Лекція 9

План

Лекція № 9. Закономірності і принципи навчання.

Алгоритм подолання стресу

1. Максимально розслабтеся в зручній для вас позі (сидячи на стільці або й стоячи).

2. Спокійно дихайте носом. Видихнувши, наскільки можливо, затри­майте дихання, коли вже важко залишатися без повітря, напружте м'язи живота й протримайтеся ще 10-15 секунд.

3. Вдихайте повітря повільно, спокійно, але наполовину легень.

4. Видихайте так само спокійно й повільно: спочатку животом, а далі поступово грудьми (метод повного дихання). Затримку дихання повторіть на видиху 2-4 рази загалом.

5. Увесь цей час намагайтеся витіснити зі свідомості неприємні думки. Переконуйте себе, що виступатимете перед найінтелігентнішими й наймудрішими людьми в світі, що ви ставитеся до них з любов'ю.

6. Потягніться. Рухатися починайте на вдиху (встаньте, якщо сиділи).

Хто з професійних "говорунів" такого не переживав? У кого не переси­хало в роті, не утруднювалась артикуляція, не зривався на високі, а то й пронизливі ноти голос? У кого прискорене дихання не порушувало ритму мовлення, не робило його плутаним через недоречність пауз? У кого не тремтіли руки (а ще гірше - ноги), кому не хотілося чимдуж намацати стіл, стілець чи кафедру й триматися за них, як потопаючий за соломинку? У декого (сором!) виникають неконтрольовані рухи (манеризми): хтось по­хитується з носків на п'яти, хтось "удосконалює" зачіску чи бряжчить у кишені ключами, хтось доламує окуляри... Усе це - неконтрольовані спро­би "випустити" зайву фізичну енергію, яка прагне вивільнитися при стресі...

Як побороти неприємні прояви стресового стану (я спокійний, як удав)? Як не дати опонентам насолодитися станом, який сприймається ними як ваша розгубленість, яка є певною ознакою слабкості (не дочекаєтесь!)?

Пам'ятайте:

• аудиторія просто неспроможна зрозуміти, наскільки ви схвильовані. Збоку ви виглядаєте набагато спокійнішими, ніж є насправді;

• перші слова вашого виступу мають бути доброзичливими й дружніми.

Ваша захопленість, зацікавленість предметом розмови обов'язково

передадуться слухачам. Цілком можливо, що й ваше хвилювання вони сприймуть як щире вболівання за успіх їхньої (або загальної) справи. Па­м'ятаєте у Миколи Вороного: "Коли в огонь живої мови чуття святого на­даси, ти станеш лицарем краси..."? 96

1. Сутність законів і закономірностей у дидактиці. Внутрішні і зовнішні закономірності процесу навчання, їх характеристика.

2. Поняття про принципи навчання у дидактиці. Номенклатура принципів навчання та їх реалізація.

3. Правила навчання (самостійно).

1.

Закони й закономірності є теоретичною основою регулювання ефективного перебігу певного процесу, практичної діяльності людини. Вони не містять прямих вказівок і рекомендацій, як діяти в конкретній ситуації. Це швидше теоретична основа для розроблення й обґрунтування способів дій і поведінки людини на рівні принципів, правил, вимог.

Закон – вищий рівень узагальнення сформований на базі закономірності. Він регулює дію одного фактора.

Закономірність – це нижчий рівень узагальнення залежності. Він регулює дію декількох факторів.

Закономірності навчання – це об’єктивні, стійкі й істотні зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність. Вони відображають зв’язки між усіма елементами навчання (діяльність вчителя, діяльність учнів, об’єкт засвоєння, зміст навчання, методи навчання і т.д.).

У процесі навчання проявляються об’єктивні і суб’єктивні закономірності.

Об’єктивні закономірності:

1. Обумовленість навчання суспільним потребам (Кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості людини. В сучасній Україні потрібні високоосвічені, всебічно розвинені та національно свідомі люди).
2. Виховний і розвивальний характер навчання (навчити учнів мислити, виховати прагнення до пізнання, до самостійного оволодіння ЗУН).
3. Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає (від навчально-матеріальної бази школи, дидактичних засобів, комп’ютерного забезпечення і т.д.).
4. Процес навчання залежить від вікових та індивідуальних навчальних можливостей учнів.
5. Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учнів.
6. Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчителя, учня і виучуваного матеріалу.

