Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

ГАРМОНІЯ ТА ДИСГАРМОНІЯ

Читайте также:
  1. ГАРМОНІЯ КОЛЬОРУ . КЛАСИФІКАЦІЇ КОЛІРНИХ ГАРМОНІЙ.

Художники часто порівнюють, і вони мають рацію, зображення фарбами з музикою, у якій окремий звук сам нічого не означає, але разом з іншими звуками створює мелодію. Можна зіграти цю мелодію в більш низькому чи високому тоні, але вона все ж залишиться мелодією. Якщо порушити взаємозв`язок, визначену послідовність звуків — мелодія перестане існувати. Це відноситься й до літератури, особливо до поезії. Теж саме можна сказати й про роботу фарбами. Припустимо обрати ту чи іншу колірну гаму за теплохолодністю, насиченістю, світлотою, але важливо дотримуватися взаємозв`язку усіх відношень у картині. Фарби, які у художньому творі не пов`язані у пропорційних відносинах за світлотою та насиченістю з натурою, викликають відчуття дисгармонії, виділяються також різко, як фальшива нота у музиці.

Гармонія або дисгармонія (у перекладі з грец. harmonia та приставка заперечення dis) — це зв`язок, струнке сполучення, співрозмірність усіх частин цілого чи непогодженість, протиріччя між всіма властивостями форми, наприклад: між ритмічною структурою виробу та його колірним вирішенням. Поява дисгармонії завжди веде до зниження художніх якостей. В архітектурі та образотворчому мистецтві гармонія — це погоджене і співрозмірне сполучення всіх елементів художнього твору. Гармонія — це й уявлення про цілісність і досконалу естетичну організацію об'єкта. Гармонійний — співзвучний, стрункий, оснований на будь-якому порядку. Існують навіть гармонійний аналіз, гармонійний ряд, гармонійне розташування, гармонійні коливання, як розділи математики та фізики.

Світ навколо нас складається з величезної кількості різноманітних об'єктів, форм, фарб, звуків. На перший погляд здається, що подібне різноманіття повинне бути хаотичним, але ні, природа прагне до гармонії, балансу. Задача дизайнера в деякому змісті схожа з задачею природи — досягти збалансованості, гармонії композиції. При цьому гармонія не є синонімом симетрії. Баланс, гармонію можна визначити як деяке сполучення, що знаходиться між хаотичним і монотонним. Причина цього визначається особливостями сприйняття інформації людиною — людський мозок буде заперечувати те, що не зможе упорядкувати, зрозуміти. Тому хаотичне змішування кольорів, надмірний їхній достаток у композиції навряд чи знайде належний відгук в аудиторії. У випадку кольору одним із кращих способів позбутися від монотонності буде використання кольорів, що контрастують по показниках світлоти та насиченості. Надмірно сильний сигнал веде до порушення гармонії, надмірної стимуляції мозку і, як наслідок, розсіювання уваги і роздратування. Надмірна цілісність композиції теж недостатня для залучення уваги. Тому гармонію можна визначити як динамічну рівновагу, розумне сполучення упорядкованості і хаотичності в елементах, що варіюється в залежності від цілей художника чи проектувальника.



Мрія про прекрасну форму і гармонію пройшла крізь століття, втілюючись в конкретно-почуттєвих формах і колориті предметів декоративного народного мистецтва, в яких відбитий почерк їхніх творців і стиль епохи. Людина завжди створювала гармонійну "другу природу". Уміння розуміти красу, почувати гармонію є продуктом історичного розвитку суспільної людини. Шлях до краси йшов через безустанні пошуки засобів створення гармонії, над розкриттям таємниці гармонії художники і вчені працювали на протязі багатьох століть: її шукали в природі, в духовному житті людини, намагались зв`язати з законами точних наук, і в першу чергу, математики. Знаходячись у постійному контакті з природою, і будучи її частиною, людина пізнавала її характер, особливості, черпала в ній потрібні для свого життя знання і закони. Це відбувається і досі, мабуть в більшій мірі після періоду занадто активної урбанізації та технократизації суспільства.

