Паспортно-візові та прикордонні формальності

План

Лекція 12

Тема. Туристичні формальності.

1. Паспортно-візові та прикордонні формальності.

2. Митні, валютні інші формальності.

Паспорт є офіційним документом, який засвідчує особу громадянина при виїзді за межі країни, перебуванні за її межами і в'їзді у свою країну. Це основна функція паспорта. У паспорті громадянина України, призначеному для поїздок за кордон, вказуються двома мовами (англійською та українською): прізвище й ім'я мандрівника; його стать, вік, дата і місце народження; номер паспорта, дата видачі та термін його дії; орган, який видав паспорт. Відповідно до чинного законодавства і конституційних гарантій на право вільного переміщення громадян, паспорт надає право на вільний виїзд за межі країни і повинен зберігатися в його власника, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.

Римська конференція з міжнародних подорожей і туризму (1963) рекомендувала урядам узгодити універсальні вимоги до паспортних формальностей, зокрема, привести закордонні паспорти всіх держав у відповідність до стандартів ІКАО, що уможливить їх перевірку за допомогою комп'ютерних систем.

Крім звичайних закордонних паспортів тієї чи іншої держави, в міжнародних поїздках з метою туризму можуть використовуватися міжнародні студентські картки — International Student Identity Card (ISIC) (посвідчення особи), а в окремих випадках (не по лінії туризму) — інші документи:

— паспорт (посвідчення особи) іноземця чи особи без громадянства, який видається іноземному громадянину, що постійно проживає в державі;

— дипломатичні, консульські, службові паспорти;

— сімейні паспорти на чоловіка і дружину (з дітьми чи без дітей);

— паспорт (посвідчення особи) дитини;

— паспорт моряка;

— інші спеціальні документи.

Відповідно до закону "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну", основними документами, на підставі яких громадяни України можуть виїжджати і в'їжджати в Україну, визнані:

— паспорт;

— дипломатичний паспорт;

— службовий паспорт;

— паспорт моряка.

Для оформлення закордонного паспорта громадянин України повинен подати:

— заяву відповідної форми зі зазначенням (якщо є) трудової діяльності за останні 5 років у двох примірниках;

— свій український паспорт і свідоцтва про народження дітей (якщо заявник просить внести відомості про них у свій паспорт чи видати їм паспорти);

— чотири власних фотографії встановленого зразка, а при внесенні відомостей про дітей — фотографії дітей;

— облікову картку;

— військовий квиток (для військовозобов'язаних);

— квитанцію про сплату державного збору й оплату вартості бланка паспорта

Відомості про трудову діяльність у заяві посвідчуються за місцем праці (служби, навчання). Для підтвердження зазначених у заяві відомостей про трудову діяльність співробітник органу, що оформляє паспорт, має право вимагати від заявника пред'явлення трудової книжки. Датою подання заяви вважається день подання всіх передбачених і належним чином оформлених документів. У разі оформлення паспорта за місцем проживання термін оформлення не повинен перевищувати одного місяця від дня подання заяви.

Паспорт видається терміном на десять років. У разі його втрати необхідно негайно звернутися з заявою в найближче відділення міліції чи дипломатичне представництво України за кордоном.

Якщо турист втратив паспорт, перебуваючи за кордоном, йому видається посвідчення, яке засвідчує особу громадянина України і надає йому право на в'їзд (повернення) до України. Посвідчення видає дипломатичне представництво чи консульська установа України на термін, необхідний для повернення додому, але не більше 15 днів. Щоб одержати таке посвідчення, заявник подає:

— заяву встановленого зразка;

— документ (довідку, протокол), виданий компетентним органом країни перебування, який підтверджує факт його звернення з приводу втрати паспорта;

— дві фотографії;

— документи, які дозволяють ідентифікувати особу заявника, встановити його місце проживання в межах України (права водія тощо).

За відсутності в заявника документів, які підтверджують його особу, українське громадянство і місце проживання в межах України, дипломатичне представництво чи консульська установа України надсилає для перевірки відповідний запит у паспортно-візову службу МЗС України.

Діти, як правило, виїжджають на відпочинок у супроводі хоча б одного з батьків, вихователів чи опікунів. Якщо неповнолітній виїжджає в іншу країну з одним із батьків, він повинен мати при собі, крім паспорта, нотаріально посвідчену згоду другого з батьків на його виїзд із зазначенням країни і терміну виїзду. Якщо дитина виїжджає без супроводу батьків, вона повинна мати, крім паспорта, нотаріально посвідчену згоду обох батьків. Якщо ж батьки розлучені, згода другого з них не потрібна, але при цьому необхідно подати, копію свідоцтва про розлучення. Якщо один із батьків заявить про свою незгоду на виїзд неповнолітньої дитини в турподорож за кордон, питання про можливість її виїзду вирішується в судовому порядку.

