Експеримент та його види

ЛЕКЦІЯ №8

Класи якості каналів і трактів звукового мовлення

Якість мовних передач оцінюється суб'єктивно за наслідками слухового сприйняття – по натуральності, приємності звучання і помітність спотворень і перешкод.

Ступінь помітності спотворень і перешкод залежить від індивідуальних особливостей слуху, музичного виховання і навіть настрою слухача. По здатності помічати спотворення і завади всіх слухачів можна розділити на дві групи:

1) висококваліфіковані фахівці (музиканти, звукорежисери), професійні навики, що мають, у виявленні на слух спотворень і тому добре спотворення, що помічають;

2) практично вся решта слухачів, що не мають великих вад слуху.

Для обгрунтовування вимог до каналів і трактів звукового мовлення у всьому світі проводяться суб'єктивно-статистичні експертизи за визначенням ступеня помітності спотворень (градації якості), які приведені в табл. 2.1.

Основні параметри якості електричних каналів звукового мовлення повинні відповідати нормам, наведеним в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Градація якості	Абсолютно непомітно	Практично непомітно	Невпевнено помітно	Упевнено помітно
Число експертів що помітили спотворення %

Відповідно до градацій якості для електричних каналів звукового мовлення, трактів і окремих ланок згідно з ГОСТ 11515 -75 встановлено три класи якості:

– вищий – це клас якості, вимогам якого задовольняє апаратура комплексів формування програм;

– перший – це клас якості, якій повинна задовольняти апаратура і сіті дротяного мовлення, організовувані в крупних містах;

– другий – це клас якості, якій повинна задовольняти апаратура і сіті невеликих вузлів дротяного мовлення в сільській місцевості, абонентні гучномовці і т.п.

Згідно з ГОСТ 11515 -75 нормуються наступні основні параметри якості: номінальний діапазон частот, нерівномірність амплітудно-частотної характеристики, коефіцієнт гармонік і захищеність, яку визначають як різниця між номінальним рівнем сигналу і рівнем завади.

ТЕМА: МЕТОДИ І СТРАТЕГІЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ПЛАН

1. Експеримент та його види.

2. Підготовка до проведення психолого-педагогічного дослідження

Література

1. Вікова та педагогічна психологічна: Навч.посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2001. - 416с.

Експеримент – метод вивчення пси­хічного явища, умови виявлення і розвитку якого створюють­ся штучно, спеціально. Експерименту, як правило, передує ви­роблення гіпотези, за допомогою якої визначається задум експерименту і його мета.

Порівнюючи експериментальний метод з методом простого спостереження, можна виділити певні переваги експерименту:

1. В експерименті дослідник не очікує випадкового виявлен­ня психічних процесів, що його цікавлять, а сам створює умови, щоб викликати ці процеси у піддослідних.

2. В експерименті дослідник може цілеспрямовано змінити деякі з умов, в яких протікає психічний процес, і спостерігати, до яких це приведе наслідків. Тим самим він може змінити перебіг психічних процесів.

3. В експериментальному дослідженні має бути обов’язковий суворий облік умов перебігу експерименту.

4. Один і той же експеримент можна провести з великою кількістю піддослідних. Це дозволяє встановити загальні закономірності розвитку психічних процесів.

Активна позиція дослідника забезпечується використанням психологіч­ного експерименту, специфіка якого полягає у спеціальному створенні умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дити­ни, у повторенні їх для перевірки істинності експериментальних висновків, у зміні цих умов з метою виявлення їх впливу на перебіг досліджуваних процесів.

Експеримент передбачає спеціально створені дослідником умови для вивчення психіки дитини. Ці умови визначаються методикою проведення експерименту, яка містить мету, опис матеріалу, ходу дослідження, кри­теріїв обробки даних. Всі рекомендації, вказані у методиці, строго викону­ються, адже вони підпорядковані меті дослідження.

Так, якщо для експерименту потрібні картинки на білому фоні, то не слід використовувати інший, адже він може викликати фонові реакції. На­впаки, коли вивчають реакції дітей на фонові подразники, то картинки спеці­ально роблять на колірному фоні. Інструкція експерименту, тобто формулювання завдання, заучується напам’ять і при необхідності повторюється і дитині без зміни. Попередній вибір матеріалу, формулювання інструкції забезпечують стандартність повторення дослідження, а значить, дозволя­ють повторювати експеримент і викликати однотипні явища, тим самим створюючи можливість перевіряти й уточнювати одержані дані. Тому екс­перимент - більш об’єктивний метод, ніж спостереження. Саме варіюван­ня його умов дозволяє виявляти закономірності й механізми психічного розвитку. Активна позиція дослідника, наявність чітких критеріїв аналізу, схеми фіксації результатів дають можливість зібрати багатий фактичний і матеріал і достатньо легко його обробити. Дані експерименту піддаються математичній обробці й виражаються в числових показниках. Підкресли­мо, що в експерименті дослідник має справу тільки з однією стороною пси­хіки. Тому не можна робити поспішних висновків, не вивчивши інші сторо­ни, щоб уникнути уривчастих, однобічних уявлень про психіку в цілому.

Залежно від того, наскільки умови проведення експерименту є природними, він ділиться на лабораторний і природний. Найбільш прийнятний у роботі з дітьми природний експеримент, запропо­нований відомим російським психологом О.Ф.Лазурським.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється у звичних для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності. Його широко застосовують для дослідження вікових, індивіду­альних особливостей розвитку сприймань, пам’яті, мислення, уяви, мов­лення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою дітям пропонують виконати різні види завдань (перцептивні, мнемічні, мислительні, конструкторські тощо), а за процесом та результатами розв ‘язання роблять висновки про їхні психічні властивості. На відміну від лабораторного, він зберігає переваги спостереження-природність умов проведення, не допускаючи спотворення психічних проявів. Його перева­га полягає і в тому, що, створюючи звичні умови, дослідник активно впли­ває на поведінку дитини. Наприклад, дорослий організовує гру, виявляючи вольові дії дошкільників.

