Театральна та музична культура

Наприкінці XVII ст. в Україні набуває нового вигляду музично-театральне мистецтво. Джерела розвитку українського театру беруть початок від народних ігрищ Київської Русі, в яких поєднувалися елементи народної драми та пантоміми. У XVI‑XVII ст. серед народу поширюється мистецтво блазнів ‑ народних співаків, музикантів, танцюристів, акробатів, жонглерів, дресирувальників звірів та ін. Карнавально-сатиричні моменти поєднуються тут з живою імпровізацією.

Популярним стає також вертеп, ляльковий театр (з XVII ст.), який поєднував елементи релігійної містерії з народною імпровізацією. Вистава йшла у двоповерховій скриньці (подвійна сцена); у верхній частині фігурували біблійні персонажі, у нижній ‑ сатиричні, насичені злободенністю. Тут діяли постійні, як у так званій комедії масок на Заході, характери-персонажі: Дяк, Шинкарка, Москаль-солдат, Циган тощо.

На XVII‑XVIII ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах ‑ Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. Безпосереднім джерелом виникнення шкільної драми є декламації та діалоги. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п’єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштовували «рекреаційні» вистави просто неба.

Філософсько-естетичне обґрунтування принципів шкільної драми ‑ трагедії, комедії, трагікомедії ‑ здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».

До шкільного репертуару входили переважно різдвяні й великодні драми, а також п’єси морально-дидактичного й історичного змісту. Деякі з творів, що збереглися, ‑ анонімні, як, наприклад шкільна драма «Олексій, чоловік Божий».

У дусі християнської моралі в драмах і комедіях викривалися хабарництво, розбещеність, невігластво, жорстокість, проти яких спрямовувалося сатиричне вістря авторів. Шкільні декламації, диспути, вистави супроводжувалися хоровим співом, кантами, інструментальною музикою, рідше ‑ танцями.

Видатні українські просвітителі, автори шкільних драм Д. Туптало, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Колачинський були організаторами й викладачами шкіл у Росії, Білорусі, Сербії, де вони також створювали театри й хори.

У музиці також яскраво проявився стиль бароко, а в другій половині XVIII ст. ‑ і стиль класицизму. До провідних галузей музичного мистецтва належала церковна музика, яка досягла художніх вершин у творчості М. Дилецького, М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя. У цей час виникли нові світські жанри ‑ пісня-романс, опера, інструментальна музика.

У другій половині XVII ‑ першій половині XVIII ст. в Україні розквітла багатоголоса церковна музика барокового стилю, яка за своїм високим художнім рівнем, національною самобутністю не поступалася українській бароковій літературі, архітектурі та малярству. Цей спів в Україні називали партесним (від лат. pars ‑ частина, участь, партія), і така назва збереглася до наших днів. Зявилася велика кількість партесних творів.

Створюючи українську партесну музику, митці засвоїли композиторську техніку концертую чого стилю західноєвропейської та польської церковної музики. У багатоголосому викладі українські композитори орієнтувалися на чотириголосу акордову вертикаль, яка може подвоюватися і потроюватися.

Другу половину XVIII ст. називають «золотим віком» української музики. Найвидатнішим композитором того періоду був Максим Созонтович Березовський (1745‑1777). Народився в Глухові і там же навчався в музичній школі. Навчався також у Києво-Могилянській академії. У 1758 р. його взяли до царського двору в Петербург. Він співав у трупі придворного театру, виступав у головних ролях італійських опер, співав у Придворній співацькій капелі, а в 60-х рр. вже писав церковну музику.

У 1769 р. М. Березовський приїздить до Італії і навчається у славнозвісного педагога Болонської академії Джованні Батіста Мартіні. У 1773 р. М. Березовський повертається до Санкт-Петербурга. Суспільна атмосфера в столиці була для композитора задушливою і нестерпною. Хоч в Італії він здобув високий титул, проте в Росії його не оцінили, не просували по службі й ставилися як до звичайного рядового службовця капели. У 1777 р. М. Березовський у розквіті сил, таланту покінчив життя самогубством.

На церковній музиці М. Березовського позначилося велике обдарування композитора, його яскрава індивідуальність і висока професійна майстерність. За короткий час свого життя він написав багато церковних творів, що є шедеврами української церковної музики.

Традиції нового класичного стилю в церковній музиці розвинув Дмитро Степанович Бортнянський (1751‑1825). Народився в Глухові, очевидно, там здобув початки музичної освіти. У 1758 р. його відправили до Петербурга ‑ у Придворну співацьку капелу. Першим учителем був земляк Марко Полторацький. Тринадцятирічним хлопчиком Д. Бортнянський співав у оперних виставах при дворі. Молодого композитора послали в Італію, де він пробув десять років (1769‑1779). Це був час не тільки навчання, а й засвоєння багатих досягнень італійської та західноєвропейської музики в цілому, роки шліфування власної майстерності та досягнення композиторської зрілості.

Церковна музика композитора захоплює яскравою мелодійністю, ніжністю і глибиною почуттів, класичною урівноваженістю, природною простотою і великою майстерністю.

На відміну від М. Березовського і Д. Бортнянського, які жили, навчалися і писали церковну музику в Росії та Італії, Артем Лук’янович Ведель (1767‑1808) творив її в Україні. Народився в Києві, з 1776 р. навчався в Києво-Могилянській академії, де одержав загальну й музичну освіту. Музично обдарований, з прекрасним голосом, А. Ведель співав у хорі академії, а в старших класах диригував ним. Добре грав на скрипці в оркестрі. Слава про А. Веделя як про співака і диригента вийшла далеко за межі Києва. У 1788 р. виїхав до Москви, де керував хоровою капелою до 1792 р.

Повернувшись до Києва, композитор вступив на військову службу і був призначений капельмейстером корпусного хору. Деякий час працював у Харкові. У 1798 р. повернувся до Києва. Останній період його життя повний загадковостей. Взимку 1799 р. А. Ведель поступив у Києво-Печерську лавру послушником і був там короткий час, не ставши ченцем. Через ці, і досі не до кінця з’ясовані, обставини у 1799 р. за розпорядженням губернатора його оголосили божевільним. Молодого А. Веделя (йому було 32 роки) ‑ композитора великого таланту ув’язнили в божевільню.

Доробок церковних творів А. Веделя досить великий. Досі його твори повністю не надруковані.

Твори М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя ‑ це кульмінаційний злет української церковної музики. Значні її досягнення в другій половині XVIII ст. зумовлювалися багатими надбаннями в попередню епоху барокового партесного концерту і дуже високим рівнем хорового виконавства.

Дата добавления: 2014-01-04