Поняття та особливості правового регулювання банківських кредитних відносин

Порядок здійснення банками депозитних (вкладних) операцій.

Поняття депозитних (вкладних) операцій за законодавством України.

Іпотечне кредитування в Україні

Кредитування комерційних банків Національним банком України.

Поняття та особливості правового регулювання банківських кредитних відносин.

План

Тема № 4. Правове регулювання кредитних відносин банків та депозитних (вкладних) операцій.

Правове регулювання кредитних відносин банків та депозитних (вкладних) операцій.

Лекція № 4

Контрольні запитання.

1.Мотивуйте вивчення певної теми змістової лінії «Людина як особистість».

2.Перерахуйте найбільш доцільні методи, прийоми, засоби вивчення теми «Людина».

3. Розкрийте сутність проектної діяльності молодших школярів.

4.Покажіть доцільність проектної діяльності молодших школярів.

5.Покажіть методику проектної діяльності.

6.Перерахуйте тематику можливих проектів молодших школярів з цієї змістової лінії.

Ключові питання: кредит; банківські кредитні правовідносини; кредитний договір; рефінансування банків; кредит овернайт; пряме репо; стабілізаційний кредит; іпотечне кредитування; предмет іпотеки; договір банківського вкладу (депозиту); ощадний (депозитний) сертифікат; вкладні (депозитні) операції.

Слово “кредит” походить від латинського “сгесіеге”, що означає “вірити”, “довіряти”.

Поняттям кредиту охоплюється таке коло явищ:

1) товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна поставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару) здійснюється через певний проміжок часу після його отримання. Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;
2) комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата належних до поставки

2) товарів, виконання робіт або надання послуг;

3) позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, передаються у власність позичальнику за умови повернення позикодавцеві у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах позики можуть передаватися і гроші;
4) податковий кредит.

Визначення банківського кредиту міститься у спеціальному банківському законодавстві, а саме у Законі України “Про банки і банківську діяльність”. Відповідно до статті 1 цього Закону банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Безпосередньо кредитним операціям банків присвячена стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з цією статтею кредитними вважаються такі операції банків:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
- лізинг.

Проаналізувавши чинне законодавство, можна зробити висновок, що кредит можна розглядати у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні під кредитом розуміються операції з розміщення банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включаються також операції банків, які, хоча і здійснюються на підставі договорів іншого виду (зокрема, договори лізингу та факторингу), але мають кредитний характер, у зв’язку з чим віднесені законодавцем до кредитних операцій.
Банківські кредитні правовідносини — це урегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення банками кредитної діяльності. Необхідно зазначити, що банківські кредитні відносини неоднорідні за своєю правовою природою і регламентуються нормами різних галузей права.

Зокрема, кредитні відносини комерційних банків між собою а також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються нормами цивільного та господарського права. Правові засади цивільно-правових банківських відносин визначені у Цивільному кодексі України (ст.ст. 1054—1056). Зокрема, зазначеними нормами визначену цивільно-правову природу кредитного договору, його істотні умови, форму та інші суттєві моменти.
Господарсько-правові аспекти банківських кредитних відносин врегульовані у Господарському кодексі України. Зокрема, у статті 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Тобто, норма має відсильний характер та направляє нас до норм спеціального (банківського) законодавства.

Згідно з цією ж статтею кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до статті 346 Господарського кодексу України для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:

- клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;

- техніко-економічне обгрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

- інші необхідні документи.

Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
У статті 347 Господарського кодексу України визначені форми та види банківського кредиту. Згідно з цією статтею у сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту.
Кредити, які надаються банками, розрізняються за:

- строками користування (короткострокові — до одного року, середньострокові —до трьох років, довгострокові — понад три роки);

- способом забезпечення;

- ступенем ризику;

- методами надання;

- строками погашення;

- іншими умовами надання, користування або погашення.

Відповідно до статті 348 Господарського кодексу України банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашенням позички в порядку, встановленому законодавством. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.
Згідно зі статтею 349 Господарського кодексу України банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони можуть позичати один в одного на договірних засадах ресурси, залучати та розміщувати кошти у формі депозитів, вкладів і здійснювати взаємні операції, передбачені їх статутами. У разі недостатності коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов’язань банки можуть одержувати позички у Національного банку України. Кредитні ресурси Національного банку України становлять кошти статутного та інших фондів, інші кошти, що використовуються як кредитні ресурси відповідно до закону. Загальні умови використання кредитних ресурсів визначаються Господарським кодексом та іншими законами.
Верховною Радою України 25 червня 2005 р. було прийнято новий законодавчий акт, який має безпосереднє відношення до правового регулювання кредитних відносин, а саме Закон України “Про організацію формування та обігу кредитних історій” № 2704-ГУ. Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов’язань, функціонування інституцій, пов’язаних з обміном інформацією про грошові зобов’язання та забезпеченням прав та інтересів суб’єктів кредитної історії. Згідно із Законом кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов’язань за кредитними пра-вочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону. Збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію, є виключною діяльністю Бюро кредитних історій.
Проте не всі кредитні відносини в сфері банківської діяльності є цивільно-правовими чи господарсько-правовими. Суб’єктом банківських кредитних відносин може бути не лише комерційний банк, а й Національний банк України. По-перше, Національний банк України бере участь у банківських кредитних відносинах як орган державної влади, який здійснює регулювання в сфері банківської діяльності в цілому, та у сфері кредитної діяльності комерційних банків зокрема. Регулювання Національним банком України порядку здійснення кредитних операцій іншими банками здійснюється, зокрема, шляхом встановлення економічних нормативів, нормативів резервування для комерційних банків, а також здійснення контролю за їх дотриманням, встановлення правил здійснення кредитних операцій, обмежень щодо їх здійснення тощо. Хоча комерційні банки і здійснюють кредитні операції на власний ризик та на власних умовах, з метою зниження зазначеного ризику та захисту інтересів вкладників законодавцем встановлено певні вимоги, яких комерційні банки обов’язково мають дотримуватися.

Зокрема, банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням (про зазначений структурний підрозділ ми вже згадували при аналізі структури комерційного банку).
Також банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.
Згідно з Законом України “Про банки і банківську діяльність” банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.
Крім того банки не можуть довільно встановити плату за користування кредитними коштами, а саме: банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. Законодавством передбачено, що Національний банк України є кредитором останньої інстанції для комерційних банків, що полягає у наданні комерційним банкам кредитів у випадку відсутності інших джерел фінансування.
Таким чином, банківські кредитні відносини за участю Національного банку України за своєю правовою природою є фінансово-правовими та, відповідно, регламентуються нормами фінансового права. На особливостях правового регулювання цих відносин ми зупинимося більш детально.

Дата добавления: 2014-01-04