Ілюзія Ебінгауза

Ілюзія Ебінгауза або кола Тітченера — оптична ілюзія сприймання відносних розмірів.

Два помаранчевих кола мають абсолютно однакові розміри; але ліве коло здається меншим.

У техніці, відповідно до Держстандарту 12.04.026-76, встановлено 4 сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку; жовтий застосовується для попередження небезпеки; зелений застосовується для знаків, що наказують робити саме так; синій – для вказівних знаків. Для транспорту зелене світло дозволяє рух.

Герман Ебінгауз (1850 1909рр.) Едвард Тітченер (1867-І 927рр.)

Фарбування у визначені різноманітні кольори для сприятливого (повноцінного) відчуття сприймання образу дуже часто використовується при будівництві будинків, квартир, офісів. Особливо велике значення має колір при доборі одягу. Психологи підтверджують, що колір одягу може впливати не тільки на настрій, але і на самопочуття людини: зелений – діє заспокійливо на нервову систему, знімає головний біль, втому, дратівливість; червоний – збільшує вміст адреналіну в крові, підвищує працездатність; жовтий – стимулює мозкову діяльність; фіолетовий – покращує роботу серця, судин, легень, цей колір збільшує витривалість організму, жовтогарячий – підвищує настрій і тому незамінний у стресових ситуаціях.

Для гігієнічної оцінки умов праці використовуються світлотехнічні одиниці, що застосовуються у фізиці: світловий потік, освітленість, яскравість поверхні. Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію, вона триває 8–10 хвилин. Слід зазначити, що зоровий аналізатор має деякі своєрідні характеристики: інерцію зору, зорове відображення (міражі, гало, ілюзії й ін.), видимість. Останнє говорить про складність процесів, що відбуваються в зоровій системі щодо сприйняття реальної дійсності й безумовної участі в цій діяльності мислення.

Енергетичні характеристики зорового аналізатора визначаються інтенсивністю сигналів, або яскравістю.

Інформаційні характеристики зорового аналізатора зумовлені пропускною здатністю, що визначає кількість інформації, яку може сприйняти аналізатор за одиницю часу.

Просторові характеристики зорового аналізатора залежать від гостроти зору, поля зору і обсягу сприймання. Гострота зору характеризується властивістю ока розрізнювати дрібні деталі об'єкта. Вона визначається величиною, еквівалентною тому мінімальному розмірові об'єкта, за якого він розрізнюється оком.

Нормальним вважається зір, при якому людина розрізнює об'єкти величиною Г, що є одиницею гостроти зору, котра залежить від рівня освітлення об'єкта, відстані до нього та його положення відносно спостерігача.

Так, наприклад, якщо розглядати об'єкт під кутом 10°, гострота зору буде в 10 разів менша, а під кутом 30° — у 23 рази менша, ніж коли цей об'єкт знаходиться прямо перед спостерігачем.

Часові характеристики зорового аналізатора визначаються часом та його складовими, необхідними для виникнення зорового відчуття і сприймання потрібної інформації в певних умовах роботи оператора.

Рис. 4. Характеристики зорового аналізатора

Слуховий аналізатор — є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища. У той час як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи, пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні. Допоміжний апарат периферійної частини аналізатора — вухо. Людське вухо здатне сприймати звуки з частотами від 16 до 20 000 Гц. Сприймальною частиною звукового аналізатора є вухо (рис.5). Воно поділяється на три відділи:

Рис. 5. Схема будови вуха:

Зовнішнє вухо (вушна раковина, зовнішня слухова і барабанна перетинки), середнє (молоточок, ковадло і стремінце) і внутрішнє (де розташовані рецептори, що сприймають звукові коливання). Звукові хвилі з навколишнього середовища надходять до зовнішнього слухового проходу і надають коливного руху барабанній перетинці, далі через ланку слухових кісточок передаються в порожнину равлика внутрішнього вуха. Коливання волокон равлика передаються, розташованим в них, клітинам кортієвого органа. Внаслідок цього виникає нервовий імпульс, котрий передається до відповідного відділу кори великих півкуль головного мозку, де виникає відповідна слухова уява. Фізична одиниця, за допомогою якої оцінюється частота коливань повітря в секунду — герц (Гц), чисельно рівна одному повному коливанню, що здійснюється за одну секунду. Чим більше частота коливань тиску, тим вищий за висотою звук, що сприймається.

