Фінансово-правові норми

Суб»єкти фінансових правовідносин.

Фінансово-правові норми.

ПЛАН

Фінансово-правові норми та відносини

ТЕМА № 2. Фінансово-правові норми та відносини

ЛЕКЦІЯ З КУРСУ ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Інформаційного права

Завдання прогнозування

Коефіцієнти регресії

Регресійна статистика

Величина R -квадрат, звана також мірою визначеності, характеризує якість отриманої регресійної прямої. Ця якість виражається ступенем відповідності між вихідними даними і регресійної моделлю (розрахунковими даними). Міра визначеності завжди знаходиться в межах інтервалу [0; 1].

Тут дані коефіцієнт регресії b (2,305454545) і зсув по осі ординат, тобто константа a (2,694545455).

Виходячи з розрахунків, можемо записати рівняння регресії таким чином:

Y = x * 2,305454545 +2,694545455

Напрямок зв'язку між змінними визначається на підставі знаків (негативний або позитивний) коефіцієнтів регресії (коефіцієнта b).

Відлбраження залишку

Для того щоб ці результати з'явилися у звіті, необхідно при запуску інструмента «Регресія» активувати чекбокс «Залишки». За допомогою цієї частини звіту ми можемо бачити відхилення кожної точки від побудованої лінії регресії. Найбільше абсолютне значення залишку в нашому випадку - 0,778, найменше - 0,043.

Завдання прогнозування - завдання оцінки невідомих майбутніх значень залежної змінної на підставі відомих значень незалежної змінної.

Маючи рівняння регресії, задача прогнозування зводиться до вирішення рівняння Y = x * 2,305454545 +2,694545455 з відомими значеннями x.

2.Фінансові правовідносини:поняття, зміст, особливості, види.

Правова норма, як і право в цілому, розрахована на регулювання поведінки осіб за посередництвом відносин, зв’язок учасників яких полягає у взаємних правах (забезпечена державою можливість певної поведінки) і обов’язків (необхідність певної поведінки, порушення якої тягне застосування заходів державного примусу).

Оскільки норми права – це обов’язкові правила поведінки загального характеру, то приписи, що містяться в них і вводяться в дію, повинні виконуватися кожним суб’єктом, якщо він опи­няється в умовах, передбачених цим правилом. Кожна правова норма формулюється державою і містить чітко визначені права й обов’язки. Якщо правило, приписане нормою, не виконується доб­ровільно, держава примушує до виконання цього правила, засто­совуючи заходи, передбачені санкцією. Таким чином, норми пра­ва мають імперативний характер (тобто обов’язковий), забезпе­чений примусовою силою держави. Як різновиду правових норм фінансово-правовим нормам притаманні усі ознаки правових норм, а самі вони містяться в нормативно-правових актах та інших джерелах права, що приймаються компетентними органами дер­жави, органами місцевого самоврядування або посадовими особа­ми і є загальнообов’язковими. Всі ці ознаки властиві і фінансо­во-правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі публічної фінансової діяльності та містять приписи і заборони, що встанов­люються державою з приводу порядку утворення, розподілу і ви­користання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Вони мають імперативний характер, оскільки вміщують держав­не веління, яке постає у формі категоричного припису, що виклю­чає зміну умов норм за волевиявленням суб’єктів фінансових правовідносин. Норма фінансового права безпосередньо визначає поведінку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов’язок сплачувати податок при наявності само­стійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Одночасно фінансово-правова норма виступає відносно само­стійним, цілісним явищем, яке має свій, тільки йому властивий зміст; специфічні ознаки та сукупність елементів, що його створює. Отже, основоположним елементом системи фінансового пра­ва є фінансово-правові норми. Фінансово-правова норма – це вста­новлене чи санкціоноване державою і забезпечене засобами дер­жавного примусу визначене правило поведінки в фінан­сових відносинах, що виникає у процесі планомірного утворен­ня, розподілу й використання публічних фондів коштів, якими закріплюються юридичні права та обов’язки їх учасників. У нормі фінансового права повністю відображаються загальні риси та специфічні особливості фінансів і фінансових правовідносин, їх статика та динаміка.

