Особливості інфляційного процесу в Україні

Проблема інфляції має для України не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Уже в 1991 р. Україну охопила глибока інфляція, з якої вона виходила більше 10 років. Україн­ська дійсність дала багатий фактичний матеріал, на базі якого можна перевірити та уточнити розглянуті вище теоретичні поло­ження щодо сутності, форм прояву, причин та наслідків інфляції, а також виявити особливості перебігу інфляційного процесу в наших специфічних умовах.

Найбільш специфічною рисою цього періоду в Україні є те, що він був перехідним, коли ринкові методи й елементи тісно перепліталися з командно-адміністративними не тільки в економічному житті, а й у свідомості творців економічної політики. Більш конкретно спе­цифіку цього періоду можна звести до такого:

Україна дістала у спадок від СРСР високозатратну, неефективну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмі­рно високою питомою вагою військово-промислового комплексу та важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і по­требувала бюджетного дотування, що провокувало зростання бюджетного дефіциту;

разом з такою — інфляційно орієнтованою — економікою Україна дістала у спадок і великий «інфляційний навіс» у вигляді 117,0 млрд. крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощад­ному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів і гото­вою «згвинтити» ціни за першої спроби їх лібералізації;

Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми кар­динальної ринкової трансформації економіки та інших сфер суспільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом «спроб і помилок», на якому «спроби» зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною «на плаву» старого виробничого потенціалу, а «помилки» — до неймовірного роздування бюджетних витрат на ці цілі.

Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р. — 2100 %, а в 1993 р. — 10 256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. — 501 %, у 1995 р. — 281,7 %, у 1996 p. — 139,7%, у 1997 p. — 110,1 %, у 1998 p. — 120%, у 1999 р. — 119,2 %, у 2000 р. — 125,8 %, у 2001 р. — 106,1 %, у 2002 р. — 99,4 %, у 2003 р. — 108,2 %, у 2004 р. — 112,3 %. 2005 р. - 110,3 % у 2006 р. - 111,6 %, у 2007 p. 116,6 %.

В 1992—1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0 % та 10 256,0 % від­повідно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного пері­оду найвищою інфляція була в 1992 р. — 2609,0 %, що майже в 4 рази нижче, ніж в Україні в 1993 р. У Білорусі найвища інфляція в цей період була в 1994 р. — 2321 %, що в 4,4 раза нижче, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними«чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорду» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. — 3389,6 % Перу в 1990 р. — 7481,6 %, Заїр у 1992 р. — 3860 %.

Таку надто високу гіперінфляцію в Україні в 1991—1993 рр. можна пояснити двома групами причин:

1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін у 1991— 1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази. Під впливом цього чинника роздрібні ціни в 1991—1992 рр. зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса — в 1,6 і 1,9 раза відповідно. Цей розрив був спровокований не тільки прямою трансформацією вимуше­них заощаджень у платоспроможний попит, а й генеруванням цією трансформацією інфляційних очікувань та прискоренням швидкості обігу грошей, особливо в 1992 р., коли одержані дохо­ди в основному негайно витрачалися і купувалися товари не сті­льки для поточного споживання, скільки для зберігання, у тому числі для майбутнього перепродажу. Про це свідчить надзвичай­но висока питома вага «поточної каси» (МІ) у загальній масі грошей у 1992 р. — 82 %. Більш високого рівня не було в жодному іншому році цього періоду;

2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та НБУ. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 14 % від ВВП, у 1992 р. він зріс удвічі і становив 29 % від ВВП. Органи монетарної політики, насамперед НБУ, без особливого супротиву монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджетних потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для нього ще недоступними. Піти ж на скорочення бюджетних витрат заради оздоровлення грошей у владних структур не вистачило ні політичної волі, ні глибокого ро­зуміння серйозної загрози майбутньому України від гіпервисокої інфляції. Більше того, Уряд, Президент та Верховна Рада поперемінно приймали протягом 1992—1993 рр. додаткові рішення щодо істотного підвищення цін та проведення непланових фінансових витрат, мотивуючи їх гострою економічною чи соціальною необ­хідністю. Пов'язані з цим додаткові потреби в грошах догідливо задовольнялися НБУ за рахунок нарощування емісії грошей (у фо­рмі так званої кредитної емісії). НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус самостійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалася владни­ми структурами переважно з політичних міркувань.

Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чітка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої половини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 рази. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей, що істо­тно підвищило реальне значення сеньйоражу та його роль у по­ліпшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реа­льне забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що економічні суб'єкти, передусім населення, по­вірили творцям нової монетарної політики, «пригнітили» свої ін­фляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.

Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов'язане з ним ще бі­льше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічному зрос­танню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Про це красномовно свід­чать дані про темпи падіння реального ВВП у період розкручуван­ня гіперінфляції: у 1991 р. — 8,7 %, у 1992 р. — 9,9 %, у 1993 р. — 14,2%, у 1994 р. —23,0%.

І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був «переламаний» завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння реального ВВП: з 23,0 % 1994 р. до 12,2 % у 1995 р., 3,0 % у 1997 р. і 0,4 % у 1999 р.

Четверта особливість інфляційного процесу в Україні полягала в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1 % в 1997, 20 % в 1998 р.) не дало давно очіку­ваного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочуватися (-10,0 % у 1996 р.; -3,0 % у 1997 р.). Така не­відповідність між застарілим якісним станом структури економі­ки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто повільними темпами ринкових реформ в Україні

П’ята особливість полягала в тому, що в умовах хронічно­го дефіциту державного бюджету і вкрай повільних темпів рин­кової реструктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як дванадцять років органи державного управління сповідують антиінфляційну політику, а рівень інфля­ції тільки двічі (у 2001 та 2002 рр.) знизився нижче 10 %, а в інші роки підвищувався до 20,0 і більше відсотків. Слід звернути ува­гу на два аспекти цього явища.