Укладаючи договір з туристом, багато турфірм включають до нього пункт, який передбачає, що турфірма не несе відповідальності за правильність оформлення закордонного паспорта клієнта. Відповідальність за правильність оформлення паспорта звичайно покладається на самого туриста. Водночас, приймаючи документи від клієнта, туристична фірма зобов'язана звернути увагу на туристичні формальності: перевірити зовнішній вигляд і зміст паспорта туриста, дату закінчення терміну його чинності, переконатися в наявності підпису в паспорті його власника, Якщо в паспорт внесені відомості про дітей, необхідно також перевірити наявність вклеєної в паспорт фотографії дитини. Паспорт туриста повинен бути чинним на дату його повернення в країну з закордонної поїздки і не повинен мати технічних дефектів (пошкоджених сторінок, відклеєної фотографії, нечіткої печатки тощо). Якщо турист не пройшов паспортного контролю через наявність перелічених недоліків, туристична фірма відповідальності не несе.

Студенти, школярі й викладачі всіх країн, подорожуючи за кордон, j крім паспортів, можуть використовувати міжнародну студентську картку (посвідчення особи) International Student Identity Card (ISIC) — Єдине міжнародне студентське посвідчення.

Міжнародна конфедерація студентського туризму (МКСТ), заснована 1949 р. у Швеції, координує роботу навчальних центрів і студентських таборів у всьому світі. До неї входять п'ять асоціацій, одна з них із 1969 р. здійснює програму ISIC, яка забезпечує студентам знижки під час подорожі, а також пільги, пов'язані з відвідуванням музеїв, театрів та інших культурно-видовищних заходів. Щорічно випускається близько 2 млн карток, а за більш ніж 50 років дії програми посвідчення ISIC одержали понад 50 млн студентів. Посвідчення ISIC визнаються в 90 країнах і використовуються, в тому числі, як своєрідна перепустка у студентські містечка. На їх підставі можна одержати місце (номер) у молодіжному готелі, пільгові квитки у музеї, театри та на виставки, пільги на прокат спортивного інвентарю. Мінімальний розмір знижки — 5 %, максимальний — 100 %. Знижки від 10 до 50 % власники карток зазвичай одержують при купівлі квитків на літак, поїзд, автобус. Міжнародна конфедерація студентського туризму щорічно організовує чартерні перевезення студентів багатьма закордонними авіакомпаніями. Запроваджено спеціальні молодіжні тарифи. Бронювання квитків і місць у готелях за посвідченням І8ІС треба здійснювати заздалегідь. Деякі бари, кафе, клуби також надають знижки власникам карток (при вході до цих закладів, як правило, розміщено логотип ISIC).

31997 р. картки ISIC на підставі учнівського чи студентського квитка, аспірантського чи викладацького посвідчення видають школярам 12— 18 років, студентам, аспірантам і викладачам. Вартість картки — 6—8 дол. США на рік.

Для в'їзду в іншу державу і тимчасового проживання на її території туристу, як правило, потрібна віза.

Віза (від лат. visum — проглинуте) — дозвіл конкретній особі на в'їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього, візи бувають в'їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзитними (transit visa).

Віза може бути одноразовою (на одноразовий в'їзд у країну у визначений період часу на певний термін) і багаторазовою (multy). На підставі багаторазової візи можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу (протягом трьох, шести місяців чи року). У деяких випадках у багаторазовій візі зазначається конкретна кількість поїздок і їхня тривалість (наприклад, 10 разів на рік тривалістю два тижні кожна поїздка). Візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими (окремий документ), шенгенські (на в'їзд у країни Шенгенської угоди), студентські (на навчання) та ін.

За призначенням візи поділяють на такі види:

— туристична (без права займатися оплачуваною діяльністю в країні призначення);

— гостьова (з правом роботи);

— службова (ділова, приватна);

— імміграційна (на постійне місце проживання).

У багатьох країнах існує своя класифікація віз. У США, наприклад, таких віз близько 20: В-2 — туризм, приватні й гостьові поїздки; С-1 — транзитна віза; D-1 — групова віза; F-1 — студентська віза з правом працевлаштування на території студмістечка; J-1 — віза для студентських обмінів; К-1 — віза для молодят; М-1 — М-4 — візи для студентів неакадемічних закладів освіти на канікули; 0-1 — віза для іноземців; R-1 — віза для прочан (паломників) та ін.

