперії. На той час німці окуповували північ та північний схід Франції, тривала облога Парижа. Французький уряд національної оборони, очолюваний генералом Грошю та адвокатом Жулем Фавром, зосередив свої зусилля на досягненні перемир'я з новопроголошеною імперією. Це перемир'я було укладене 28 січня, за його умовами французький уряд погоджувався на здачу столиці, що де-факто означало повну капітуляцію і попередню згоду на найпринизливіші умови майбутнього миру.

Даний крок пояснювався не лише силою ворога, але й неприязним ставленням французької буржуазії та її уряду до широких народних верств, які творили національну гвардію. В свою чергу, населення Парижа двічі, 31 жовтня 1870 р. та 22 січня 1871 p., намагалося повалити цей уряд.

Для схвалення умов перемир'я з німцями уряд національної оборони 8 лютого провів вибори до Національних зборів. Більшість новообраних депутатів - відверті монархісти. Головою уряду, сформованого Національними зборами, був призначений Адольф Луї Тьєр.

Новообраний уряд спробував придушити революційний Париж з допомогою німецьких багнетів. 1 березня німецькі війська увійшли в столицю Франції, але Центральний комітет національної гвардії віддав вказівку національним гвардійцям уникати будь-якого контакту з ворогом. Вулиці міста спустіли, вікна були завішені фіранками. Через три дні німецька армія покинула негостинний Париж. Уряд Тьєра зрозумів, що розганяти національну гвардію доведеться власними силами.

Національні збори, скликані первісно у Бордо, перебираються у Версаль - поближче до бунтівної столиці. В суботу, 18 березня 1871 рано-вранці була розпочата спроба захопити артилерію національної гвардії на Монмартських висотах. Війська гвардії вступили у бій. Уже опівдні майже уся дивізія версальців перейшла на бік повсталих гвардійців. Голова уряду Тьєр під охороною озброєних жандармів втік до Версалю. Увечері над Паризькою ратушею було піднято червоний прапор. Повстанці зайняли будівлі департаменту поліції, усіх міністерств, вокзалу, військові казарми.



Повстання 18 березня 1871 розпочалося стихійно, але надалі влада опинилися в руках Центрального комітету національної гвардії, який і став першим революційним урядом.

Серед членів цього революційного уряду найбільшим авторитетом користувалися: робітник-палітурник Луї Ежен Варлен (1839-1871) -один із керівників Паризьких секцій І Інтернаціоналу; робітник-ливар Дюваль (1841-1871) - керівник префектури поліції, а згодом - один із керівників збройних сил Комуни; студент-медик Еміль Ед - генерал Комуни; робітник-капелюшник Шарль Амуру (1843-1871) - представник Комуни в Ліоні та Марселі; власник дрібної пральні Греньє - фактичний міністр внутрішніх справ; Франсуа Журд - делегат (міністр) міністерства фінансів, швець Едуард Пільє - керівник міністерства освіти. До складу ЦК національної гвардії входили робітники, ремісники, художники, літератори.

Постановою 19 березня Центральний комітет скасував становище облоги, скасував військові суди і зобов'язав усіх солдатів, які залишалися в столиці, зголоситися до складу національної гвардії. Це були заходи, що свідомо ставили на меті знищення «військового деспотизму». Ліквідуючи постійну армію і поліцію, революційний уряд зберігав як єдину збройну силу національну гвардію, тобто добровільне за своєю суттю народне ополчення.

Тимчасовий характер цієї влади був більше, ніж очевидним, перш за все для самого Центрального комітету національної гвардії. Вже 19 березня він у своєму зверненні оголосив, що «тепер наші повноваження вичерпуються і ми повертаємо вам (тобто громадянам Парижа.- Авт.) ваш мандат, бо не прагнемо зайняти місце тих, кого тільки-но змела буря народного невдоволення. Готуйтеся ж негайно до комунальних виборів...».

Ці вибори були проведені 26-28 березня 1871 , після чого в присутності тисяч людей у приміщенні ратуші була проголошена Комуна.