За думкою Д.Уїстлера задача художника полягає у перетворенні хаосу на неперевершену гармонію. Це твердження можна прийняти тільки умовно, маючи на увазі хаос окремих штучних елементів, не пов'язаних у цілісну композицію, бо у природі гармонія і, зокрема, гармонія кольору безперечна. Вивчаючи її на прикладах природних аналогів, досліджуючи умови, що призвели до цієї гармонії, людина шукає ключ до наукового розв'язання колірної гармонії штучно створеного середовища. Принцип гармонії, насамперед, відноситься до естетики кольору, втілює в собі художній початок і є обов'язковою та первинною метою композиції. Краса колірних відношень — це синонім гармонії.
Поняття гармонії містить у собі і дисгармонію, як свою антитезу. У здобутках живопису сполучення кольорів не завжди обов'язково виступає як приємне. Факт цей можна пояснити тим, що гармонія виконує функцію не тільки декоративну, але й емоційно-змістовну, світоглядну. З практики світового живопису можна навести безліч прикладів, що свідчать про більш повне розкриття творчого задуму художників, — причому в картині можуть зустрітися і такі сполучення, що у сутності своїй не є гармонійними. Різні епохи по-різному підходили до оцінки естетичної ролі колірної гармонії. Якщо для Античності, Середньовіччя, Відродження саме гармонія служила ідеалом, те вже в епоху бароко часто віддають перевагу дисонансу. У ХХ столітті експресіонізм рішуче відкинув класичні принципи колірної гармонії й у пошуках більшої виразності часто звертався до нарочито дисгармонійних колірних сполучень.

Гармонія — поняття діалектичне. По давньогрецькій міфології Гармонія — дочка бога війни Арея і богині любові і краси Афродіти, — тобто, у ній злиті протилежні, ворогуючі початки. Тому поняття гармонії містить у собі контраст, як необхідну умову. Контраст сприяє різноманіттю і розмаїтості, без яких немислима гармонія.

Кінець ХХ ст. визначив естетику, як науку про сутність і форми творчості за законами краси. Однак, й сьогодні не досягнуто єдності у розумінні гармонії як явища культури. Існує дві основні думки. Одні дослідники доводять, що краса і гармонія — це якості, котрі привносить до дійсності сама людина, а природні явища самі не можуть бути ні красивими, ні поганими. Краса не може бути осягнута як властивість матеріальних об'єктів, красивими вони стають тільки завдяки нашому відповідному ставленню до них. Інші вважають, що краса — це суто природне явище, а певні форми, кольори, ритми, пропорції, звуки впливають на наші органи почуттів та викликають почуття краси, виховують нас. Так і колір суперечливо розглядається зараз і як чисто природне явище (електромагнітний хвильовий рух), і як естетичний феномен людського суспільства (штучно створене середовище).


КОЛОРИТ

Колорит — загальне колірне вирішення картини, гармонійне поєднання кольорів у різнобарвному творі мистецтва (у картині, кольоровій гравюрі, кольоровому малюнку), що мають визначену єдність. В більш вузькому, професійному значенні під колоритом мають на увазі красу та гармонію колірних сполучень, багатство колірних відтінків, взаємозв`язок всіх колірних елементів та їх виразність. Картина безмовна і нерухлива, лише колір — основний засіб художньої мови живопису. Колорит впливає на почуття глядачів, створює настрій в картині та служить важливим засобом образної і психологічної характеристики образів. Саме колорит розкриває те, що може бути скоріше відчуте, ніж сказано словами.

Сприйняття кольору визначається роботою мозку, тому у різних людей різне бачення фарб, різне почуття гармонії. У кожного живописця своя палітра, але вона змінюється з часом, так як з віком та досвідом змінюється і саме бачення світу.

Існують такі сполучення кольорів, які легше колористично співпідкорити, і, навпаки, такі, які дуже важко згармонізувати. Один чітко визначений колір значно легше узгодити з чорним або білим, ніж з іншими, також чітко визначеними, наприклад, червоний з іншими спектральними кольорами. Художник, якій має від природи відчуття колориту, знайде такі відтінки спектральних кольорів, які створять гармонійні, а не різки та неподібні сполучення. Відчуття колориту розвивається і в процесі художньої діяльності, не тільки інтуїтивно, але й при отриманні знань щодо створення колірних гармоній. Строгих законів не існує: одні й ті ж сполучення приводять до різних ефектів, в залежності від співвідношення за розміром, композицією та її призначенням, матеріалами та техніками виконання. "Техніка кольору" — це вища математика для художника. У кожного майстра свої методи вирішення творчих задач, але без "арифметики" елементарних закономірностей теорії кольору не досягнути досконалості.

