Становище в сільському господарстві

У складному становищі перебувало і сільське господарство.

Центральне керівництво рекомендувало такі форми господарювання, як бригадний, сімейний підряд, надання землі в оренду, організація кооперативів. Однак ці рекомендації матеріально не підтримувалися державою, не існувало належного правового забезпечення для введення нових форм господарювання. Але основними формами господарювання на селі залишалися колгоспи і радгоспи. Зростання кількості виробленої продукції в колгоспах і радгоспах відбувалося за рахунок розширення посівних площ. Внаслідок ерозії ґрунтів втрачалися тисячі гектарів родючих чорноземів.

Існувала гостра проблема із забезпеченням населення м’ясо-молочними та багатьма сільськогосподарськими продуктами. В кінці 80-х років, порівняно з попередніми роками, обсяг м'яса і тваринного масла, що надходили в торгівлю із державних фондів, постійно зменшувався. Надмірна хімізація сільськогосподарського виробництва зумови­ла споживання з їжею значної кількості шкідливих для людського організму речовин. Безконтрольне використання отрутохімікатів у сільському господарстві спричинило затруєння великих площ, завдало шкоди річкам, озерам, тваринному й рослинному світу. Через безгосподарність в Україні зникло 20 тис. річок, у водойми щороку скидалися з полів тонни отрутохімікатів і хімічних добрив.

Безгосподарно використовувалися земельні багатства України. Без згоди колгоспників великі масиви родючих земель відводилися під індустріальне будівництво. Промислові стаціонарні джерела й автотранспорт створювали критичну ситуацію у повітряному середовищі. При цьому рівень очищення навколишнього середовища від шкідливих відходів в Україні був далекий від світових стандартів. Проведена у 1986 р. паспортизація виробництва в аграрному секторі показала, що в колективних господарствах республіки частка ручної праці становила в середньому 75%. Ще вищими були ці показники в овочівництві, садівництві, буряківництві, тваринництві.

Криза соціальної сфери. Економічна криза негативно позначилася і на соціальній сфері. Аналіз зарплати робітників і службовців, грошової оплати праці колгоспників, загального обсягу роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі свідчить, що в 1988 р. рівень життя в Україні був значно нижчим не лише порівняно з Росією, а й у Союзі загалом.

За рівнем народжуваності в 1990 р. республіка посідала – 15 місце, за смертністю – поділяла з Естонією друге місце в СРСР. Природний приріст населення впродовж 1980-1990 рр. знизився майже у 5 разів.

Чорнобильська катастрофа ще більше ускладнила ситуацію зі станом здоров'я населення, і за тривалістю життя на початку 90-х років Україна посідала 32 місце у світі, а за рівнем дитячої смертності – одне з перших.

Досить гострою залишалася проблема якості сільського житла. Заходи для впорядкування та благоустрою багатьох сільських населених пунктів не вийшли за межі селянського двору. Вкрай повільно проводилася газифікація сіл. Відставало медичне і культурно-освітнє обслуговування. Несприятливі умови для задоволення життєвих потреб сільського населення порівняно з міським спричинили міграційні настрої у значної частини жителів села, особливо молоді.

Незадовільним був стан із забезпеченням попиту населення на товари першої необхідності.

Причини цього крилися, насамперед, у послабленій увазі до роботи легкої промисловості й організації торгівлі. Занедбано було і сферу послуг.

Невпинно зростали ціни на товари і послуги як у кооперативному; так і в державному секторах торгівлі та побуту. Нескінченні черги і магазинах стали ознакою життя суспільства.

На шляху доставки продовольчих і промислових товарів до спо­живача стали виникати різного роду посередники, які, обминаючи державну систему торгівлі, наживалися на «чорному ринку». В обіг постійно увійшло таке явище як «дефіцит». Дефіцитні товари можна було купити переважно у спекулянтів. У листопаді 1990 р. радянська влада запровадила продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами, мотивуючи цей захід необхідністю обмежити дії злочинних груп на споживчо­му ринку. Цей захід частково обмежив, але не зупинив шахрайство вторгівлі і створив ще більше незручностей для покупців. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років відбулося різке розбалансування споживчого ринку. Пов'язане це було з тим, що радянський уряд ще 1987 р. прийняв постанову про підвищення заробітної плати, але без будь-якої компенсації в обсягах виробництва. Протягом двох років грошові доходи населення зросли на 23%. В Україні без забезпечення товарами грошова маса збільшилась на 10 млрд крб. Це – без урахування заощаджених грошей, які зберігалисяб зпосередньо у населення.

