Виникнення перших шкіл у світовій цивілізації

Найдревнішими у людській цивілізації вважаються піктогра­фічні школи (від гр. pictos — писаний фарбою, мальований і gramma — пишу; мальоване письмо). Ці школи виникли за 7 тис. років до н.е. на території нинішньої Мек­сики. В той час на цій території проживали племена інків та майя. Тому у де­яких історичних до­слідженнях цей період називають культурою майя.

За пізніших часів перші школи з'являються в країнах Сходу: Ассирії, Ва­вилоні, Єгипті, Китаї, Індії. Саме у цих країнах зроста­ла роль міст, розвива­лись ремесла, торгівля, складався апарат дер­жавної влади. Поступово виникли писемність, початки математики, астрономії та прикладних наук. Все це вима­гало довготрива­лого й планомірного навчання.

Приблизно у IV тисячолітті до н.е. відбулося об'єднання невеличких держав на берегах річки Ніл. Так виникає рабовласницька держава Єгипет на чолі з фараоном. Саме у цей період і з'являєть­ся два типи шкіл: школи жерців (їх називали школами каліграфіч­ного письма) та школи писців (школи ієрати­чного письма).

Загалом в школах жерців навчалися хлопчики із жрецьких ро­дин. Кіль­кість учнів становила не більше 10. Вони вивчали ієрог­ліфи (читання), письмо, рахунок, арифметику, астрономію, астрологію, древньоєгипетський релігійний культ. Школи ці влаш­товувалися при храмах і називалися рамессеум. Термін навчання сягав до десяти років, оскільки надто складним видавалося оволо­діння вміннями зображення ієрогліфів, а також магії, чаклунства, народної ме­дицини. Всіма цими здатностями володіли жерці, що становили пануючу касту у Єгипті. Оволодіння грамотою, наука­ми набувало тут кастового й релігійного характеру. Проте потреби господарського, суспільного життя, управління дер­жавою спону­кали до створення у ІII тисячолітті шкіл писців. Саме у цих закла­дах готували майбутніх державних чиновників Єгипту.

У Древньому Китаї перші навчальні заклади з'явилися на по­чатку пері­оду Шань-Інь (1766 р. до н.е.). У ці часи школи мали назви: Сян, Сюй, Сюе. Зміст навчання у школах древнього Китаю передбачав оволодіння такими знаннями: мистецтвом “ Лю-і”, ети­кетом, письмом, лічбою, музикою, стріль­бою з лука, керуванням колісницею. Загалом навчалися у школах понад 15 ро­ків. Лише 10 років у середньому хлопчики витрачали для того, щоб навчитися читати й писати ієрогліфи (потрібно було завчити 3—4 тисячі знаків).

З часом у країні виник нечуваний культ письменності, ієроглі­фа, культ конфуціанських освічених моралістів — начотчиків, вче­них — чиновників, які вміють читати, розуміти і тлумачити муд­рість священних книг, прошарок пи­сьменних інтелектуалів, які зосередили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівни­цтво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посі­дало дворянство, духовенство, бюрократія — разом узяті.

Досконале знання стародавніх текстів, уміння вільно оперувати вислов­люваннями мудреців і як взірець уміння писати твори, в яких вільно виклада­лась і коментувалась мудрість стародавніх — такою була програма навчання в китайській школі: державній і приватній. Протягом тисячоліть саме це вважа­лося у Китаї наукою.

Дата добавления: 2014-01-04