Міжнародні стандарти Організації Об’єднаних Націй щодо виконання кримінальних покарань та застосування інших кримінально-правових заходів, які не пов'язані із позбавленням волі

У серпні 1990 року Восьмий Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками ухвалив Стандартні Мінімальні правила ООН відносно заходів, які не пов'язані із тюремним ув'язненням. Правила були розроблені Інститутом Азії та Далекого Сходу при ООН у Токіо. Звідси виходить їх скорочена назва - Токійські правила. У грудні 1990 року Токійські правила були прийняті Генеральною Асамблеєю ООН.

На відміну від Мінімальних стандартних правил поводження із ув'язненими Токійські правила розповсюджуються на всю сферу кримінальною юстиції (від стадії порушення кримінальної справи до наступної ресоціалізації винної особи). Вони утримують звід основних принципів для сприяння використання заходів, не пов'язаних із позбавленням волі, а також мінімальні гарантії для осіб, відносно яких приймаються кримінально-правові заходи, які не пов'язані із реальним позбавленням волі.

Правила мають характер рекомендацій і повинні застосовуватись «з урахуванням політичних, економічних, соціальних та культурних умов кожної країни, а також мети та завдань її системи кримінального судочинства» (статті 1 та 2).

Токійські правила утримують у собі цілу низку заходів, які альтернативні тюремному ув'язненню (стаття 8.2):

· усні санкції, такі як зауваження, осудження, попередження;

· умовне звільнення від покарання;

· поразка у цивільних правах;

· економічні санкції та грошові покарання, такі як штрафи (одноразові та у розмірі денної ставки);

· конфіскація або постанова про експропріацію;

· повернення майна жертві або умовне покарання, або покарання з відстрочкою;

· умовне звільнення та судовий нагляд;

· виконання суспільно-корисних робіт;

· направлення до виправної установи з обов’язковою денною присутністю;

· домашній арешт;

· будь-який інший вид покарання, який не пов’язаний із тюремним ув'язненням;

· поєднання всіх заходів, що перелічені вище.

Після вступної частини, яка утримує загальні положення, Токійські правила зупиняються на перед судовій стадії, де є можливість застосувати альтернативні позбавленню волі заходи для уникнення тюремного ув’язнення, та на стадії винесення вироку. Далі вони розглядають період після винесення вироку та можливість заміни позбавлення волі альтернативними заходами на будь-якому етапі.

Нарешті, Правила визначають вимоги, які повинні надаватись до поводження із ув’язненими.

На всіх стадіях повинна бути забезпеченою повага людської гідності правопорушника. Під час виконання заходів, які не пов'язані із позбавленням волі, права правопорушників не повинні обмежуватися у більшому ступеню, ніж це санкціоновано компетентним органом, який виніс попереднє рішення.

Заходи, які не пов'язані із позбавленням волі, виключають проведення медичних та психологічних експериментів над правопорушником або невиправданий ризик надання йому фізичної або психічної травми. У процесі застосування таких заходів зберігається право правопорушника на особисте життя, а також на особисте життя його сім’ї.

Особова справа (досьє) правопорушника повинна вестись суворо і конфіденційно. Доступ до неї обмежується особами, які безпосередньо займаються розглядом справи правопорушника, або іншими особами, які уповноважені на це. При призначенні і виконанні заходів, які не пов'язані із позбавленням волі, правопорушник повинен мати можливість надавати запити або скарги до незалежних органів.

Значну увагу правила приділяють нагляду за правопорушниками, який має за мету «скоротити рецидиви правопорушень та сприяти такому входженню правопорушника у життя суспільства, який би звів до мінімуму ймовірність повторного скоєння злочинів». У рамках заходів, які не пов'язані із позбавленням волі, повинні здійснюватись такі заходи, як індивідуальна робота, групова терапія, програми за місцем проживання правопорушників.

Токійські правила визнають можливість зміни або відміни заходів, які не пов'язані із тюремним ув'язненням, при порушенні умов їх відбування. Однак таке рішення повинно прийматися лише після ретельного дослідження обставин справи і з урахуванням принципу економії примусових заходів.

Особливе значення надається кваліфікації персоналу, який працює із засудженими без позбавлення волі. Підкреслюється необхідність забезпечення його професійної підготовки, відповідний службовий стан, посадови оклади та пільги і «надання широких можливостей щодо просування у службі.»

Разом з тим необхідно заохочувати участь громадськості, яку слід розглядати як таку, що надається членам суспільства у вигляді можливості внести свій вклад до справи захисту інтересів суспільства.

Добровольці, які приймають участь у роботі із засудженими, повинні пройти належну підготовку, страхування проти нещасного випадку, тілесного ушкодження при виконанні своїх обов’язків. Їм необхідно повертати «дозволені витрати, які вони несуть при виконанні своєї роботи.»

Таким чином, можливо визначити, що наявність єдиного Зводу принципів щодо застосування кримінальних покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, дозволяє значно скоротити кількість вироків до позбавлення волі.

У наступному питанні будуть розглянуті принципові положення ООН щодо запобігання злочинності, відправлення правосуддя та поводження з неповнолітніми злочинцями у місцях позбавлення волі.

Дата добавления: 2014-01-04