Негативні процеси в суспільстві поглиблювалися кам­панією по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом, що мала загальнодержавний характер. В Україні в 1985 р. цілі райони й області оголошувалися «зонами тверезості», де заборонялася будь-яка торгівля спиртними напоями. Впродовж двох років в Україні було вирубано 60 тис. гектарів виноградників. Такий підхід не ліквідував пияцтва, але стимулював інші негативні соціальні явища: зросли самогоноваріння,спекуляція спиртам, поширились наркоманія та токсикоманія. Якщо на початку 1986 р. в Україні було зареєстровано 18,4 тис. наркоманів, то на середину 1987 р. на обліку вже перебувало близько 28 тис.

У березні 1990 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про економічну обстановку в республіці та заходи щодо її докорінного поліпшення». Однак прийняті рішення носили обмежений характер і були зорієнтовані на адміністративні методи розв'язання ситуації.

Постанова зобов'язала відомства республіки припинити нове промислове будівництво у великих містах ірайонах,де навколишнє середовище було вже й так забрудненим. Передбачалося вивести із експлуатації Чорнобильську АЕС до 2000 р., повністю припинити скидання у водойми забруднених стоків тощо.

Однак подолати економічну кризу за допомогою традиційних адміністративно-командних методів було складно.

Парламент республіки 2 серпня 1990 р. прийняв Закон «Про економічну самостійність Української РСР». Цей Закон передбачав наступне.

– Україна мала самостійно визначати стратегію соціально-економічного розвитку, структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності.

– Усі розташовані на території України підприємства,установи й організації проголошувалися її народногосподарським комплексом.

– У межах законів України дозволялася господарська самостійність і свобода підприємництва всіх юридичнихі фізичних осіб, передбачалося введення національної грошової одини-ці, національної митниці та вступ України у міжнародні економічні і фінансові організації.

На мітингах, зборах розпочалася публічна критика існуючої системи, керівників-консерваторів, які перешкоджали проведенню реформ. Передова частина суспільства, передусім тверезо мислячі люди, не тільки критикували існуючу систему, але й виявили готовність включитися в пошук шляхів оновлення життя республіки, розв'язання назрілихпроблем. В Україні почала формуватись легальна опозиція, яка створила конкуренцію радянським і партійним владним структурам. Ініціатором розгортання демократичного та національного рухів виступала творча інтелігенція республіки.

Активізації громадської думки сприяла політика «гласності». Навесні 1989 р. з'явилися перші неформальні газети «Вибір» (Київ), «Вільна Україна» (Дрогобич), «Поступ» (Львів). Колишні дисиденти відновили видання громадсько-політичного журналу «Український вісник», який активно включився у полеміку з офіційною владою.

Кінематографісти, письменники, художники, театральні діячі, композитори створили в Москві просвітницьке товариство «Меморіал». Установча конференція українського відділення товариства відбулася в Києві в березні 1989 р. Товариство виступило за увічнення пам'яті жертв репресій, яких зазнав український народ. Однією з перших акцій товариства став міжнародний симпозіум «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні», проведений у вересні 1990 р.

Характерною ознакою громадсько-політичного життя в Україні у цей період стіс відродження таких форм відстоювання прав і свобод, як мітинги, протести, збори, демонстрації. Особливо активним був демократичний рух у західних регіонах України. 13 червня 1988 р. у Львові відбувся перший в Україні за радянських часів багатотисячний несанкціонований мітинг. Його учасники засудили тоталітарний режим, вимагали від влади гарантій забезпеченні прав і свобод кожної людини.

За офіційною інформацією, на початок травня 1989 р. на проведення мітингів було подано 279 заяв, відбулося 72 несанкціоновані мітинги.

Колишні політичні в'язні відновили Українську Гельсінську групу, аз часом перетворили її на Українську Гельсінську спілку (УГС) – голова - Л.Лук’яненко. 7 липня 1988 р. вона обнародувала свій програмний документ, в якому узагальнила та висловила вимоги - гарантувати право українській нації на самовизначення. Спочатку УГС висловлювалася за конфедерацію союзних республік з їх широкою самостійністю, але дуже швидко зняла це гасло і заявила про необхідність виходу України зі складу СРСР і створення незалежної держави. Цю принципову позицію Спілка відкрито стала пропагувати як на українських землях, так і за їх межами. Ставилася вимога легалізації УГКЦ і УАПЦ.

Формування Народною Руху України. Пропозиція створити організацію, яка б сприяла «перебудові» в республіці, виникла ще восени 1988 р. в середовищі українських письменників. Серед тих, хто підтримав цю ідею, були І.Драч, Д.Павличко, В.Яворівський, Б.Олійник, П.Мовчан та інші. В січні 1989 р. загальні збори київської письменницької організації ухвалили проект програми Народного руху України за перебудову (так називався Народний Рух до 1990 р.). У жовтні 1990 р. відбулася еволюція Руху: від підтримки офіційного курсу в рамках «перебудови» – до опозиції КПРС (КПУ).