Значна частина великих і середніх підприємств тривалий час залишалися у державній власності і працювали тільки за прямої чи опосередкованої (податкові пільги тощо) фінансової підтри­мки держави. А ті, що такої підтримки не одержували, як правило, зупиняли виробництво. Не набагато краще становище бу­ло і на приватизованих великих і середніх підприємствах. Більшість із них не могли самостійно профінансувати реструк­туризацію виробництва стосовно ринкових вимог і теж чекали допомоги від держави чи довго шукали іноземних інвесторів.

Єдиною формою господарювання, яка могла швидко присто­суватися до умов низької інфляції, було мале і середнє підприєм­ництво, організоване на приватних і колективних засадах. На жаль, після 1993 р. розвиток малого і середнього підприємни­цтва в Україні був повністю заблокований. Як наслідок, Україна після переходу до антиінфляційної політики потрапила в смугу затяжної стагфляції, коли тривале зростання цін відбувалося на тлі хронічного скорочення виробництва.

Безпосередньо з попередньою особливістю інфляції в Україні пов'язана ще одна — розвиток на тлі хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість господарюючих суб'єк­тів досягла до 2000 р. розміру, що перевищував річний обсяг ВВП. Постійно зростали неплатежі державного бюджету установам та працівникам бюджетної сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо. Це можна пояснити тим, що ужорсточення монетарної політики не супроводжувалося відповідними змінами у сфері реальної економіки та бюджетній сфері: знижен­ням витрат виробництва і збитковості, підвищенням платежів до бюджету, скороченням бюджетних витрат і дефіциту тощо.

В інфляційному процесі в Україні мали міс­це і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені особливостями процесу ринкової трансформації. Ці відмінності можна сформулювати так:

1) надмірне затягування інфляційного процесу на досить ви­сокому рівні (близько 20 % за рік) без відчутного стимулювального впливу на економічне зростання, внаслідок чого інфляція набула форми стагфляції;

2) антиінфляційна державна політика супроводжувалася по­глибленням платіжної кризи, яка перетворилася в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушувала органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні коре­ктиви, що робило антиінфляційну політику недостатньо послідо­вною та ефективною.

Історичні аспекти розвитку інфляції в Україні (1985 - вересень 1996рр.)

І етап (1985- 1991рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Повзуча інфляція (середньорічний темп інфляції до жовтня 1991 року становив до 10%). 2. Інфляція попиту виявилась у прихованій формі.	1. Відрив платоспроможного попиту від вартості товарної маси (товарний дефіцит). 2. Надмірні цінові дотації на основні групи товарів. 3. Зниження економічних стимулів виробництва. 4. Низька якість продукції. 5. Поширення спекуляції у сфері торгівлі та зростання цін на "чорному" ринку. 6. Зниження ринкового курсу національної валюти.
Основні причини:
1. Деномінація державного монополізму та відсутність конкуренції. 2. Великі диспропорції в економіці. 3. Товарно-грошова розбалансованість економіки. 4. Надлишкова емісія грошей, що значною мірою перевищувала товарну масу. 5. Великий інфляційний «спадок» у вигляді вкладів населення у банках (117,0 млрд. крб.)
II етап (1992 - 1994 рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Гіперінфляція (максимальний рівень інфляції у 1993 р.-10256,0%). 2. Інформація попиту виявилась як у відкритій, так і у прихованій формі.	1. Зменшення податкової бази, тобто загальної оцінки реальних доходів, які підлягають оподаткуванню. 2. Значне зниження виробництва та його ефективності. 3. Криміналізація економіки, поширення тіньової економіки. 4. Посилення кризи неплатежів, різке зростання взаємної заборгованості підприємств. 5. Зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку і збільшення зовнішньої заборгованості. 6. Зниження рівня життя населення, безробіття. 7. Знецінення національної валюти.
Основні причини:
1. Катастрофічне великі обсяги кредитних емісій. 2. Зростання дефіциту бюджету та його монетизація (емісійне покриття). 3. Диспропорції у структурі податкових надходжень. 4. Фінансування дефіциту державного бюджету здійснювалось на кредитній основі, за рахунок прямого кредитування Національним банком України уряду. 5. Податкова політика була фіскальною, а не стимулюючою. 6. Значне подорожчання кредиту. 7. Зростання цін на імпортовані товари (передусім на енергоносії). 8. Доларизація української економіки. 9. Вивезення капіталу з України. 10. Зростання державного боргу. 11. Бартеризація зовнішньоекономічної діяльності.
III етап (1995 - вересень 1996 рр.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Відбувається перехід від гіперінфляції до галопуючої. 2. Переважала саме інфляція витрат.	1 Результати жорсткої грошово-кредитної політики: знизилась інфляція, квазістабілізувався курс карбованця, сповільнились темпи зниження виробництва. 2. Інфляція ще не припинена, тому мають місце явища: - створення значної заборгованості із виплат з бюджету; - платіжна криза; - бартеризація економічних відносин; - безробіття.
Основні причини інфляції та інструменти антиінфляційної політики:
1 Перехід від експансійної до жорсткої рестрикційної грошово-кредитної політики НБУ.
IV етап (2001 - до теперішнього часу.)
Основні характеристики	Наслідки
1. Відбувається перехід від галопуючої до повзучої інформації (починаючи з 2001р рівень інфляції став нижче 10%)	1. Протягом останніх п'яти років спостері­гається, хоча не досить значне, але еко­номічне зростання

Дата добавления: 2014-01-04