Калокагатия Сократа. Естетика і етика

Лекція 9.

Тема: РОЛЬ МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНИХ ІДЕАЛІВ В ВИХОВАННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕЛІТИ.

Мета: ознайомити студентів з міжпредметними зв’язками етики та естетики і значенні їх у вихованні національної еліти, державотворенні,з актуальністю морально-естетичних ідеалів в цьому процесі.

План:

1. Калокагатия Сократа.Естетика і етика.

2Необхідність етичної та естетичної культури нації.

3Д. Донцов про спроможність або нездатність правлячих кіл до потужного державного поступу.

Як відомо з попередніх лекцій,особливе місце тут належить Сократу (470— 399 р. до н.е.).

Теоретичні погляди Сократа спиралися на політико-етичну основу, на спроби визначити поняття добра і зла. Критикуючи афінську демократію, Сократ наполягав на переданні влади кращим, тобто високо моральним представникам суспільства. Мораль, у його розумінні, може виступати порукою справедливості, чесності, шляхетності людини.

Прекрасне – це те, що корисно, що має сенс. У своїй теорії Сократ особливе місце відводив прекрасному і гармонічному тілом і духом людині. Тому завданням мистецтва є відтворення єдності гармонічної форми життя з прекрасними властивостями духу людини.

Беручи за основу принцип доцільності, Сократ намагався розкрити співвідношення між етичним і естетичним, прекрасним і корисним. Філософ оперував поняттям калокагатія — об’єднання давньогрецьких слів прекрасний і добрий (досконалий). Варто підкреслити, що це одне з найголовніших понять античної естетики, що означало гармонію зовнішнього і внутрішнього, тобто умову краси індивіда. Термін калокагатія по-різному трактувався в конкретні періоди соціально-історичного розвитку античного суспільства. Піфагорійці розуміли калокагатію як зовнішнє поводження людини, що разом з тим визначає і його внутрішні якості. Геродот пов’язував калокагатію з релігійними ритуалами, мораллю жреців. Платон вважав, що принцип калокагатії має найбільш пряме відношення до професії воїнів, до поняття військової честі і моралі. І згодом греки все більше почали трансформувати калокагатію в сферу вихованості людини. Власне, відтоді і почалося по-справжньому філософське осмислення цього поняття. Тенденція мала пряме відношення і до появи концепції Аристотеля, що інтерпретував калокагатію як гармонію зовнішнього і внутрішнього. При цьому під внутрішнім він розумів мудрість, що, на його думку, приводить людину до глибокого усвідомлення єдності краси і добра, естетичного і морального, тобто до гармонії, що може стати нормою існування людини. Якщо ж людина не здатна досягти такої витонченості, то вона повинна принаймні, хоч через самовдосконалення, тяжіти до цього. Помітимо, що добре обкреслену сутність принципу калокагатії давньогрецьке мистецтво намагалося втілювати в житті своїми творчими надбаннями. Носіями саме гармонійного, високого морально-етичного існування і дії виступають герої Фідія, Поліклета, Софокла.

Естетику, яу ми будемо вивчати в наступному семестрі,було включено до предмета філософії, а отже, її основні ідеї розвивалися в межах загальнофілософського знання. Взаємозв'язок естетики і філософії полягав у тому, що теоретичні принципи і науковий метод естетики залежать від. світоглядних позицій, методології, філософської концепції конкретного філософа або певного філософського напряму. Така залежність простежувалася не тільки у тих теоретиків, які йшли до естетичної проблематики, відштовхуючись від власних філософських концепцій (Платон, Аристотель, Кант, Гегель), а й у тих, хто розробляв естетику в межах мистецтвознавчої орієнтації (Леонардо да Вінчі, Буало, Лессінг). Методологія естетичних досліджень, яка безпосередньо пов'язана з вирішенням головного питання філософії – відношення мислення до буття, обумовлена специфікою діалектичного чи метафізичного підходів. Саме своєрідністю методологічних основ визначається своєрідність естетичних концепцій. Отже, виникнення і розвиток естетичних ідей відбувалися у межах філософії і відбивали загалом ті суперечності, які були властиві історії філософської думки.

У боротьбі різних філософських течій, напрямів, шкіл проходило формування предмета естетики, її основних категорій і понять. Склавшись як частина філософії, естетика через ідею калокагатії активно співпрацювала з етикою. Відродження й інтенсивне теоретичне використання калокагативного принципу в умовах сучасного етапу розвитку естетичної науки – далеко не єдиний приклад доцільності взаємодії естетики й етики.

Своєрідним аспектом взаємодії естетики й етики є і аналіз структури естетичного почуття, яке формується на органічній єдності так званих зовнішніх і внутрішніх почуттів людини. Формування зовнішніх почуттів – зору, слуху, дотику – це результат тривалої біологічної еволюції світу. Внутрішні почуття (любов, ненависть, дружба, колективізм) –це почуття морально-етичні, що е свідченням певного рівня олюдненості і культури. Естетичне почуття, як складний сплав зовнішніх і внутрішніх, несе в собі морально-етичне навантаження.

Особливу роль етика відіграє при аналізі художньої діяльності, мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва, естетичної діяльності взагалі та у дану історичну епоху зокрема. З урахуванням цього доцільно ставити і розглядати питання професійної етики митця, його моральної відповідальності за наслідки власної творчості. Адже, «оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, ідо висувають особливо високі й навіть надвисокі моральні вимоги до осіб, котрі професійно цією діяльністю займаються».

Професійна етика і норми професійних ділових взаємин є традиційною складовою частиною етичної науки. Щоправда, наголос при цьому робиться, як правило, на професіях лікаря, педагога, юриста. Чи всяка професія вимагає специфічної професійної етики? Щодо професії митця, то відповідь тут може бути тільки позитивною. Складний, суперечливий процес розвитку мистецтва в різні Історичні періоди, художнє обслуговування митцями реакційних ідеологій, участь конкретних мистецьких напрямів у художньому обгрунтуванні чи то насильства, чи релігійної нетерпимості, моральної вседозволеності нагальною роблять проблему професійної етики митця.

«У професійній етиці формується система конкретних моральних норм із супутніми їм практичними правилами, які «обслуговують» ту чи іншу галузь людської діяльності, а «в кожній з цих галузей головним об'єктом діяльності е людина, котра вправі сподіватися й сподівається на ставлення до себе не як до об'єкта зовнішнього впливу, а саме як до людини, тобто розраховує на повагу, розуміння, співчуття та милосердя». І цілком зрозуміло, що будь-які прояви байдужості митця до художньо» аудиторії, політична його кон'юнктура чи свідоме само-спростування власних творів повинні, принаймні морально, осуджуватися суспільством.

Значне морально-етичне навантаження несе в собі і проблема творчої, професійної освіти, виховання митця. Адже так було колись, і так є тепер, що митці формуються в конкретних творчих майстернях, творчих лабораторіях відомих митців. Кожен учень, приймаючи чи спростовуючи художні принципи вчителя, несе в собі передусім його творчу модель. Етика взаємин «вчитель – учень» потребує вивчення, розробки і вироблення своєрідного «кодексу честі».

Етичні проблеми художньої творчості спрямовують нашу увагу і на взаємодію естетики та психології. Теоретичні інтереси цих наук є загальними у тому колі питань, які пов'язані із з'ясуванням специфіки естетичного почуття, процесу творчості, становлення художньої обдарованості, талановитості, геніальності. Естетика і психологія пересікаються при вивченні специфіки сприймання художнього твору.

Дата добавления: 2014-01-04