Державний лад Комуни

Вибори до Комуни проходили в умовах загального виборчого права (для чоловіків). Комуну обирали в основному трудящі прошарки населення. До її складу увійшли найбільш видатні члени ЦК Національної гвардії -Варлен, Дюваль, Журд, Ед, Вайян та ін. Усього було обрано 86 депутатів. 21 з них пізніше відмовилися від своїх мандатів, оскільки здійснювана Комуною політика не задовольняла цих людей. Зрештою в Раді Комуни залишилися 25 робітників та 31 представник від інтелігенції і службовців.

Це був блок пролетарських та дрібнобуржуазних революціонерів. Більшість у ньому становили дрібнобуржуазні угруповання. нові якобінці, бланкісти, прудоністи, радикали.

Подібно до ЦК національної гвардії, Комуна розглядала себе не як муніципальний орган Парижа, а як центральний революційний уряд усієї Французької республіки.

Керівну роль в Раді Комуни протягом усього періоду її існування зберігали бланкісти, прихильники дрібнобуржуазного революціонера Огюста Бланкі.

Комуна приймала закони, відповідно була вищим законодавчим органом. Але сама ж Комуна здійснювала і виконання цих законів, тобто виступала і вищим виконавчим органом.

Офіційне проголошення Комуни відбулося 28 березня 1871 р. Тоді ж було сформовано 10 комісій, 9 з яких мали чітко визначену компетенцію: фінансова, освіти, юстиції, зовнішніх зносин, праці, промисловості та обміну, суспільних служб, оборони, суспільної безпеки. Роль об'єднавчого центру узяла на себе особлива Виконавча комісія, до якої увійшли делегати інших комісій. 1 травня на її базі був сформований Комітет суспільного порятунку.

В діяльності комісій діяв принцип колегіальності при обговоренні питань та персональної відповідальності за виконання прийнятих рішень. На чолі кожної комісії був поставлений делегат (член) Комуни, наділений широкими повноваженнями. У своїй діяльності комісії спиралися на актив, передусім профспілковий. Особливо налагодженою була практика співробітництва з активістами там, де це дозволяли обставини, наприклад в роботі Комісії промисловості та обміну. Вдалою була діяльність Комісії освіти, яка зуміла прорвати блокаду невизнання і знайти спільну мову з викладачами шкіл, в т. ч. і вищих.

Адміністративно-територіальний поділ.

Париж було розділено на 20 округів, на чолі яких стояли муніципальні мерії, що в свою чергу підпорядковувалися Раді Комуни.

На другий день після свого проголошення Комуною було введено виборність зайняття усіх посад: державні службовці обиралися народом, були підзвітні народу, і могли в будь-яку хвилину бути відкликані народом зі своїх посад - принаймні, в теорії. 2 квітня Комуною було прийнято декрет про встановлення максимальної заробітної плати державних службовців. В середньому ж заробітна плата службовців повинна була наближатися до оплати праці кваліфікованого робітника, не перевищуючи 6 тис. франків на рік.

1 травня 1871 р. було оприлюднено декрет про утворення Комітету суспільного порятунку.

Стаття З декрету зазначала, що цьому органу з 5 осіб «надається найширша влада над усіма делегатами і комісіями, він буде відповідальний тільки перед Комуною».

19 квітня 1871 р. було розроблено і опубліковано план державного перетворення Французької республіки - «Декларацію до французького народу». Республіка визнавалася найбільш правильною формою правління. Усім комунам на території Франції мала бути надана повна автономія, а «кожному французу - повний розвиток його сил і здібностей як людини, громадянина і працівника». Республіка мала об'єднувати ці вільні комуни, організовані за зразком Паризької, їх автономні права повинні були обмежуватися в одному - інтересами сусідів і держави в цілому. Невід'ємними правами кожної окремої комуни оголошувалися:

1) комунальний бюджет (встановлення оподаткування і статей витрат), усі місцеві служби, включаючи поліцію, управління майном комуни;

2) призначення і відкликання усіх місцевих чиновників і посадових осіб;

3) «повна гарантія свободи особи, свободи совісті і свободи праці»;

4) постійна участь громадян у справах комуни, яка б забезпечила їм вільне волевиявлення і вільний захист своїх інтересів;

5) організація міської оборони і національної гвардії з правом обрання та зміщення командирів.

