Класифікація антигіпертензивних засобів

I. Антиадренергічні засоби (засоби, що зменшують стимулюючий вплив адренергічної системи на серцево-судинну систему - невротропні засоби):

1. Препарати центральної дії (клофелін, метилдофа, піроксан);

2. Препарати периферичної дії:

а) гангліоблокатори (пентамин, арфонад, бензогексоний, пирилен, гігроній);

б) симпатолитики (октадин, резерпін);

в) адреноблокатори:

- - α-адреноблокатори (фентоламін, дигидроэрготоксин, празозин);

- -β-адреноблокаторы (анаприлин, метапролол).

II. Вазодилятатори (судинорозширювальні засоби):

1. Засоби міотропної дії (папаверин, дибазол, апрессин, нітропрусид натр.);

2. Блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, ніфедипін);

3. Інгібітори ангиотензин-перетворюючого ферменту (каптоприл, эналаприл);

4. Антагоністи рецепторів ангіотензину II (лозартан);

5. Активатори калієвих каналів (миноксидил та ін.).

III. Діуретики (дихлотиазид, фуросемид, спиронолактон).

IV. Комбіновані засоби (адельфан, бринердин, кристепин, трирезид, синипресс).

Із невротропних засобів як антигіпертензивні застосовують препарати, що зменшують стимулюючий вплив НС на судини. При початкових формах гіпертензивної (гіпертонічної) хвороби застосовують засоби седативної дії (корвалдин), транквілізатори (сибазон), снодійні (фенобарбітал).

3.1.Препарати центральної дії-стимулятори центральних α2-АР.

Основними представникамкпієї групи є клофелін і метилдофа.

Клофелін (клонідин-2-(2,6-дихлор-феніламіно)-імідазоліну г/хл) Clophelinum. Синтезовано в 60-х роках XX ст. Таблетки по 0,000075; 0,00015 г; в ампулах по 1 мл 0,01 %; тюбик-крапель-ник по 1,5 мл 0,125; 0,25 та 0,5 % розчину.

Фармакокінетика. Після прийому пік концентрації у плазмі крові досягає через 3- 6 год. Максимальний антигіпертензивний ефект настає через 2- 4 год, триває 2- 8, іноді 12 год. Клофелін — ліпідофільна речовина, проникає в ЦНС, перетворюється в печінці, утворює фармакологічно активні метаболіти, які виводяться нирками (при порушенні функції нирок дозу препарату зменшують).

Фармакодинаміка. Механізм дії пов'язаний зі збудженням після синаптичних α2-АР центральних адренергічних невронів, що мають гальмуючий вплив на судиноруховий центр довгастого мозку, на судини. Гальмування симпатичної іннервації викликає зниження артеріального тиску, сповільнення скорочень серця, зниження периферичного тонусу судин нирок. Препарат гальмує екскрецію катехоламінів та їх метаболітів із сечею. Брадикардія внаслідок введення клофеліну пов'язана із зниженням симпатичного і підвищенням парасимпатичного тонусу (n. vagus). Клофелін зменшує активність реніну у плазмі крові, що має значення для антигіпертензивної дії. У перші хвилини при в/в введенні препарату може спостерігатися короткочасне підвищення AT (внаслідок стимулюючого впливу на післясинаптичні адренорецептори судин). Знижується екскреція натрію, кальцію, води та гальмується швидкість клубочкової фільтрації. Накопичення натрію зумовлює затримку води в організмі, хоча підвищення рівня позаклітинної рідини підтримує систолічний об'єм крові. Тому доцільно приймати клофелін у поєднанні з діуретиками- похідними тіазиду.

Клофелін підвищує опір судин головного мозку й уповільнює мозковий кровообіг. Функція центральної нервової системи зазнає переважно пригнічувального впливу. Спостерігається анальгезуючий, седативний, снодійний ефект, підвищується поріг збудливості невронів сітчастого утвору, знижується температура тіла. Апетит внаслідок підвищення центральної дії препарату зростає, можливе підвищення рівня соматотропіну. Завдяки адреноміметичній дії клофелін знижує ВОТ у хворих на глаукому, що пов'язано із звуженням судин очного дна; знижує секреторну активність слинних і шлункових залоз.

Показання: артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз, мігрень, депресивні стани; алкоголізм, неінгаляційний наркоз. З обережністю препарат призначають хворим з недостатністю серця, затримкою натрію в організмі, водіям транспорту, особам, що виконують роботу, пов'язану з потребою швидкої фізичної та психічної реакції. Під час лікування хворим забороняється вживати спиртні напої.