Німецький вчений Ф.Еніке виокремлював три види колориту: абсолютний, перебільшений та тональний. Абсолютний колорит передає всі модифікації кольору і тону натури, перебільшений — свідомо перебільшену насиченість колірних сполучень натури, тональний колорит передає не реальні кольори, а спеціально згармонізовані і виражені через загальний колірний тон.

Необхідно також чітко відрізняти поняття "загальний тон" і "тональність":
Загальний тонце передача загального освітлення.
Тональністьце співпідкорення усіх кольорів живописного твору, тобто коли ні одну з колірних плям не можна змінити ні за кольором, ні за насиченістю, ні за світлістю, ні збільшити чи зменшити за розміром для зберігання цілісності твору.

Щоб отримати наочне уявлення про характер тонового стану природи при різному освітленні, можна розглянути натуру скрізь сіре скло різної тональності. Подібна картина спостерігається у сірий день, коли хмари закривають небо та сонце. Загальний тоновий стан колористично об`єднує фарби натури та визначає діапазон світлоcтей зображеного моменту. Пейзажі, які написані у різний час дня або у різну погоду, повинні відрізнятися за загальним тоном, як і у дійсності відрізняється стан освітлення на світанку, удень, увечері або узимку та улітку. Якщо писати при таких умовах, наприклад, білий будинок, то біла поверхня цього будинку повинна відрізнятися і за світлотою, і за кольором. Але якщо усі етюди однакові, то це означатиме, що автору не вдалося схопити загальний тоновий та колірний стан природи.


ГАРМОНІЯ КОЛЬОРУ В ДИЗАЙНІ

А як визначити, що таке гармонія, краса у дизайні, в чому ідея красивої речі, красивого виробу? Стосовно дизайну поняття "красивий" дуже складне та відносне. У дизайні найголовніше — утилітарність речі, користь від неї людині. Непомірне захоплення кольором для приваблення уваги часто призводить до дрібності чи абсурдних наслідків. В проектній практиці дизайну колір, як один з найважливіших компонентів предметно-просторового середовища, організується відповідно з конкретними умовами і врахуванням психофізіології, психології та естетики. Емоційний вплив кольору значно змінюється в залежності від форми, розміру та фактури поверхні, призначення предметів. Наше емоційне відношення до об'єктів техніки значно пов'язано саме з тим, як вирішена їх колірна композиція, наскільки вона відповідає особливостям функції і форми. Колір в сучасній техніці виступає не тільки активним засобом композиції, але й значним фактором якості. Колір не повинний "додумуватися" потім, колір потрібно обирати свідомо, щоб використати його як розвиток ідеї композиції. Вже на перших ескізних стадіях необхідно будувати композицію кольором та тоном. Колір тісно пов'язаний з пропорціями, масштабністю, він допомагає виявити статичність або динамічність.

Завдання, що вирішуються за допомогою кольору, можна розподілити на три групи:
- колір як фактор психофізіологічного комфорту (сукупність зручностей, які отримує людина при використанні речей): оптимальне освітлення, пофарбування приміщення в оптимальні кольори, уникнення несприятливих умов праці або клімату;
- колір, як фактор емоційно-естетичного впливу;
- колір у системі візуальної інформації.

Якщо торкнутися дизайну речей взагалі, можна простежити ряд визначених закономірностей сприйняття. Таким чином, створення гармонійного за колоритом предметного середовища можливо лише при вирішуванні всього комплексу проблем. Колірна гармонія не може бути результатом поєднання ізольованих функціональних, ергономічних та колориметричних характеристик.

Гармонія в дизайні інтер´єра. Довгий час у стилі організації інтер´єра правила одноманітність: радянський дух простромлював квартири однаковими наборами кухонних меблів, спальних гарнітурів і повної ідентичності планувань.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ПОБУДОВА ГАРМОНІЙНИХ СПОЛУЧЕНЬ КОЛЬОРІВ | ГАРМОНІЯ КОЛЬОРУ . КЛАСИФІКАЦІЇ КОЛІРНИХ ГАРМОНІЙ

Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2910; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.