У цій же Декларації 19 квітня 1971 р. підкреслювалося, що «Париж не вимагає собі більше ніяких місцевих гарантій за умови, що в центральній адміністрації- зборах делегатів союзних комун - він знайде здійснення на практиці цих же принципів». Така постановка питання може розцінюватися як фактична відмова Паризької комуни розглядати себе в якості уряду усієї республіки при збереженні претензій на політичне лідерство: «Париж залишає за собою право провести у себе, якщо він буде вважати за потрібне, адміністративні і економічні реформи, яких вимагає його населення, створити установи, що сприяють розвитку і поширенню освіти, продуктивності праці, обміну і кредиту і зробити владу і власність загальним надбанням» (!).

Судова реформа

Нижчою судовою інстанцією стали мирові судді, які розглядали незначні карні і цивільні справи. Ця ланка судового апарату комплектувалася з осіб без будь-якої юридичної освіти, як правило, робітників чи ремісників, авторитетних у власному середовищі.

Серйозніші злочини розглядав особливий суд — Звинувачувальне журі за участю присяжних засідателів. Стати присяжним міг будь-який громадянин, що був членом національної гвардії. Ця остання деталь усувала від здійснення правосуддя політичних супротивників Комуни.

Вважається, що саме Комуна започаткувала такі принципи правосуддя: рівний для всіх суд, виборність, відповідальність і змінюваність суддів, гласність суду, безплатне здійснення записів актів громадянського стану.

Кінець правління комуни

28 травня 1871 р. версальські війська остаточно придушили Паризьку Комуну. Близько 30 тис. її учасників були розстріляні, ще понад 50 тис- відправлені на каторгу, у в'язниці, на заслання.

 

5. Третя республіка. Державний лад Франції у період ІІІ Республіки.

У травні 1872 р. був прийнятий закон, за яким організаторам і членам робітничих союзів загрожувало ув'язнення терміном від 3 місяців до 5 років та штраф до 2 тис. франків. Того ж року було прийнято рішення про розпуск Національної гвардії.

Хоча офіційно ще 4 вересня 1870 р. була проголошена республіка, питання про форму державної влади залишалося відкритим. У Національних зборах більшість депутатів становили монархісти, щоправда в їх середовищі не було єдності. Легітимісти намагалися відновити династію Бурбонів, а орлеаністи і бонапартисти неодмінно хотіли бачити на престолі представників власних династій.

Президентом Третьої республіки в кінці серпня 1871 р. був проголошений Тьєр. Після дострокової сплати контрибуції Німеччині (для цього були проведені дві державні позики) окупаційна армія покинула Францію наприкінці 1873 р. Однак навіть цей політичний успіх Тьєра не міг задовольнити монархічну більшість Національних зборів. Саме тому в травні 1873 р. Тьєр пішов у відставку, а президентом більшістю Національних зборів на термін 7 років було обрано бонапартиста Мак-Магона. Після тривалих дискусій більшістю в один голос Національні збори прийняли в 1875 р. закон, який закріплював буржуазно-парламентарну республіку.

Того ж року була прийнята Конституція.

Законодавча влада в період ІІІ Республіки

Законодавча влада належала двопалатним Національним зборам. До їх компетенції належало прийняття законів, обрання президента, контроль за діяльністю уряду. Палата депутатів обиралася терміном на 4 роки. Із 300 депутатів Сенату 225 обиралися на 9 років, а решта 75 призначалися пожиттєво самими Національними зборами. Чоловікам надавалося загальне виборче право, вибори були прямими. Були позбавлені виборчих прав жінки, військовослужбовці, особи без цензу осідлості (6 місяців) та населення колоній. У випадку потреби Сенат міг бути перетворений у суд над президентом за звинуваченнями про посягання на державну безпеку.

Закони приймалися методом човника - передачі від нижньої палати до верхньої і навпаки, аж до повного узгодження усіх положень документа обома палатами.

Виконавча влада в період ІІІ Республіки

Виконавча влада складалася з Президента та уряду.