Протипоказання: атеросклероз судин головного мозку; зниження мозкового кровотоку, призначення разом з антидепресантами (зниження антигіпертензивної дії), із снодійними і психотропними засобами (можливе потенціювання центральної дії). Побічна дія. Після введення клофеліну, особливо парентерального, виникає ортостатична артеріальна гіпотензія, в перші хвилини нетривале підвищення артеріального тиску. На початку лікування розвивається сухість у роті внаслідок пригнічення секреції слинних залоз. Гіпосекреція шлункового соку й кислоти хлороводневої призводить до запору. З пригнічувальним впливом на ЦНС пов'язана поява сонливості, загальної слабкості, втоми, посилення впливу алкоголю, барбітуратів, іноді розвивається депресія, статева слабкість. Клофелін може потенціювати гіпоглікемію. Однак слід пам'ятати, що препарат у деяких випадках здатний провокувати гіперглікемію. Після парентерального введення, щоб уникнути ортостатичного колапсу, хворим слід полежати до 2 год. Введення препарату не можна припиняти раптово внаслідок небезпеки розвитку гіпертензивного кризу (синдром відміни). Для зменшення побічної дії клофелін призначають з іншими антигіиертензивними засобами (судинорозширювальними -апресин, резерпін).

Метилдофа (допегіт, альдомет-(-)3-1 (3,4-діоксифеніл)-2-метилаланін) за структурою наблажається до природного дигідроксифенілаланіну (ДОФА).

Фармакокінетика. Після прийому всередину абсорбується майже на 50 %. Максимальна концентрація у плазмі крові визначається через 2- 4 год. В організмі 10% прийнятої дози метаболізується на метилдофамін, потім метилнорадреналін, які утворюють кон'югати з сульфатами. Ефект розвивається через 4-6 год після введення. Тривалість дії 24-48 год, виразний лікувальний ефект при курсовому лікуванні настає на 2-5 добу. Препарат і метаболіти виводяться з сечею (з недостатністю нирок виведення гальмується), значна його кількість повторно абсорбується й виділяється з фекаліями.

Фармакодинаміка. Механізм дії метилдофа пов'язують з його здатністтю проходити крізь гематоенцефалічний бар'єр, перетворюватися на метилнорадреналін, збуджувати післясинаптичні α2-АР центральної НС, що викликає зниження тонусу судинорухового центру. Метилнорадреналін у 100 разів менше збуджує адренорецептори судин порівняно з норадреналіном. Внаслідок цього зменшується пресорний вплив на судини і знижується АТ. Антигіпертензивний ефект метилдофа є результатом зменшення ПОС, частоти скорочень серця (при початковому введенні). Поліпшується кровообіг головного мозку. Виявляє седативний ефект за рахунок зниження рівня норадреналіну, дофаміну, серотоніну у тканинах мозку, особливо в перші дні лікування, може запобігати підвищенню температури тіла при інфекціях. У жінок, що годують, може сприяти підвищенню лактації.

Показання: артеріальна гіпертензія різного ступеня з високим симпатичним тонусом, навіть у випадках злоякісного перебігу, частіше гіпертензивна (гіпертонічна) хвороба.

Протипоказання: гепатит, цироз печінки, схильність до депресії, феохромоцитома, вагітність, паркінсонізм. Обережно призначають препарат особам похилого віку внаслідок небезпеки розвитку недостатності серця.

Побічна дія: пригнічення функції ЦНС (сонливість, млявість), зниження розумової активності, сухість у ротовій порожнині. Ці явища частіше з'являються у перші 7- 10 днів лікування, а потім зникають. Дію метилдофа потенціює резерпін. Для зменшення седативного впливу клофеліну доцільно призначати препарат на ніч. Іноді у хворих, що приймають клофелін, з'являється депресія, нічні жахи, запаморочення, ознаки паркінсонізму, статеві розлади, зниження лібідо, аменорея. Спостерігається набряк слизових оболонок носа. Препарат здатний викликати затримку натрію й води в організмі, набряки і зниження антигіпертензивного ефекту. У таких випадках його призначають разом з діуретиками — похідними тіазиду. Метилдофа іноді викликає ортостатичний колапс, діарею, негативно впливає на кровотворення, порушує функцію печінки, викликає розвиток жовтяниці, артральгії, міальгії, шкірний висип, лихоманку.

3.2.Стимулятори імідазолінових рецепторів: Моксонідин(фізіотенс) — препарат нового покоління, який стимулює α2-АР та імідазолінові рецептори. Має більшу антигіпертензивну активність і мен-шу побічну дію порівняно з клофеліном.

Більш активним препаратом цієї групи є рилменідин.

Ганглюблокуючі засоби: Антигіпертензивна дія гангліоблокуючих засобів (бензогексоній, пентамін, гігроній) реалізується внаслідок зниження тонусу судин, зменшення загального периферичного опору, венозного тиску, тиску в легеневій артерії, правому шлуночку серця. Для гігронію властива короткочасна дія, ефект розвивається через 2 — 3 хв і припиняється через 10 — 25 хв по закінченню інфузії, тому його призначають в/в крапельно при гіпертензивних кризах, у випадках еклампсії у вагітних, в анестезіологічній практиці для керованої артеріальної гіпотензії.

