Напрями розвитку менеджменту як системи знань у соціальній роботі

Менеджмент як система знань розвивався за декількома напрямками:

Перший напрям – розвиток теорії організаційного керування – одержав назву класичної, чи традиційної школи. Багато компонентів цього напрямку відіграють і тепер важливу роль. Однак визначена недооцінка людського фактору, спрощене уявлення про мотиви людської поведінки, що мали місце в традиційній школі, викликали до життя другий напрям у теорії управління.

Другий напрям – це школа людських відносин, або людської поведінки. Особлива увага в цій технології приділяється психологічним мотивам поведінки людей у процесі виробництва, розглядаються такі категорії, як групові відносини, групові норми, проблеми конфлікту і співробітництва, комунікаційні бар’єри, неформальна організація. Отже, у теорію управління були введені соціально-поведінкові елементи в інтегрованому вигляді.

Третій напрям – це так звана емпірична школа. Вона об’єднує дослідників, що визначають управління як вивчення практичного досвіду з метою узагальнення, тиражування, передачі практикам, навчання студентів. Представники цієї школи прагнуть синтезувати основні ідеї двох перших шкіл: класичної та людських відносин.

Четвертий напрям – теорія організації управління соціальних систем – розробляє системний підхід до питань організації управління, звертає переважну увагу на взаємодію частин системи з цілим. Представники цієї коли займаються дослідженнями організації цілого, моделюючи організаційні процеси та їхні зв’язки один з одним, сприятливі для досягнення цілей.

П’ятий напрям – це нова школа науки управління. Її представники основною метою вважають дослідження процесів прийняття рішень із застосуванням новітніх математичних методів і засобів. Ця школа ставить завдання: підвищити раціональність рішень, до неї відносяться дослідники, що беруть участь у розробці різних керуючих і прогнозуючих систем.

Цей короткий і далеко не повний перелік основних теорій управління показує міждисциплінарний характер знань, на основі яких можуть бути розвинуті принципи адміністративної практики. Разом з тим ці теорії не завжди можуть бути адаптовані до вітчизняної системи управління, тому що тут необхідно враховувати рівень життя, традиції, пріоритети та можливості в розвитку системи соціального захисту тощо.

Управління в суспільстві – це вплив на соціальну поведінку, на трудову (соціальну) діяльність не тільки окремої людини, або колективу людей, але й на суспільство в цілому. Управління соціальними процесами в суспільстві завжди цілеспрямоване, тому припускає досягнення усвідомлених цілей і завдань за допомогою відповідних засобів і методів, визначена сукупність яких і може бути названа технологіями. Цивілізованість суспільства багато в чому визначається рівнем культури управління, що містить у собі наукові знання про характер управління, його принципи, практичний досвід організації людей, координацію їхніх дій з метою підвищення їхньої ефективності. XXI ст. буде століттям "свідомої технології", коли люди будуть використовувати технології для того, щоб зміцнити власне тіло, стимулювати розумові здібності, коли технології будуть усе більше приймати людські якості.

Дата добавления: 2014-01-04