Іграшки та матеріал, необхідні для ігротерапії, можна згрупувати в три категорії

Іграшки та ігровий матеріал.

Вибір іграшок та ігрового матеріалу повинен бути свідомим, побудованим на серйозних логічних підставах, при цьому завжди слід брати до уваги основну ідею: рівень розвитку дитини природним чином виражається в її грі і активності. Іграшки для дитини - це її слова, а гра – мова. У зв'язку з цим слід вибирати такі іграшки і ігровий матеріал, які б полегшували самовираження дитини, забезпечували широкий спектр ігрової активності. В ігровій кімнаті обов'язково має бути присутніми ігровий матеріал двох типів: структурований (пістолети, ляльки, м'ячі тощо) і неструктурований (глина, пісок, вода, фарби тощо). Неструктурований ігровий матеріал можна змінювати, деформувати, і дитина може організувати цей матеріал таким чином, щоб відтворити значимі для неї міжособистісні відносини.

Оскільки іграшки і матеріал є засобом комунікації дитини, необхідно приділяти увагу відбору відповідних зразків. Тому необхідно дотримуватися правила: іграшки і матеріал слід вибирати, а не збирати. Таким чином, іграшки та ігровий матеріал, які використовуються в процесі ігрової терапії, слід ретельно відбирати в залежності від їх відповідності логічним підставах ігрової терапії.

1. Іграшки з реального життя (ляльки, машини, будинки, класна дошка тощо). Вони вирішують ряд завдань: роблять можливим безпосереднє вираження почуттів дитини; дають дитині можливість грати у вільну гру, що особливо важливо для впертих або соромливих дітей; дозволяють безпечним способом пересуватися по кімнаті або скорочувати відстань між дитиною і терапевтом; створюють атмосферу деякої вседозволеності, що дозволяє терапевту встановити контакт з внутрішнім світом дитини.

Приклад. В ігровій кімнаті – Микита, 6 років, сором'язливий. Високотривожна дитина. Протягом декількох занять тільки малював або будував вежу у віддаленому кутку кімнати. З психологом не розмовляв. Нарешті узяв велику вантажну машину і почав катати її колами по кімнаті, поступово збільшуючи діаметр кола і наближаючись до психолога.

Психолог. Це в тебе машина?

Микита мовчить.

Психолог. Вона у тебе гарно їздить.

Микита починає возити машину так, щоб вона зачіпала ноги психолога. При черговому колі психолог трохи виставляє ногу вперед і машина проїжджає між ніг.

Психолог. Я хто?

Микита. Ти міст.

У випадку з Микитою іграшка з реального життя, вірна реакція і терпіння психолога дозволили встановити контакт в процесі ігрової терапії.

2. Іграшки, що допомагають відреагувати агресію (іграшкові солдатики, рушниця, гумовий ніж, іграшки, що зображують диких тварин тощо). Вони можуть використовуватися дітьми для вираження гніву, ворожості.

Останнім часом досить часто доводиться чути критичні зауваження з приводу таких іграшок. Зазвичай йдеться про те, що ці іграшки породжують жорстокість і агресивність у дітей. Досить складно погодитися з подібними висловлюваннями, оскільки в цілях ефективного відреагування саме агресивної поведінки і використовуються в ігровій терапії подібні іграшки.

Приклад. В ігровій кімнаті – Денис, 5 років, агресивний. Високотривожна дитина. Протягом усього процесу ігрової терапії намагається непомітно щось зламати. Майже на кожному занятті бере великого крокодила, складає йому в пащу пістолети, гумовий ніж, іграшкові вилки, дротики на присосках і закриває на пащі блискавку.

Психолог. Ти все це сховав?

Денис. Так. Це не іграшки.

Психолог. Чому?

Денис. Мама мені не дозволяє з такими грати.

Психолог. Тут ти можеш з ними пограти, якщо хочеш.

Денис нерішуче дивиться на крокодила і бере для гри машинку, починаючи так сильно возити її по всім будівельним цеглинам, розкиданим на підлозі так, що скоро у машини можуть відлетіти колеса. Психолог робить вигляд, що не помічає цього, підходить до крокодила, виймає у нього з пащі пістолет з дротиками на присосках і починає стріляти в мішень.

Денис. А це хороша гра?

Психолог. Мені подобається.

Денис. Дайте я спробую теж.

Саме використання в ігровому процесі «агресивних» іграшок поряд з чіткою системою обмежень, допомогло Денису знизити рівень агресивності, оволодіти навичками самоконтролю, внутрішньої оцінкою дій і знизило високу тривожність.

3. Ігровий матеріал для творчого самовираження і ослаблення емоцій (пісок, вода, глина, пластилін, кубики, фарби тощо). Вони особливо корисні для роботи з сором'язливими і замкнутими дітьми. Дозволяють дитині дізнатися, що означає творити або руйнувати, дають можливість відчути себе в безпеці, висловлюючи свої почуття.

Розглядаючи групи іграшок в загальному, необхідно відзначити, що в недирективній ігрової терапії особливе значення надається конкретному набору необхідних іграшок та ігрового матеріалу.

При роботі з високотривожними дітьми хороший ефект має образотворчий матеріал. Причому використовувати бажано кулькові ручки та фломастери, оскільки олівці часто ламаються, що підвищує тривожність у дітей. Включення ж фарб в образотворчий матеріал допустимо на останніх етапах ігротерапії, так як на перших етапах діти бояться забруднитися, а низькі образотворчі навички часто призводять до невідповідності результату задуму.

При роботі з Високотривожними дітьми часто використовуються так звані безпечні іграшки. До них зазвичай відноситься будівельний матеріал, ляльки, машинки, тобто все, що не вимагає від дитини чіткого виконання правил, правильності дій.

Складання кубиків за зразком і мозаїки по малюнку, настільно-друковані або рухливі ігри змагального характеру і всі ігри і вправи подібного типу не рекомендуються, принаймні на перших етапах ігрової терапії.

Хоча повністю обладнана ігрова кімната вкрай бажана, вона не є найбільш суттєвою обставиною, яке робило б можливим самовираження дитини. Вважається, що не слід думати, що обстановка або атмосфера ігрової терапії визначається виключно ігровим матеріалом, обладнанням або розташуванням предметів. Атмосфера, або емоційний клімат, виникає внаслідок комбінації факторів, які включають в себе і установки терапевта, і особисту взаємодію між терапевтом і дитиною.

Дата добавления: 2014-01-04