3.3.Симпатолітичні засоби — це антигіпертензивні антиадренергічні засоби пресинаптичної дії.

Резерпін. Значний антигіпертензивний ефект настає через 2- 3 доби після регулярного приймання. Антигіпертензивна дія пов'язана із зниженням систолічного і діастолічного тиску і брадикардією, повільним вивільненням реніну. Пригнічувальний вплив резерпіну на ЦНС підвищує його антигіпертензивну дію.

Показання: артеріальна гіпертензія, при нервово-психічних розладах, спричинених підвищеним артеріальним тиском.

Раунатин. Антигіпертензивний ефект розвивається повільніше (на 10 -14-ту добу). Завдяки наявності інших алкалоїдів раувольфії менше виражена дія на ЦНС. Призначають головним чином як антигіпертензивний засіб при різних формах артеріальної гіпертензії, рідко при вегетосудинній дистонії за гіпертензивним типом. В окремих випадках передозування спостерігається закладання носа, пітливість, загальна слабкість, запаморочення, порушення функції травного каналу, а у хворих на стенокардію посилюється біль у серці. Побічні ефекти зникають після зменшення дози препарату або припинення його введення.

Октадин. Фармакологічні властивості — див. «Антиадренергічні засоби». Антигіпертензивний ефект октадину настає через 2- 4 доби, а максимальний ефект-через 6-8 днів. АТ знижується внаслідок зменшення судинного опору. Найбільший вплив препарат має на діастолічний тиск. Рівень реніну в крові не змінюється. Октадин не впливає на кровотік і ниркову фільтрацію, тому його призначають пацієнтам з порушенням функції нирок, не порушує електролітний баланс, нормалізує ліпідний метаболізм. Лікувальний ефект зберігається протягом кількох днів після його відміни, що пов'язано з накопиченням у крові активних метаболітів.

3.4. α-адреноблокатори: α1α2-АБ- фентоламін призначають хворим з артеріальною гіпертенцією тільки за наявності феохромоцитоми, а піроксан — у випадку гіпоталамічних (діенцефальних) розладів. Частіше застосовують α1-АБ (празозин, доксазозин, теразозин)- див. «Антиадренергічні засоби».

Празозин призначають хворим з різними формами гіпертензивної хвороби, комбінують з діуретичними і судинорозширювальними засобами, в тому чис-лі зі β-АБ. Лікування починають з малих доз (0,5- 1 мг). Оскільки і можливий феномен першої дози — артеріальна гіпотензія до колапсу, дозу підвищують повільно. Доксазозин і теразозин діють тривало, їх призначають раз 1на добу.

β-Адреноблокатори широко застосовують для лікування хворих на гіпертен-зивну хворобу (анаприлін, метопролол, атенолол, бетаксолол), особливо на ранніх стадіях, коли значно підвищується активність симпатичної НС, а також хворих з гіперкінетичним типом кровообігу з різко підвищеним систо-лічним об'ємом крові і тахікардією, хворих на стенокардію. У клінічній прак-тиці почали застосовувати новий β-АБ небіволол, у механізмі антигіпертен-зивної дії у якого крім перерахованих є властивість стимулювати синтез азо-ту оксиду. Треба враховувати, що ці засоби знижують глікогеноліз і після введення інсуліну можуть викликати гіпоглікемію.

Класифікація β-адреноблокаторів з антигіпертензивною дією.

1. Некардіоселективні препарати:

1) без внутрішньої симиатоміметичної активності (пропранолол- анаприлін, надолол- коргард);

2) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (піндолол- віскен, окспренолол- тразикор, соталол- соталекс).

2. Кардіоселективні препарати:

1) без внутрішньої симпатоміметичної активності (метопролол- вазокардин, атенолол- тенормін, бетаксолол- локрен, небівалол- небілет);

2) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (ацебуталол- сектраль, талінолол- корданум, целіпролол-целіпрол).

β-Адреноблокатори виявляють антигіпертензивний ефект після тривалого лікування. Ранньому прояву їх антигіпертензивної дії перешкоджають вивільнення катехоламінів із надниркових залоз та судинозвужувальних медіаторів у відповідь на негативний інотропний ефект. Кардіоселективні β-адреноблокатори мають менше побічних ефектів.

Лабетолол є α-,β-АБ. Має селективну α-адреноблокуючу дію і неселективний β-блокуючий ефект. Антигіпертензивний ефект лабетололу пов'язують переважно з його β-адреноблокуючою дією, яка в 4 рази перевищує а-адреноблокуючу (може розширювати також дрібні артерії).

Дата добавления: 2014-01-04