Президент

Президент, що обирався Національними зборами, був наділений широким колом повноважень. Він отримав право розпуску (за згодою Сенату) палати депутатів, право укладення договорів з іноземними державами, включаючи таємні, право призначення зміщення міністрів, дипломатів і вищого командного складу армії. Йому підпорядковувалася армія, поліція та інші владні структури. Мав президент і право помилування та амністії. Разом з тим акти президента потребували підпису відповідного міністра (контра-сигнатури), він не мав права без згоди парламенту оголошувати війну. За своєю суттю створений державний лад був компромісом між монархією та республікою.

Вибори 1875 p., проведені на основі нової конституції, дали перевагу республіканцям. Всупереч волі президента Мак-Магона були сформовані республіканські кабінети Дюфора, а згодом - Сімона. 16 травня 1877 р. президент відправив у відставку кабінет Сімона і призначив прем'єром монархіста де Бройля. Цей уряд складався виключно з монархістів, і республіканська палата депутатів відмовилася визнати його. У відповідь, Мак-Магон 25 червня 1877 р. розпустив нижню палату. Нові вибори проходили під шаленим тиском владних структур і церкви, але принесли ще один успіх республіканцям. Вони отримали 335 місць із загального числа 550 депутатів.

У січні 1879 p., вичерпавши усі свої можливості, президент пішов у відставку. Національні збори обрали новим президентом поміркованого республіканця Ж. Греві. В швидкому часі республіканці зайняли ключові позиції в державному апараті, «Марсельєза» була проголошена державним гімном, а день взяття Бастилії, 14 липня,- державним святом.

У 1884 р. було проведено закон, який забороняв навіть ставити на голосування питання про скасування республіканської форми правління.

В подальшому було прийнято постанову, згідно з якою не можуть бути обрані президентами члени колишніх імператорських та королівських родин.

Після 1889 р. президенти Третьої республіки були позбавлені реального впливу. До уряду відійшло командування армією, розпуск парламенту став неможливим, президент більше не мав права відхилювати законопроекти. Ослаблення президентської влади означало посилення позицій Національних зборів. Саме у їхні руки переходить контроль над урядом. У випадку парламентського вотуму недовір'я уряд був вимушений подавати у відставку.

Уряд

Для того, щоб сформувати уряд, вимагалося об'єднання у коаліцію кількох партій. Найменша незгода вела до розпаду коаліційної більшості і відповідно - до відставки уряду. Підраховано, що з 1875 по 1914 рр. у Франції змінилося 48 урядів, тобто середня тривалість перебування при владі міністерського кабінету не перевищувала 10 місяців. А, наприклад, з березня 1911 по червень 1914 pp. змінилося аж 8 урядів.

Характеристика навколишнього соціального середовища й оцінка впливу на нього.

Оцінка впливу запроектованої діяльності на навколишнє техногенне середовище.

Заходи щодо забезпечення нормативного стану навколишнього середовища і вимог екологічної безпеки.

Оцінка екологічної небезпеки об'єктів, що проектуються, у межах державної екологічної експертизи.

Комплексна оцінка виливу запроектованої діяльності на навколишнє середовище і характеристика залишкових впливів.

Заява про екологічні наслідки діяльності.

Зміст окремих підрозділів розділу ОВНС.

Пріоритет факторів при здійсненні ОВНС.

Складання окремих підрозділів розділу ОВНС.

 

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Лекція №9(16). РОЗДІЛ 6. Основний капітал підприємств | Заходи щодо забезпечення нормативного стану навколишнього середовища і вимог екологічної безпеки

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 99; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:

  1. VBA – мова об’єктно-орієнтованого програмування
  2. Автопоїзди для перевезення лісоматеріалів
  3. Адаптація 6-річної дитини до нової соціальної ситуації розвитку. Криза 6-7 років.
  4. Алгоритм и программа
  5. Алгоритм побудови програми соціально-педагогічного коригування моральних норм поведінки у дітей молодшого шкільного віку.
  6. Алгоритми програми MRP I
  7. Алгоритмизация и программирование
  8. Алгоритмы и программы ветвящейся структуры
  9. Анализ выбора средств разработки программного обеспечения для системы автоматизированного проектирования технологических процессов
  10. Аналіз показників ефективності використання матеріалів і сировини
  11. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду.
  12. Атестація проведена за результатами метрологічної експертизи.

studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.007 сек.