Фінансово-правові норми визначають права та обов’язки учасників фінансових відносин, обставини, за наявності яких вони стають носіями прав та обов’язків, і передбачають відповідальність за невиконання приписів держави. Ці норми регулюють відносини тільки в галузі фінансів і містять приписи та заборони, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу й використання публічних грошових фондів.

У свою чергу правовідносини є результатом дії правової норми. Правовідносини виникають внаслідок дії різних факторів: матеріальних умов життя суспільства; конкретних умов, у яких перебуває особа (особи); виховання, традицій, звичок, психофізичного складу тощо. Реальні, життєві відносини здійснюються відповідно до приписів правової норми. Здійснюючи правовідносини, норма набуває свого реального буття, втілюється у певному акті поведінки. Це – особливість реалізації норми. Абстрактний, загальний припис норми конкретизується та набуває життєвої сили. Особливості реалізації норми у правовідносинах визначаються характером відносин, що регулюються.

Залежно від способу впливу на учасників фінансових відносин, який визначає характер їх юридичних прав і обов’язків, фінансово-правові норми поділяються на три види: зобов’язуючі, забороняючі, уповноважуючі.

Зобов’язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, спрямовані на мобілізацію або витрачання публічних фондів коштів. Вони регулюють відносини в галузі бюджетного планування, встановлюють обов’язковий порядок дотримання лімітів фінансової діяльності тощо. Зобов’язуючі фінансово-правові норми містяться у всіх фінансових законах і нормативних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чинити дії, які порушують або підривають фінансову дисципліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняється видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансово-правових відносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно. Суб’єкти фінансових правовідносин в межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючої норми її імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

Так, наприклад, законодавство дозволяє місцевим органам самоврядування надавати пільги тільки окремим платникам податків, але тільки в межах надходжень в їх бюджети. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Сполучення імперативності і повноважності передбачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

За своїм змістом норми фінансового права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні фінансово-правові норми закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані і децентралізовані фонди коштів, від юридичних осіб, і обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів, джерела утворення кредитних ресурсів, тобто вони вміщують матеріальний зміст юридичних прав і обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.

Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків щодо внесення коштів і витрачанню їх з боку іншої сторони фінансово-правових відносин – юридичних та фізичних осіб.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи) не відрізняються від структури норм інших галузей права, але їх складові частини відображають особливості фінансово-правових відносин. Норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у фізичних, юридичних осіб, органів публічної влади передбачені нормою права й обов’язки у сфері фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умови, за яких фізичні особи сплачують податок на доходи: наявність джерела доходів. Диспозиція приписує означеним суб’єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За недотримання фінансового законодавства можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб фінансові санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ – призупинення бюджетних асигнувань, зупинення операцій з бюджетними коштами тощо. Крім того, за порушення фінансового законодавства застосовуються заходи дисциплінарної, цивільної, адміністративної і кримінальної відповідальності.

Оскільки санкції є одним з видів державного примусу, вони об’єктивно виражаються у нормах фінансового законодавства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманна імперативність та організаційно-майновий характер. Метою їх є забезпечення публічних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом та позабюджетними фондами грошових надходжень, додержання фінансової дисципліни тощо.

Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічно-юридичними (майновими), бо невигідність, небажаність передбачуваних ними заходів полягає у зменшенні майнової сфери правопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані впливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпорядженні, скорочують відрахування до фонду економічного розвитку тощо.

Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в аспекті їх функцій можна виділити таку їх особливість, як поєднання правовідновлювального і штрафного (карального) елементів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінансова дисципліна, у тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завдані правопорушенням та відновити становище, що існувало до вчинення правопорушення. Оптимальною є ситуація, коли застосовуються санкції, що водночас виконують функції компенсаційного та штрафного характеру.

