Тема. Кримінальне право

План

1. Поняття, ознаки, склад злочину.
2. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині.
3. Поняття кримінальної відповідальності.

Обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

1. Види кримінальних покарань.
2. Кримінальна відповідальність неповнолітніх.

1. Загальна характеристика кримінального права.

«Кримінальне право» походить від латинського терміна — злочин.

Кримінальне право — це система правових норм, що визначають, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли.

Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання слід застосува­ти до осіб, що вчинили ці злочини. Злочин і покарання — це ті суспільні явища, які визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають під­вищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, держава застосовує за їх вчинення й найбільш суворі приму­сові заходи — кримінальні покарання. Застосування покаран­ня — це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням злочину.

Відповідно до Конституції України кримінальні закони видає лише Верховна Рада України. Ніякі інші державні орга­ни або посадові особи не правомочні видавати норми криміналь­ного права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного пра­ва можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права — навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон.

Кримінальний кодекс України був прийнятий 5 квіт­ня 2001 р. Він містить 447 Статей і поділяється на Загальну та Особливу частини, які, у свою чергу, поділяються на роз­діли.

1. Поняття злочину, склад злочину. Види злочинів.

Найнебезпечнішим проявом протиправної поведінки, яка завдає шкоди людям, суспільству й державі, є злочин.

Злочином називають суспільно небезпечне винне діяння (дія або без­діяльність), передбачене Кримінальним кодексом України, вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину:

Суспільна небезпечність — це оціночна категорія, що характеризується певними діями або бездіяльністю, завдає шкоди або створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, які охороняються кримінальним законом.

Кримінальна протиправність означає, що тільки те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом як зло­чин, може вважатися злочином.

Винність означає, що злочинним діянням вважається таке діяння, яке здійснене умисно або через необережність. Там, де немає вини, немає і злочину.

Караність як одна зі складових злочину означає, що за будь-який злочин у законі встановлено певний вид і термін покарання.

Кримінальним кодексом України не є злочином ді­яння, що формально містить ознаки будь-якого діяння, перед­баченого кримінальним законом, але не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, сус­пільству або державі.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та осо­бливо тяжкі.

Склад злочину — це система визначених законом об'є­ктивних і суб'єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Об'єкт злочину — це те, на що посягає злочин і чому він завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона — зовнішня сторона діяння, яка ви­ражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи без­діяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.

Суб'єкт злочину — фізична осудна особа, яка досягла визначеного законом віку. Юридичні особи (підприємства, ор­ганізації, установи, політичні партії, громадські організації тощо) не можуть бути суб'єктами злочинів. Неприпустимою є колективна відповідальність за вчинені окремими особами злочини.

Відповідно до статті 19 Кримінального кодексу України суб'єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, не­доумства або іншого хворобливого стану психіки (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальним кодексом України встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з 16 років, а за окремі злочини, вичерпний перелік яких передбачений в частині 2 статті 22 (наприклад, убивство, розбій, зґвалтування), відповідальність встановлюється з 14 років.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня сторона злочи­ну. Вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину. Озна­ками суб'єктивної сторони як елементу складу є вина, мотив і мета злочину. Обов'язковою (необхідною) основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи. Відповідно до статті 23 Кримінального кодексу України виною є «психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльнос­ті, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене в фор­мі умислу або необережності». За відсутності вини особи немає і складу злочину, навіть якщо в результаті її дії (бездіяльності) настали передбачені законом суспільно небезпечні наслідки.

3. Стадії скоєння злочину. Співучасть у злочині

Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакінчені.

Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчи­нила закінчений злочин, то необхідність виділяти будь-які ета­пи кримінальної відповідальності відсутня. Така необхідність виникає у разі недоведення задуманого злочину до його ло­гічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну:

- за волею особи, у поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині;

- усупереч волі особи, винної в скоєнні незакінченого злочину — готування або замаху.

Закон виділяє три стадії вчинення кримінально караного діяння:

1) готування до злочину;

2) замах на злочин;

3) закінче­ний злочин.

Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Пер­ші дві стадії визнаються різновидами незакінченого злочину.

Із кожною стадією вчинення злочину пов'язані особли­вості кримінальної відповідальності за них.

Досить часто в одному злочині беруть участь дві або біль­ше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досяг­нення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину

Кримінальний кодекс України визначає такі види співу­часників: виконавець, організатор, підбурювач і пособник.