Суб’єктивні закономірності:

1. Поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли організовано пізнавальну діяльність учнів.
2. Навички сформуються лише за умови організації відтворення операцій і дій, покладених в їх основу.
3. Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичне повторення.
4. Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності.
5. Рівень і якість засвоєння за рівних умов (пам'ять, зібнотсі0 залежить від урахування вчителем ступеня значущості для учнів засвоюваного змісту.
6. Використання вчителем варіативних завдань.

2.

Принципи навчання (дидактичні принципи) — основні положен­ня, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчаль­ної роботи школи.

Процес розвитку педагогічної науки позначений різ­ним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід врахо­вувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні не­обхідно дотримуватися принципу послідовності, поступо­вості й систематичності. Один з найважливіших його принципів — наочність: кожен учитель повинен домагати­ся, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата пе­дагогічна спадщина К. Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчаль­ного матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності уч­нів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні прин­ципи він розглядав у тісному зв'язку з формами й мето­дами навчання.

Хоча Коменський, Дістервег, Ушинський та інші педа­гоги минулого висунули й обстоювали основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх від­кривачами. Ці положення свого часу з'явилися як резуль­тат педагогічного досвіду. Заслуга класиків педагогіки в тому, що вони об'єднали розрізнені положення в систему, намагались обґрунтувати їх і поширити.

До головних принципів навчання належать:

Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобо­в'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з ін­шими науками.

Принцип систематичності та послідовності. Певною мі­рою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладан­ня в навчальному процесі. У школі систематичність дося­гається послідовним викладом навчального матеріалу, ви­діленням основного, логічним переходом від засвоєння переднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'яз­ки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здо­буття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова_, математика_, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність на­вчання: від простого — до складного.

Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. _Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчаль­ним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовува­ти точні мову, жести.

Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практич­ній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип свідомості й активності учнів. Виник і роз­вивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Пе­редбачає широке використання у навчанні проблемних ме­тодів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють ак­тивізації пізнання.

Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індук­ції і дедукції, аналогії).

Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчально­го матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчаль­ній діяльності.

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, му­ляжі, математичні фігури), символічна (географічні кар­ти, графіки, діаграми, схеми, формули).

Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає ви­явити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допо­магає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків. Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності уч­нів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психоло­гічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і на­вичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смис­ловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мис­лення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманіт­них вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, Працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

Принцип цілеспрямованості навчання передбачає цілепокладання у процесі навчання. Без визначеного спрямування руху (мети, цілей) будь-який процес не результативний та мало ефективний.

Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання ці­кавих прикладів, застосування наочності і технічних за­собів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.

3.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істот­ний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для форму­лювання правил навчання.

Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Наприклад, правила навчання, що випливають із принципу науковості, звучать так:

- знайомити з історією винаходів;

- об’єктивно висвітлювати наукові факти, поняття, теорії;

- знайомити з новими досягненнями;

- показувати перспективи розвитку науки;;

- озброювати учнів методами науки;

- вносити корекцію в знання, здобуті самостійно за допомогою засобів масової інформації;

- розкривати роль теорії для практики;

- розкривати внутрішні зв’язки і відношення, причиново-наслідкові зв’язки в процесах і явищах.

Правила, що випливають із принципу доступності в навчанні:

– вибирати головне, суттєве в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції);

– забезпечувати відповідність обсягу домашнього завдання встановленим нормам;

– використовувати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань – теорій, ідей, законів;

– надавати диференційовану допомогу учням у навчанні;

– об’єм знань і темп навчання встановлювати з урахуванням реальних можливостей учнів.

(решту правил навчання дивіться самостійно: Підручники з педагогіки: Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. - К, 2003 – ст. 231-238; Зайченко І.В. Педагогіка. – К., 2006. – ст. 121-137).

Дата добавления: 2014-01-04