2. Фінансові правовідносини: поняття, зміст, особливості, види

Суспільні відносини, що виникають в процесі публічної фінансової діяльності, для досягнення поставлених перед державою та органами місцевого самоврядування завдань потребують правового регулювання. Урегульовані нормами фінансового права, вони стають фінансово-правовими відносинами. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов’язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Особливостями фінансових правовідносин вважаються:

• виникають тільки в сфері публічної фінансової діяльності;

• є різновидом публічних майнових відносин і мають грошовий характер, оскільки виникають із приводу грошових коштів, а саме: державних та місцевих фінансових ресурсів, що викори­стовуються на публічні потреби;

• обов’язковим суб’єктом фінансових правовідносин є держава (в особі органів законодавчої або виконавчої влади; фінансо­во-кредитних органів, наділених владними повноваженнями стосовно інших учасників фінансових правовідносин) чи адміністративно-територіальна одиниця (в особі відповідного органу місцевого самовряду­вання). Це зумовлено тим, що сама держава та уповноважені нею суб’єкти здійснюють фінансову діяльність в інтересах суспільства: організують надходження грошових коштів до різних публічних грошових фондів, розподіляють й використовують їх на соціально-економічні програми та інші суспільно необхідні потреби. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовід­носин наділена правом привести в дію юридичні засоби захи­сту, що забезпечують реалізацію фінансових приписів держави;

• фінансові правовідносини являють собою владні відносини, тобто вони побудовані за схемою «вказівка (припис) - підпо­рядкування». Вказівки (приписи), що виходять від суб’єкта владних повноважень, виконують фізичні та юридичні особи;

• їх виникнення, зміна та припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов’язані, як правило, з фінансово-правовими актами.

Фінансові правовідносини у механізмі правового впливу на публічні фінанси виконують три основні функції:

1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правової норми;

2) закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян у сфері мобілізації, розподілу й використання фондів коштів, якої вони мають додержуватися;

3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин.

Кращому уявленню про сутність фінансових правовідно­син, розумінню їх змісту та особливостей сприятиме їх класифі­кація, яка здійснюється за різними підставами.

Залежно від структури фінансової системи виділяються такі види фінансових правовідносин: бюджетні; податкові; правовідносини щодо державних та місцевих запозичень, правовідносини з організації фінансів державних підприємств, установ та організацій; правовідносини з організації страхової справи, банківські, валютні тощо.

Залежно від змісту фінансових правовідносин виділяються такі їх види:

• матеріальні фінансові правовідносини, в яких реалізуються права і обов’язки суб’єктів із приводу утворення (чи отри­мання), розподілу та використання певних фінансових ресурсів. Ці фінансові ресурси виражені в конкретному розмірі або пев­ному виді доходів чи видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості або необхідності отримання, сплати, розподілу, перероз­поділу, витрачання, вилучення тощо цих конкретно визначе­них обсягів фінансових ресурсів. Внаслідок реалізації зазначе­них прав і обов’язків регулярно утворюються та використо­вуються публічні грошові фонди;

• процесуальні фінансові правовідносини. В них виражається юридична форма, в якій здійснюється отримання державою територіальними громадами в своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл та викорис­тання. Саме тому процесуальні права та обов’язки спрямовані на використання певної юридичної форми та порядку фінансо­вої діяльності. Процесуальні фінансові правовідносини здійсню­ються шляхом використання встановлених форм і видів актів державних органів та органів місцевого самоврядування, до­тримання певної послідовності та строків здійснення тих чи інших дій.

За структурою юридичного змісту фінансові правовідноси­ни поділяються на прості та складні. Оскільки з точки зору суб’єктивного складу усі фінансові пра­вовідносини можна розглядати як складні, то видається доціль­ним розуміти під цим критерієм сукупність прав та обов’язків. Прості фінансові правовідносини характеризуються тим, що складаються з одного права і одного обов’язку. Простими фінансо­вими правовідносинами є, наприклад, правовідносини з приводу встановлення показників бюджету: праву держави в особі Вер­ховної Ради України на встановлення показників державного бюджету кореспондується обов’язок іншої особи не перешкод­жати здійсненню цього права. У складних фінансових право­відносинах є декілька взаємопов’язаних суб’єктивних прав і обов’язків, і тому більшість фінансових правовідносин є склад­ними.

За об’єктом правового регулювання фінансові правовідноси­ни поділяються на майнові (грошові) та немайнові (негрошові). Оскільки суб’єктом майнових (грошових) фінансових правовідно­син є грошова субстанція (податки, позики, трансферти, видатки тощо), то до цієї групи фінансових правовідносин належать пра­вовідносини з формування доходної частини бюджету, правовідно­сини з бюджетного та позабюджетного фінансування, трансфертні правовідносини. Об’єктом немайнових (негрошових) фінансових правовідносин є негрошова субстанція: проект фінансового зако­ну, бюджет як закон і плановий акт, фінансовий контроль, фінан­сова звітність тощо. І тому до немайнових (негрошових) фінан­сових правовідносин належать, зокрема, окремі види фінансово-процесуальних правовідносин (наприклад, нормотворчі), конт­рольно-фінансові правовідносини тощо.