Виконавець — це особа, яка в співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин. Тобто, виконавцем (співвиконавцем) є співучасник, що своїми діями безпосередньо виконав повністю або хоча б част­ково (у якійсь частині) об'єктивну сторону злочину. Так, при розбої виконавцем злочину є не лише той, хто вилучає майно в потерпілого, але і той, хто в момент вилучення застосовує на­сильство до жертви: тримає потерпілого за руки, позбавляючи його можливості чинити опір, закриває потерпілому рота, щоб він не покликав на допомогу. Усі ці особи — виконавці роз­бою, тому що кожний з них виконує якусь частину об'єктивної сторони злочину (розбою). Отже, саме виконавець реалізує зло­чинний задум.

Організатор — це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням: розподіляла ролі між співучасниками, намічала план злочину, визначала майбутню жертву чи об'єкти злочину, створювала злочинну групу, забез­печувала фінансування злочинної діяльності

Підбурювач — це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину шляхом умовляння, підкупу, погрози, примусу або інших подібних дій — наприклад, вказівки, на­казу тощо.

Пособникомвважається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті зло­чинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

У реальному житті в судовій практиці цілком можливе об'єднання в діяльності співучасника відразу кількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і виконавцем, і органі­затором злочину, вона може бути підбурювачем і пособником тощо. Сполучення кількох ролей в поведінці одного співучас­ника враховується судом при призначенні покарання.

1. Поняття, ознаки й підстави кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить своє вираження в певному правозастосовному акті органу держави — обвинувальному вироку суду.

У зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуаль­ну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною під­ставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України особа вважається невинною у вчиненні зло­чину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно не­безпечне діяння є злочином. Отже, кримінальна відповідаль­ність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині Кримінального кодексу України.

Якщо ж якесь діян­ня прямо в Кримінального кодексу України не передбачено як злочин, його вчинення за жодних умов не може тягти за собою кримінальну відповідальність і покарання. Чим більш тяжкий злочин вчинено, чим більш суспільно небезпечним є винний, тим більш сувора кримінальна відповідальність на­стає, тим більш суворим є призначене покарання. І навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом'якшується, призначається менш суворе покарання, а іно­ді на підставі розглядуваного принципу особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. У Кримінально­му кодексі України цей принцип закріплений в багатьох нор­мах. Так, у статтях Особливої частини Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за окремі злочини, виділені злочини з обтяжуючими і пом'якшуючими ознаками, встановлені досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, пом'якшуючі та обтяжуючі обставини при при­значенні покарання.

1. Обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

Під обставинами, які пом'якшують та обтяжують пока­рання, мають на увазі усілякі чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

Відповідно до Кримінального кодексу України обстави­нами, які пом'якшують покарання, є:

§ з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне спри­яння розкриттю злочину;

§ добровільне відшкодування завданого збитку або усу­нення заподіяної шкоди;

§ вчинення злочину неповнолітнім;

§ вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

§ вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;

§ вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

§ вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

§ вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необ­хідності;

§ виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи зло­чинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, що дає суду можливість урахову­вати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені. Суди враховують при призначенні покарання як обставини, що пом'якшують покарання,

§ бездоганну трудову ді­яльність,

§ зразкову поведінку до вчинення злочину,

§ поганий стан здоров'я,

§ наявність на утриманні підсудного непрацездатних членів сім'ї тощо.

Суд не може не враховувати зазначені в зако­ні обставини, які пом'якшують покарання. Так, суд не може не врахувати як обставину, що пом'якшує, щире каяття винного.

Обставинами, які обтяжують покарання, є такі:

§ вчинення злочину особою повторно;

§ вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

§ вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

§ вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

§ тяжкі наслідки, завдані злочином;

§ вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

§ вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для ви­нного перебувала в стані вагітності;

§ вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в мате­ріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

§ вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає на психічні захворювання чи недоумство;

§ вчинення злочину з особливою жорстокістю;

§ вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

§ вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

§ вчинення злочину особою, що перебуває в стані алко­гольного сп'яніння або в стані, викликаному вживанням нар­котичних або інших одурманюючих засобів.

Перелік цих обставин є вичерпним і розширенню в жод­ному разі не підлягає. Крім того, суду надається право, за­лежно від характеру вчиненого злочину, навівши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд із перелічених у цій статті обставин такими, що обтяжують покарання.

Це правило не по­ширюється на такі обставини, як вчинення злочину:

§ групою осіб за попередньою змовою;

§ щодо малолітнього, особи похи­лого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

§ щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності;

§ із використанням малолітнього або особи, що страждає на пси­хічні захворювання чи недоумство;

§ з особливою жорстокістю;

§ загальнонебезпечним способом.

Дата добавления: 2014-01-04