У січні 1989 р. вперше за післявоєнний період на подвір'ї собору Святого Юра у Львові відбулася греко-католицька відправа в пам'ять про Акт злуки українських земель у січні 1919 р. Греко-католики заявили про свою незгоду з «русифікацією релігійного життя», виступили за незалежність від Московського патріархату та «створення суверенної соборної християнської української держави».

26 січня 1990 р. ієрархи греко-католицької церкви скликали синод, який проголосив легалізацію Української греко-католицької церкви. На західноукраїнських землях почали легально діяти близько 1 500 парафій.

Одночасно відроджувалась і Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), заборонена радянською владою в 30-і роки. В лютому 1989 р. у Києвівже легально працював комітет у справах відновлення УАПЦ. Його лідери в своїх заявах підкреслювали відданість церкви справі духовного відродження українською народу.

Активізація суспільно-політичного життя. В Україні демократичні сили почали відкрито використовувати національну символіку. 26 березня 1989 р. на мітингу пам'яті Чорнобильської трагедії у Львові вперше за часів радянської влади замайоріло синьо-жовтий прапор, а 1 травня колона львів'ян з національними прапорами, прорвавшись крізь міліцейські кордони, взяла участь у святковій демонстрації. 21 січня 1990 р., на честь проголошення акту злуки (об'єднання) УНР і ЗУНР 22 січня 1919р. в єдину державу, у «живому ланцюгу», що простягся від Києва через Львів до Івано-Франківська, під національними прапорами вже стояли сотні тисяч осіб.

Переконавшись, що сподівання на поліпшення матеріального та соціального становища не виправдовуються, робітники вдалися до страйків. Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 р. гірники шахти «Ясинуватська-Глибока» в Макіївці. Потім центр подій перемістився у Донецьк. За деякими підрахунками, страйк підтримали, припинивши роботу, колективи 182 шахт. Робітники вимагали надання економічної самостійності шахтам, підвищення зарплати, вирішення в шахтарських містах і селищах соціальних і житлово-побутових проблем.

Демократичні сили України діяли и умовах тиску офіційних структур і владних органів.

Партійно-державна номенклатура, вбачаючи в оновленні суспіль­ства загрозу своїм інтересам і привілейованому становищу, посилювала контроль над засобами масової інформації, активно проводилаантирухівську пропаганду, намагалася роз'єднати українську інтелі­генцію, внести розлад у демократичні сили.

В серпні 1988 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла Указ «Про відповідальність за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». В Україні були сформовані загони міліції особливого призначення ( ОМОН – за російськомовною абревіатурою), які використовувалися для розгону мітингів і демонстрацій. Запроваджувалося патрулювання спільними нарядами міліції та військових підрозділів.

Внаслідок спотворення національної політики радянським партійно-державним керівництвом і русифікації, українська мова була витісненамайже з усіх сфер діяльності суспільства. Згідно з переписом населення 1989 р. з 51,4 млн. жителів України українці становили 37,4 млн., з них вважали рідною українську мову лише 87,7%. В Україні функціонувало 15 тис. україномовних шкіл. Це становило 75%від усіх шкіл. Водночас у 4 500 російськомовних школах (які складали менше 20% від загальної кількості) навчалося більше половини всіх учнів. В 1988 р. книжки, видані українською мовою, складали лише 18% за назвою, а за тиражем – тільки 3% всіх книг, виданих в Україні. Суспільно-політична література, що видавалася в республіці українською мовою, складала 34,7%, російською 60,0%, науково-технічна відповідно 12,8% і 86,0%, художня та навчальна – 38,3 та 40,0%.

У вищих навчальних закладах проводилося навчання переважно російською мовою, а в багатьох –виключно російською мовою.

Під тиском національно-демократичних сил Верховна Рада в жовтні 1989 р. прийняла Закон Української РСР «Про мови». Влада республіки брала на себе зобов'язання забезпечити українській мові статус державної, сприяти всебічному розвиткові духовнихтворчих сил українського народу. Зазначалося, що українська мова поряд із російською має стати мовою міжнаціонального спілкування в республіці.

Питання для закріплення матеріалу:

1. Які економічні реформи відбувалися в ході «перебудови»?

2. Коли було прийнято Закон «Про економічну самостійність Української РСР»?

3. Визначте основні причини економічної кризи в другій половині 80-х років.

4. Охарактеризуйте становище в сільському господарстві в другій половині 80-х рр.

5. Чому, на Ваш погляд, антиалкогольна кампанія мала тяжкі соціальні наслідки? Знайдіть аналоги у світовій історії та порівняйте їх з кампанією, що проводилася в СРСР. Чи могли подібні кампанії мати успіх?

6. Коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України?

7. Що таке «перебудова»?

8. Що таке «гласність»?

9. Охарактеризуйте політичну ситуацію, означену як «парад суверенітетів».

Дата добавления: 2014-01-04