Як і роман, вона може мати жанрові різновиди: історична, соціально-побутова, політична, пригодницька, фантастична

У сучасному розумінні повість існує з першої поло­вини XIX століття

Новела (італ. novella — новина, від лат. novellus — новітній) — малий епічний жанр художньої літератури, іноді новелу ото­тожнюють з оповіданням. Однак, маючи чимало спільного, новела суттєво відмінна від оповідання. Особливо по­мітною ця різниця виявилася уже в новелі епохи Відрод­ження, коли зародився цей жанр (Т. Гуардаті, Ф. Сакатті, П. Брачолліні, М. Банделло, Дж. Боккаччо). Новелі цієї доби була притаманна динамічна інтрига та гостра не­сподівана розв'язка. В основі сюжету лежав анекдот.

Хоча зародження новели як самобутнього жанру з чітко окресленим колом відмітних художніх ознак пов'язується з епохою Відродження, генезис цієї художньої форми, як вважають багато дослідників, сягає більш ранніх часів.

Новела як коротке розважальне оповідання про реаль­ні або правдоподібні події, виникла в Греції, як гадають, ще в догомерівську епоху, внаслідок впливу літературної традиції Сходу, де цей жанр був у широкому вжитку. Пер­ші оповіді новелістичного характеру передавались усно й лише пізніше ввійшли в літературні твори в «амплуа» підпорядкованих розважальним або дидактичним цілям вкраплень, чи відступів від сюжету. Такі епізоди, напри­клад, використовує вже Геродот (оповідь про Аріона, про кільце Полікрата тощо), Петроній Арбітр (новела про Ма­трону Ефеську), Апулей, Федр та інші. Як окремий жанр короткого оповідання, переважно еротичного змісту, но­вела вельми поширилася в епоху еллінізму (найбільш відо­мі «Мілетські оповіді»). Остаточне жанрове становлення новели відбувається в Італії доби Відродження («Декамерон» Боккаччо), де за новелою і закріплюється жанрове визна­чення її як оповіді «анекдотичного» побутового змісту. Через Італію новела проникає в інші літератури Європи, однак розуміння жанру в кожній з них набуває національно-самобутнього характеру. У Франції цей жанр (la nouvelle), окрім традиційного для італійського жанрового «контексту» змісту, використовується для визначення взагалі відносно коротких прозаїчних творів (приблизний обсяг оповідання або короткої повісті), в Англії новелами (novels) стануть називати реалістичні побутові романи і т. п. У слов'янсь­кі літератури жанр новели, в основному боккаччівського зразка, проникає порівняно пізно, лише в XIX столітті (хоча окремі твори з ознаками новели мали місце й раніше), а свій розквіт переживає на початку XX століття.

Предмет зображення новелістичного жанру по-різному оцінювався його дослідниками, що пояснюється рухоміс­тю жанрових ознак, за якими в різні епохи той чи інший твір відносили до певного жанрового типу. На початку XIX століття Гете визначав новелу як невеликий твір, в основі якого лежить розповідь «про нечувану подію». У творчості романтиків (Гофман — «Золотий горщик», «Крихітка Цахес») новела заявила про себе як про жанр, героєм якого стала духовно щедра особистість, що живе у ворожому для неї світі.

З розвитком реалізму в новелі спостерігається поглиб­лення психологізму (Ґ. де Мопассан, А. Чехов, Е. Гемін-ґвей, А. Моравіа, Т. Манн). К. Фролова вважає, що сучасна «новела будується не те, що на одному епізоді, а на одній миті, в якій виражається парадоксальність явища буття». Як приклад вона наводить новелу В. Стефаника «Нови­на», де в одній трагічній миті, коли батько позбавляє жит­тя власну дитину, щоб не дати їй померти з голоду й само­му не бачити її мук, виявляє любов до нещасної дівчини.

Дата добавления: 2014-01-04