Підходи світової науки до виникнення виховання. Виховання у первісному суспільстві

Як соціальна наука історія педагогіки передусім має зв'язок з історією культури.Проте методологічні позиції історико-педа­гогічних проблем передбачають зв'язок з історією філософії. Остан­ня, і особливо історіографія про­стежує основні етапи розвитку людської цивілізації. Тому у своїх пошуках іс­торики педагогіки послуговуються набутками спеціалістів у галузі історії та історіографії. Певний зв'язок історії педагогіки відчутний й з такими науками, як: історія літератури, історія науки, історія мистецтва та інші.

Історико-педагогічне знання передбачає наявність певної джерельної бази, яку становлять: пам'ятники древньої писемності, древні манускрипти, древні рукописи з питань освіти й виховання; архівні джерела; твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій; закони, проекти, звіти, допо­віді (офіційні матеріали) конкретних держав у минулому; педагогічна, навчальна та методична література минулого; матеріали загаль­ної та педагогічної преси минулого; мемуарна література минулого.

Функції історії педагогіки як навчального предмета полягають у формуванні в майбутніх фахівців здатності до аналізу, співставлення, порівняння пев­них педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі. Це, в свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє оцінювати протиріччя станов­лення певних фактів чи освітньо-виховних систем. В умовах сьогодення досить відчутною є тенденція зростання інтересу серед молоді, зокрема й вузівської, до нашої історії, істо­рії загальнолюдської культури.

Проблема розуміння факторів виникнення виховання та ета­пів його становлення є не новою. Вже у другій половині XIX сто­ліття у світовій цивілізації виникло декілька підходів щодо розу­міння цього явища. Серед встанов­лених підходів досить чітко ви­діляються: біологічний, психологічний, релі­гійний та соціальний (трудовий). Перейдемо до короткого їх аналізу.

Основоположниками біологізаторського підходу щодо виникнення виховання є англійський філософ-соціолог Г. Спенсер і фран­цузький етнограф Ш. Летурно (кінець XIX ст.). Обидва відстоюва­ли вульгарно еволюціоністські позиції. При цьому доводили, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання є біологічним явищем, властивим всім жи­вим організмам: як хребетним, так і безхребетним. Отже, за Ш. Летурно, людина, з'явившись на світ, наслідує вже встановлені, підготовлені форми виховання.

Психологічний підхід обґрунтував у кінці XIX ст. американсь­кий історик педагогіки П. Монро. Він визнав відмінність психіки людини від зоопси­хіки. Разом з тим П. Монро вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. За даними су­часної психології, засобами наслідування діти дійсно привласню­ють досвід поведінки від батьків, але до 3-річного віку. Пізніше основним шля­хом формування досвіду дітей стає управління ви­ховним процесом з боку ба­тьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити сутність виникнення виховання.

Автором релігійного підходу до виникнення виховання був німецький історик педагогіки кінця XIX ст. К. Шмідт. Останній від­стоював позицію релігійно-ідеалістичного походження вихован­ня. За цим твердженням, у вихованні виявляється, насамперед, творча дія Духа Всемогутнього. У християнстві, як відомо, священною вважається Трійця (Бог — Отець, Бог — Син і Бог—Дух Святий). Останній і освячує здатність батьків виховувати своїх дітей.

Соціологічний підхід (трудовий) започаткований у другій половині XIX ст. німецькими соціологами К. Марксом і Ф. Енгельсом. Останній у роботах “ Роль праці в процесі перетворення мавпи в лю­дину" та “ Походження сім'ї, приватної власності і держави” показав, що причиною виникнення виховання була трудова, діяльність первісних людей. У зв'язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці та вміння керу­вати ними. Таким чином, лише з виготовленням знарядь праці у первісних людей з'являється потреба у передачі від старших по­колінь дітям знань та вмінь виробництва і користування знаряддями. Саме старші змушені передавати молодшим трудовий досвід, щоб вижити в умовах боротьби з грізними силами природи. Завдяки праці, очевидно, за Ф. Енгельсом, біологічні передумови людини змогли трансформуватися у людські на соціальному рівні.

В останні роки в новітній українській історико-педаґогічній науці посту­пово утверджується соціокультурний підхід до виникнення виховання (А. М. Бойко, О.А. Дубасенюк, І.Д. Звєрєва, Л.Г. Коваль, М.В. Левківський, О.В. Сухомлинська). За цього підходу вихован­ня розглядається як результат накопи­чення досвіду соціальної, виробничої, мистецької та професійної культури. А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань зростаючою особис­тіс­тю з тим, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.

Дата добавления: 2014-01-04