Велику шкоду приносять слуху надмірно сильні звуки і тривалий шум, особливо шкідливо діє останній, що призводить до глухуватості та навіть до глухоти. Максимальний рівень гучності звуку, що вже викликає болючі відчуття, складає в середньому 135 дБ (децибел). Сильний шум знижує продуктивність праці до 40—60%. Тривале прослуховування голосної музики також призводить до погіршення слуху і перевтоми нервової системи.

Для слухового аналізатора звук є адекватним подразником. Звукові хвилі виникають як чергування згущень і розріджень повітря, що поширюються у всі боки від джерела звуку. Всі вібрації повітря, води або іншого пружного середовища поділяються на періодичні (тони) і неперіодичні (шуми). Якщо їх записати, то тони мають правильну, чітку, ритмічну форму, шуми — неправильну, складну.

Найвищий звук, який ми в змозі почути, має 20 000 коливань на секунду (20000 Гц); найнижчий—12...24 Гц. У дітей верхня межа слуху досягає 22 000 Гц; у літніх людей вона нижча — близько 15 000 Гц.

У багатьох тварин верхня межа слуху вища, ніж у людини. У собак, наприклад, вона доходить до 38 000 Гц, у кішок — 70 000 Гц, у кажанів — 100 000 Гц.

Звуки, що досягають 50...100 тис. коливань на секунду, людина не чує —це ультразвуки. За допомогою фізичних приладів людина може викликати і реєструвати ультразвуки.

Звукові хвилі — це завжди поздовжні коливання середовища. Сила звуку залежить від розмаху (амплітуди) коливань повітряних частинок.

Звук характеризується тембром, або забарвленням. Кожне джерело звуку, хай це буде струна скрипки, мідна труба або дерев'яна пластинка, поряд із основним коливанням робить цілий ряд інших, додаткових коливань. Звук кожного інструменту супроводять додаткові коливання — обертони. Обертон — звук, число коливань якого у два, чотири, вісім і т. д. разів перевищує число коливань основного тону. Залежно від того, який з обертонів дужче виражений, звук інструменту дістає своє особливе «забарвлення», яке можна відрізнити серед маси інших звуків. Те саме стосується й звуків людського голосу. Кожна людина має свій особливий індивідуальний тембр, свої обертони, своє забарвлення голосового звуку, за яким її можна впізнати навіть тоді, коли не бачимо її обличчя.

Нюховий аналізатор. Нюх — це здатність сприймати запахи. Вона здійснюється через нюховий аналізатор. Рецептором нюхового аналізатора є нервові клітини, розташовані в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів. Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря.

Нюх у людини розвинений краще, ніж смак, він дає змогу розрізняти більше як 10000 нюхових відчуттів.

Рис.6.Система орагів нюху людини.

1. нюхова цибулина;

2. мітральні клітини;

3. кістка;

4. назальний епітелій;

5. нюховий клубочок

6.нюхові рецептори

У слизовій оболонці порожнини носа (в верхній і частково середній носових раковинах) містяться нюхові рецептори, що сприймають запахи газоподібних речовин (рис. 6). Ця частина слизової оболонки носової порожнини називається нюховою ділянкою. Нюхова ділянка вкрита епітелієм, в якому розрізняють опорні і нюхові клітини, останні виконують рецепторну функцію в органі нюху.

Рецептори нюхового аналізатора подразнюються хімічними збудниками. Запах, властивий тій чи інший речовині, залежить від вібруючих рухів їх молекул. При цьому молекули створюють низькочастотні електромагнітні коливання, які і сприймаються рецепторами нюхового аналізатора.

Чуття нюху надзвичайно гостре і тонке. Людина відчуває запах речовин, що знаходиться в повітрі в таких малих концентраціях, які не можна виявити ні хімічним, ні спектральним аналізатором. За стереохімічною теорією існує 7 первинних запахів: камфорний, м'ятний, квітковий, мускусний, ефірний, їдкий, гнилий. Чутливість до запаху підвищується на світлі, після збудження симпатичної нервової системи.

Тютюн, алкоголь та наркотики призводять до загибелі нюхових рецепторних клітин, зниження чутливості нюхового нерва та нюхових центрів.

Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликаючи негативні реакції. Вони здатні змінювати температуру шкіри, викликати відразу до їжі, підвищувати чутливість нервової системи, викликати пригніченість, дратівливість. Виявлено, що запах бензолу покращує слух, запах толуолу підвищує гостроту зору в сутінках, запах камфори підвищує чутливість очей до зеленого кольору і знижує до червоного.

Смаковий аналізатор. Смак — відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Абсолютний поріг смакового аналізатора, виражений величинами концентрації розчину, в 10000 разів вищий, ніж нюхового.

Смакова система (орган смаку) — аналізатор зовнішнього середовища, що відповідає за дегустаційну функцію в організмі. Складовими частинами органа смаку є:

Ø смакові чашечки

Ø провідникові шляхи органа смаку

Рис.7.Смаковий аналізатор

Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприйняття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяльності людини. Пороги відчуттів різних частин тіла: — кінчики пальців руки — 3 г/мм²; — зворотна сторона пальця — 5 г/мм²; — живіт— 26 г/мм²; — п'ятка — 250 г/мм². Поріг розрізнення складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с. Шкірний аналізатор складається з тактильних, температурних, больових та рухових відчуттів.

Основна роль у відчуттях належить тактильним відчуттям — дотику та тиску.

Температурна чутливість притаманна організмам, котрі мають постійну температуру тіла, яка забезпечується терморегуляцією.

Температура шкіри нижча, ніж температура тіла загалом, і на окремих ділянках складає, °С: чоло — 34—35 °С; обличчя — 20—25 °С: живіт — 34 °С; ноги — 25—27 °С

Середня температура ділянок шкіри, які не вкриті одягом, — 30-32 °С.

В шкірі людини є два види рецепторів, один з яких реагує на холод, а другий — на тепло.

Больова чутливість. Відчуття болю виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, розташованих в органах та тканинах тіла. Характер больових відчуттів залежить від особливостей органа, котрий зазнав больового впливу та сили цього впливу.

Різні захворювання характеризуються болем, котрий вказує «а наявність та локалізацію захворювання. Такий біль називається симптоматичним.

За місцем виникнення розрізняють два види симптоматичного болю:

— вісцеральний біль виникає при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів. Цей біль характеризується широкою ірадіацією, коли при ураженні внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла;

— соматичний біль виникає при патологічних процесах в шкірі, кістках, м'язах. Цей вид болю точно локалізований.

Біль є сигналом небезпеки, він спонукає організм до боротьби за самозбереження.

Руховий аналізатор

Рухові реакції, пов'язані з м'язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі.

Всі рухові реакції за характером м'язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції, котрі забезпечують тонус м'язових волокон - тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.

Сила скорочення м'язів людини лежить в широких межах. Наприклад, номінальна сила кисті - 450-650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н.

Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0,01-8 000 см/с. Найчастіше використовуються швидкості 5-800 см/с. Швидкість рухів руками залежить від напрямку руху. Вертикальні рухи руками здійснюються швидше, ніж горизонтальні, рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе.

Сенсомоторні реакції (sensomotorni of reaction) – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами чуттів. Дані реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції – це швидка відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції – це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2–3 різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.

Латентний період – це час від моменту появи сигналу до початку руху. Латентний період простої реакції в середньому становить: на звуковий сигнал – 0,14 с, на світло – 0,2 с.

Моторний період – час виконання руху.

Час складної реакції значно перевищує час простої і залежить від таких чинників:

– стаж роботи, очікування небезпеки, настрій, заняття спортом (зменшують час реакції);

– хвороба, вживання ліків, алкоголю, радіація сонця, атмосферний тиск, вік, перевтома, рух у темряві, переляк, поганий настрій (збільшують час реакції).

Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але вчинити неправильно.

Час реакції збільшується з віком, хоча з часом досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакцію Час реакції водія – 0,75 с, за містом – 2,5 с. Він залежить від швидкості автомобіля, від віку водія, його професійності (старші за віком мають реакцію 0,5–1,5 с, у водіїв з меншим досвідом час реакції – 1–2 с).

Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і житті людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людини про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру.

Дата добавления: 2014-01-04