Напівсуглоби, їх будова

Переривчасті сполучення.(diartrosis). Будова суглобів і осі обертів.

План

Вчення про з’єднання кісток.

Лекція № 3

1.Безперервні сполучення.(synarthosis)

1. Вчення про з'єднання кісток має назву артрологія, або синдесмологія.

Існує два види сполучення кісток: безперервне і переривчасте. Безперервне сполучення (синартроз) є нерухомим чи малорухомим. Розрізняють чотири його групи: синдесмоз, синхондроз, синостоз, синсаркоз. Переривчасте сполучення кісток (діартроз) має значну рухомість. Такі сполучення називають суглобами (articuiatio). Між цими основними видами сполучень кісток є перехідна форма - напівсуглоб (геміартроз), або симфіз.

І - Синдесмоз (sindesmosis) - сполучення кісток за допомогою фіброзної сполучної тканини. Розрізняють 5 різновидів синдесмозу:

1) зв’язки, (isgamenta) наприклад зв’язки хребта – жовті – з’єднують дуги хребців,поперечні – з’єднують поперечні відростки хребців, міжостисті – з’єднують остисті відростки хребців.

2) Перетинки або мембрани, (membranae interosseae) між кістками передпліччя, гомілки.

3) Вклинення,(gomphosis) наприклад закріплення зубів у ямках щелеп.

4) Шви, (suturae) наприклад шви черепа. За формою розрізняють шви зубчасті (між тім’яними кістками), лускоподібні шви (між лускоподібною частиною скроневої кістки і тім’яною кісткою), плоскі шви (між кістками лицевого відділу черепа).

5)Тім’ячка (на склепінні черепа). Усіх тім’ячок шість: два непарних (переднє та заднє) і два парних (клиноподібне і соскоподібне).

ІІ - Синхондроз (synchondrosis) – сполучення кісток за допомогою хрящової тканини. Розрізняють синхондроз гіаліновий (реберні хрящі) і волокнистий (міжхребцеві диски). Хрящові сполучення можуть бути тимчасовими (синхондроз крижової кістки з куприком), постійний синхондроз (хрящі рваних створів черепа) залишається на все життя.

ІІІ – Синостоз (synostosis) – сполучення за допомогою кісткової тканини. Як правило виникає на базі синхондрозу, або синдесмозу. Прикладом синостозу у дорослої людини може бути сполучення між крижовими хребцями, між частинами тазової кістки.

ІV - Синсаркоз – зеднання кісток мязовою тканиною. Наприклад, лопатка з'єднується з хребтом за допомогою ромбоподібного м'яза.

2. Переривчасте сполучення кісток – суглоб. Суглоб має обов’язкові структури і допоміжні утворення. До обов’язкових структур належать:

а) суглобові поверхні кісток: вони відповідають одна одній за формою, покриті гіаліновим хрящем.

б) суглобова капсула – герметично оточує суглобові поверхні кісток. Має два шари – зовнішній — фіброзний і внутрішній –синовіальний. Клітини синовіального шару виділяють синовіальну рідину, вона змащує суглоб.

в) синовія змащує суглоб; зменшує тертя і сприяє ковзанню.

г) порожнина суглоба – невелика герметично закрита щілина між кістками, заповнена синовіальною рідиною.

До допоміжних утворень суглоба належать: суглобові зв’язки і губи, внутрішньо суглобові меніски та сезамоподібні кістки.

Диски і меніски утворені волокнистим хрящем і містяться всередині порожнини суглоба. Диск ділить суглоб на дві камери (нижньощелепні суглоби). Меніски розташовуються по краях суглобових поверхонь кісток (колінний суглоб). Диски і меніски забезпечують більшу конгруентність кісток, що сполучаються в суглобі, а це забезпечує кращу його міцність і стійкість.

У деяких суглобах є сесамоподібні кістки (наколінник) у колінному суглобі. До цих кісток прикріплюються сухожилки м'язів, зв'язки, вони також виконують роль блоків при роботі м'язів. Зв'язки суглоба закріплюють кістки в суглобі, або обмежують у них рухи.

Форми суглобів та рухи в них. Кожен рух тієї чи іншої частини тіла людини зумовлений відповідною формою суглобів. У процесі еволюції людини утворилися різні форми суглобів, а саме: кулясті, горіхоподібні, еліпсоподібні, блокоподібні, сідлоподібні, циліндричні, плоскі.

Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи зчленованих кісток відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання — це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба й навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємоперпендикулярні осі — поперечну,або фронтальну, передньо-задню, або сагітальну, та вертикальну. Усі рухи в синовіальних сполученнях розглядають, виходячи з анатомічного положення тіла.

3. Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватися рухи, суглоби поділяються на одно-, дво- і триосьові. До триосьових відносять кулясті суглоби, які мають великий обсяг рухів,а також плоскі суглоби. Кулястим називають суглоб, у якому суглобова поверхня однієї зі з'єднуваних кісток за формою наближається до кулі, а друга кістка має ввігнуту суглобову западину (плечовий суглоб).

Горіхоподібний суглоб відрізняється від кулястого тільки глибшою суглобовою западиною, яка збільшується за рахунок губи суглоба, внаслідок чого рухи в ньому стають дещо обмеженими (наприклад, кульшовий суглоб). Плоскі суглоби мають майже рівні суглобові поверхні, схожі на відрізок кулі з великим радіусом, у них немає суглобових головокі ямок. Рухи в плоских суглобах пов'язані з незначним ковзанням однієї суглобової поверхні по іншій, а тому вони малорухомі, їх ще називають амфіартрозами. Прикладомцього виду суглобів є зап'ястково-п'ясткові (за винятком великого пальця).

До двоосьових суглобів відносять еліпсоподібні й сідлоподібні. У еліпсоподібному суглобі суглобові поверхні видовжені й нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб).

Суглобові поверхні сідлоподібного суглоба ввігнуті в поздовжньому й опуклі в поперечному напрямках і нагадують два сідла, складені разом. Прикладом є зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця. Слід зазначити, що він є лише у людини й утворився під впливом її трудової діяльності.

До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні. Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга — ввігнута. Рухи в цьому суглобі відбуваються у фронтальному напрямку (згинання та розгинання) або у вертикальному (обертання залежно від розташування осі головки суглоба). Прикладом є проксимальний і дистальний променеліктьовий суглоби. Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній увігнутій поверхні — гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним (наприклад, плечоліктьовий і міжфалангові суглоби).

Крім поділу за формою суглобових поверхонь, суглоби поділяють на прості, складні й комбіновані. Простий суглоб утворюється двома кістками, наприклад міжфалангові суглоби кисті. Якщо ж до складу суглоба входять три, або більше кісток, тоді він називається складним. Прикладом складного суглоба є ліктьовий, його утворюють три кістки й три суглоби, які мають спільну суглобову капсулу.

Комбінованими називаються суглоби, які морфологічно самостійні, а функціонально залежні один від одного. Так, нижньощелепні суглоби функціонують тільки в парі й одночасно. Між рухомими й малорухомими з'єднаннями кісток є ще перехідна форма, так званий півсуглоб — симфіз — із невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з'єднують деякі кістки грудини (симфіз рукоятки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв'язками. Під час пологів лобкові кістки під тиском можуть трохи розходитись,збільшуючи при цьому вихід із малого таза.

Дата добавления: 2014-01-04