Центром вивчення за такого підходу є суб'єкт діяльності і процес суб'єкт-об'єктної взаємодії, а мотивом - результат відображення потреб організму

Психофізіологічний підхід

Теоретичні підходи до аналізу мотивації

Нейрофункціональна інтерпретація мотиву розглядає його як нейронний процес збудження структур мозку і гальмування з допомогою реакції організму. Поведінка є результатом діяльності клітинних ансамблів у мозку, які поступово складаються під впливом певної стимуляції (Д. Хебб). Вони утворюють замкнуті системи, впливають на інші клітинні ансамблі і продукують фазові послідовності, керують поведінкою як фізіологічний конструкт, активація, що відкриває шлях інформаційному потоку.

Мотивацію як фізіологічне "очищення" організму розглядають представники потребово-фізіологічного (організмічного) напряму; як енергетичний потенціал (фізіологічну змінну організму) - енергофізіологічного підходу (Н. Тінберген, К.-З. Лоренц, Е. Даффі та ін.); як вираження цілеспрямованих інстинктивних спонукань та інтересів досліджують за векторно-фізіологічного підходу (В. Джеме, Дж. Дьюї).

За суб'єкт-об'єктної взаємодії мотивацію трактують як стимул (Б.-Ф. Скіннер, Дж. Браун, К. Спенс, В. Естес), що спрямовує діяльність людини, породжену внутрішніми і зовнішніми мотивами. Мотив (мотивації) розуміють як фактор фізіологічного пристосовування людини до середовища (Ф. Березін); в гомеостатичній інтерпретації - як фізіологічну змінну організму, призначену для ліквідації порушення рівноваги з ним.

Психофізіологи в аналізі мотивації зосереджуються на вивченні організму людини, яка спонукає, спрямовує її діяльність під впливом внутрішньої стимуляції (нейрофункціональний, організмічний, енергофізіологічний, векторно-фізіологічний підходи) або відповідно до умов зовнішнього середовища (пристосовування та гомеостатичний підхід).

Психологічний підхід. За цього підходу здійснюють теоретичний аналіз мотивації, коли увага дослідників рівномірно зосереджена на таких елементах суб'єкт-об'єктної взаємодії, як суб'єкт, об'єкт, зв'язок.

Прихильники особистісного підходу основою визначення мотивації вважають особистість; об'єктного - об'єкт діяльності; процесуального - процес взаємодії. Деякі вчені (Г. Воррен, Д. Ліндслі, Д. Мак-Клелланд, О. Маурер та ін.) у мотиві вбачають прагнення до певного емоційного стану. Термін "мотив" вживається також у значенні умови ставлення людини до предметів і явищ (В. Мерій); властивості або риси особистості (В. Штерн і Г. Олпорт); потреби у певному виді діяльності, тобто спрямованості особистості (Ф. Саллі, І. Девей, Н. Міллер, Дж. Доллард); пізнавального інтересу (Б. Вайнер); ланки між пізнавальною та вольовою сферами особистості (В. Селіванов); досвіду, тобто накопичених знань, умінь, навичок суб'єкта (Дж. Браун); стану або потреби у підтриманні гомеостатичної рівноваги людини з середовищем (К.-Л. Халл, А.-Х. Маслоу і К. Бернар).

У межах об'єктної інтерпретації мотиву (мотивації) Дж.-Б. Вотсон, В. Мак-Дугалл, X. Ніссен та інші зосереджують увагу на об'єкті діяльності, визначають мотив як фактор оточення або зовнішній стимул. Як мотивацію розглядають зміст, мету (В. Врум), ситуацію (М. Вертгеймер), структуру, організацію, спосіб і модель діяльності (В. Асеев, В. Шадріков).

П. Янг, І. Аткінсон, К. Берч, X. Хекхаузен розглядають мотив як об'єкт або предмет діяльності. Об'єкт діяльності стає "істинним її мотивом".

Соціально-психологічний підхід. Його представники спрямовують свою увагу на суб'єкті взаємодії. Мотив є позицією людини, її відповідальністю, корисністю для суспільства (групи) і самоствердження (Є. Моносзон, М. Данилов, В. М'ясищев і А. Здравомислов). Мотивація розглядається як процес оптимізації відносин у групі.

2. У процесі аналізу мотиваційних змінних діяльності людини необхідно не тільки адекватно їх визначити, а й виявити, виміряти, розрізнюючи змістове наповнення.

В психодіагностиці мотиваційної сфери використовують:

1) прямі методи психодіагностики мотиваційної сфери особистості – інтерв’ю, анкети, тощо, де використовуються прямі запитання типу: ”Чому Ви вчинили так?”;

2) особистісні опитувальники – на відміну від анкет, де задається пряме запитання, в опитувальниках необхідно відповісти на твердження, що стосуються деяких поведінкових характеристик, які прямо не відповідають мотивам, але емпірично з ними пов’язані;

3) проективні методики – використовують для діагностики глибинних мотиваційних утворень, неусвідомлюваних мотивів;

4) діагностика мотивації через спотворення об’єкта проекції – домінуючі мотиви поведінки виявляються через помилки сприймання при визначенні на око довжини ліній. Методика включає експериментальні процедури актуалізації мотивів, графічний метод пред’явлення стимулів, вивчення домінуючої мотивації;

5) діагностика мотивів через особистісний смисл – узагальнені мотив и діагностуються через вияв смислів, які мають для людини різні характеристики поведінки, ситуацій, ставлень тощо; (Узагальненість - специфічність предметного змісту мотиву. У змісті мотиву можна виділити щось специфічне, індивідуально-неповторне, визначене конкретною унікальною ситуацією, і щось стійке, для якого даний конкретний предмет або явище - не більше ніж одна з можливих форм втілення. Мотиви з узагальненням, відносно стійким предметним змістом, ми називаємо «узагальненими мотивами» на відміну від «конкретних мотивів», предметний зміст яких вузько специфічно.)

6) діагностика мотивів засобами когнітивних оцінок – використовуються процедури, що вимагають різних когнітивних відповідей, класифікацій тощо;

7) діагностика мотивів через характеристику перешкод – в конструюванні методик використовують відношення, що існують між мотивами та перешкодами (зовнішніми-внутрішніми, об”єктивними-суб”єктивними);

8) репертуарні методики – орієнтовані на діагностику потреб та мотивів, дають змогу визначити, на що спрямована активність індивіда;

9) метод експертних оцінок – використовуються індикатори мотиваційних тенденцій.

Дата добавления: 2014-01-04