Природний експеримент поділяють на три види (етапи):

- первинний констатуючий - спрямований на визначення наявного рівня психічного розвитку,

- формуючий - спрямований на створення умов для покращення психічно­го розвитку;

- повторний констатуючий - спрямований на визначення змін у рівні психічного розвитку після проведеної педагогічної роботи з дітьми.

Констатуючий експеримент фіксує у дітей рівень розвитку певного процесу, який склався в звичайним умовах навчання і виховання.

Формуючий експеримент передбачає формування у дітей тих або інших особливостей психічних процесів, якостей, властивостей, коли динаміка психічної діяльності людини простежується як результат активного впливу експериментатора.

Формуючий експеримент одночасно виконує дві функції: дослідження психологічних особливостей й механізмів; досягнення пев­них виховних та освітніх цілей. Цей вид експерименту слід відрізняти від педагогічного. Останній застосовується для перевірки ефективності про­грам і методів навчання та виховання, встановлюючи, як, якими шляхами можна добитися високих результатів у навчанні й вихованні.

Плануючи експеримент з дітьми, слід пам’ятати про їх вікові особли­вості. Підкреслимо, що діти дуже схильні до наслідування один одному, легко відволікаються, тому іноді необхідно виключити їх контакти між со­бою. Для цього детально продумують обстановку, щоб вона не містила відволікаючих подразників. Тобто не використовують для експерименту спортивний зал, театральну, зоологічну або кімнату казок. Вибирають, як посадити досліджуваного, щоб він не відволікався і одночасно не відчував дистанції між собою й дорослим, яка може призвести до виникнення психологічного бар’єру.

Найкраще посадити дитину спиною до вікна за стіл, а дорослому сісти поряд. Головне, щоб дитина відчувала доброзичливість і дружню при­хильність дорослого. Не слід відривати дитину від цікавого їй заняття, на­в’язувати їй завдання, а потрібно спробувати встановити контакт в уза­гальненій формі: “давай подивимося картинки”, “чи не хочеш помалюва­ти?”, “Я принесла тобі іграшки (журнали, книжки), давай їх подивимося”. Якщо дитина відмовляється, то пропозицію повторюють через деякий час. Участь у дослідженні не повинна перетворитися для дитини в обов’язок. Щоб не використовувати експериментальний матеріал для встановлення контакту, слід запастися додатковими іграшками, картинками, папером, олівцями. Спочатку можна запропонувати дитині якусь діяльність, щоб вона освоїлась, а потім безпосередньо перейти до експерименту.

Окрема серія дослідження не може бути тривалою (не більше 20-30 хв.). Воно припиняється при перевтомі, ознаках нудьги, небажанні про­довжувати далі. Для проведення дослідження найбільш сприятливий той час, коли діти не перевтомлені. Дані експерименту, як і спостереження, фіксуються в протоколі.

Лабораторний експеримент проводять у спеціально створюваних умовах, які ретельно враховуються: у спеціально обладнаному приміщенні (лабораторії), з використанням приладів, пристроїв, апаратів (апаратур­ний експеримент). Прилади, апаратура використовується і як предмет діяльності досліджуваних (робота з тахістоскопом, з реостатом), і як засіб фіксації поведінки та реакцій досліджуваних. Прикладами такого експери­менту може бути вивчення властивостей сприймання залежно від освіт­лення та відстані; впливу емоцій на фізіологічні параметри - частоту ди­хання, пульсу, шкірно-гальванічну реакцію; спільного розв’язання експе­риментальних задач спеціально створеними групами тощо.

Незважаючи на те, що лабораторний експеримент має низку переваг (створює найкращі можливості для врахування умов, фіксації процесу про­ведення і його результатів, кількісної оцінки результатів тощо), застосування його у віковій психології має й певні недоліки. Вони пов’язані з необхідністю адаптуватись до незвичних для дитини умов проведення дослідження, з ви­никненням багатьох психологічних бар’єрів у налагодженні контакту з дити­ною та у виконанні нею діяльності. До цих бар’єрів належать страх, хвилю­вання, надмірне збудження тощо. Старші діти, крім цього, усвідомлюють, що є об’єктами вивчення й орієнтуються на соціально бажані способи поведінки.

3. Підготовка та проведення психолого-педагогічного дослідження.

Методика наукового дослідження становить собою пев­ну послідовність пізнавальних дій. Загальна методика психо­логічного дослідження включає такі основні етапи:

1. Визначення предмету дослідження (у тому числі пер­винна його теоретизація). Предмет конкретного психо­логічного дослідження повинен бути включеним у пред­мет психології як науки - інакше таке дослідження буде хоча й науковим, але не психологічним; він має містити у собі певну пізнавальну проблему, якусь невизначе­ність.

2. Теоретичне дослідження. Воно передбачає розумову взаємодію із сутністю предмета дослідження, створен­ня теоретичної концепції цього психічного явища.

3. Емпіричне дослідження. Воно передбачає взаємодію дослідника із реальними проявами досліджуваного пси­хічного явища з метою підтвердження або заперечення вихідних теоретичних положень.

4. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних. На цьо­му етапі дослідження здійснюється якісний та кількіс­ний аналіз матеріалів дослідження, вирішується питан­ня підтвердження об’єктивності висновків, отриманих емпіричних закономірностей.

5.Презентація результатів. Видання наукових праць:
монографій, статей, дисертаційних робот тощо.

Дата добавления: 2014-01-04