За устроєм держави фінансово-правові відносини поділяються на вертикальні та горизонтальні. Перші опосередковують зв’язок між державою в цілому, її суб’єктами та адміністративно-територіальними одиницями, як правило, на підставі субординації. Другі відображають зв’язок між рівноп­равними за юридичним статусом територіями, тобто місцевими утвореннями. Таким чином, вертикальні фінансові правовідносини існують між підпорядкованими суб’єктами цих правовідносин, а горизон­тальні – між непідпорядкованими. І відповідно основна маса фінансових правовідносин є вертикальними.

За ознакою кількісного складу учасників фінансових право­відносин вони поділяються на двосторонні, реалізація яких по­будована на волевиявленні двох сторін правовідносин, та багато­сторонні, в яких реалізується воля трьох і більше сторін фінан­сових правовідносин, кожна з яких виражає індивідуалізовану волю. Більшість же фінансових правовідносин є двосторонніми.

Фінансові правовідносини, як і будь-яке інше органічно цілісне утворення, мають свою певну структуру (склад), тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: це суб’єкт, об’єкт, суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Суб’єктивні права та обов’язки становлять зміст фінансових правовідносин. Усі їх складові час­тини спрямовані на досягнення цілей публічної фінансової діяльності й зумовлені специфікою цієї діяль­ності. Однак кожний окремий елемент виконує особливі, тільки йому притаманні функції. За відсутності хоча б одного з зазначе­них елементів стає неможливою наявність і самих правовідно­син.

Об’єктом фінансових правовідносин є фонди коштів, які формуються, розподіляються та використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників фінансових відносин. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціонування держави, об’єкт фінансових правовідносин завжди буде пов’язаний з публічним інтересом держави.

Суб’єктами фінансових правовідносин виступають юридичні та фізичні особи, які можуть бути носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків. З одного боку, учасником фінансових відносин є суб’єкти, що представляють інтереси держави та територіальної громади у сфері публічних фінансів, зокрема Міністерство фінансів, Державна казначейська служба, Національний банк, місцеві ради тощо, з іншого – суб’єктами є юридичні та фізичні особи, які, виконуючи покладені на них юридичні обов’язки, сприяють мобілізації або використанню фінансових ресурсів. Так, суб’єктами фінансових відносин можуть бути як платники податків - підприємства, організації, громадяни (у тому числі резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок коштів бюджетів відповідних рівнів.

Для існування фінансових правовідносин необхідні також юридичні факти, що поділяються на дії та події. Юридичні факти – це життєві обставини, що приводять у дію норми права, в результаті чого настають певні наслідки – виникають, змінюються або припиняються правові відносини.

Дії у фінансових відносинах можуть бути правомірні та неправомірні. Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

- юридичні акти – правомірна дія учасника фінансових правовідносин, спрямована на отримання правового результату. Юридичні акти можуть бути нормативними (Закон України Про державний бюджет на відповідний рік тощо) та індивідуальними. Наприклад, індивідуальним актом є кошторис бюджетної установи, податкова декларація платника податків, акт ревізії, складений контролером Рахункової палати України, тощо;

- юридичні вчинки – правомірна дія, що зумовлює правові наслідки, пов’язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб’єкта відносин. Наприклад, юридичним вчинком буде надання свідчень посадовою особою платника податків щодо сплати обов’язкових платежів.

Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових норм. Це, зокрема, несвоєчасне подання податкової звітності платником податків, нецільове використання бюджетних коштів та інші.

Юридичні факти у вигляді юридичних подій – це обставини, що не залежать від волі їх учасників, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин.

За наслідками юридичні факти поділяються на правотворчі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Отже, фінансові правовідносини – це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких висту­пають як носії юридичних прав і обов’язків, що реалізують при­писи цих норм щодо утворення, розподілу й використання фондів публічних фондів коштів.

Дата добавления: 2014-01-04