Існує також особливий вид візи — поліцейська віза. її одержують особи, які потрапили в країну внаслідок різних форс-мажорних обставин: терористичних актів, викрадення літаків, стихійних лих, небезпечної для життя і здоров'я хвороби, аварій транспортних засобів та ін.

Туристична віза надає право власнику паспорта на тимчасовий в'їзд у країну відвідування з метою туризму і відпочинку. Вона є основним документом для відвідування іншої держави і підтверджує, що паспорт туриста зареєстрований у консульській установі держави, яку він планує відвідати. Видають візи консульські відділи посольств іноземних держав чи генеральні консульства в регіонах. Для одержання візи за допомогою турфірм необхідно подати анкети встановленого зразка (для різних країв вони можуть бути різними), паспорт, візову підтримку, тобто запрошення від приймаючої сторони, фотографії й оплатити консульський збір. У деяких посольствах для отримання візи потрібно додатково подати страховий поліс, авіаквиток, а іноді й заставну суму в розмірі 2 тис. дол. США з умовою повернення застави після повернення туриста з турпоїздки (якою консульство має підозри щодо наміру туриста залишитися в країні виїзду після закінчення терміну візи).

Періодично та чи інша країна чи група країн істотно посилюють режим в'їзду, запроваджуючи більш жорсткі правила одержання туристичних віз. При поданні заяви на візу посольства часто вимагають копію й оригінал внутрішнього паспорта, довідку з місця роботи з зазначенням посади і розміру окладу та ін. Візова анкета США, наприклад, включає 35 пунктів і докладних пояснень. Якщо виникають якісь запитання, заявника запрошують на співбесіду зі співробітником консульства для обговорення можливості поїздки в США. Якщо турист часто виїжджає за кордон і добре ознайомлений із правилами імміграції і туристичними формальностями, візу йому видають звичайно без співбесіди. Відмовляючи у видачі візи, консульство і посольство, згідно з дипломатичним протоколом, не зобов'язані пояснювати причину.

Підставами для відмови в наданні віз можуть бути:

— неправильно оформлені документи (в запрошенні сторони, що приймає, може бути відсутнім підтвердження бронювання готелю, неправильно написане прізвище туриста; термін дії паспорта туриста минає менш ніж через три місяці й ін.);

— якщо у працівників посольства виникають сумніви щодо особистості заявника і намірів перебування в країні (можлива приналежність заявника до терористичних чи екстремістських організацій; нелегальні доходи при купівлі дорогих турів; судимість; намір іммігрувати в країну під виглядом туриста; намір молодих дівчат заробляти проституцією за кордоном тощо).

Турфірма, укладаючи договір із туристом, зобов'язана попередити, що вона не несе відповідальності за можливу відмову в наданні візи. У цьому разі збитки, яких зазнав турист, може компенсувати тільки страхова компанія, якщо іншого не передбачено договором страхування. Відмова в отриманні візи спричиняє моральні й матеріальні витрати як туристів, так і турфірм.

UNWTО пропонує при наданні туристичних віз ураховувати такі рекомендації:

— безвізовий в'їзд дозволений на термін до 3-х днів;

— віза є чинною протягом 12-ти місяців (для одного чи декількох в'їздів) у всіх пунктах, за всіма маршрутами, відкритих для пересування туристів усіма видами транспорту;

— взаємне визнання візи декількома державами;

— у виняткових випадках можливість видачі візи на КПП в'їзду чи дозвіл в'їзду на 72 години.

Турфірмам і туристам, які виїжджають, необхідно враховувати такі особливості візових формальностей:

— практично в усіх країнах під час поїздки не можна переоформити візу, наприклад, з туристичної на студентську;

— під час турпоїздки не можна продовжити термін візи. Для цього потрібно повертатися в країну і знову подавати документи в посольство;

— якщо віза була отримана і проставлена в паспорті, але турпоїздка з певних причин не відбулася і перенесена на більш пізній час, тоді необхідно спочатку анулювати візу в посольстві, а потім дати запит на нову.

Наявність візи в паспорті не дає повної гарантії того, що закордонна поїздка обов'язково відбудеться. Остаточне рішення про в'їзд в ту чи іншу державу ухвалюють відповідні імміграційні (прикордонні, поліцейські та ін.) служби на кордоні держави. Подібна практика часто застосовується на кордонах мусульманських держав. Останніми роками вона дедалі частіше застосовується і на кордонах європейських держав, оскільки є вимогою керівництва Євросоюзу.

Усе більше європейських держав вимагають від іноземних туристів, які в'їжджають до них, пред'явлення при перетині державного кордону, крім візи, ваучера і квитка, грошових засобів, достатніх для цивілізованої поїздки (в середньому з розрахунку 50 дол. США (чи 40 євро) на один день перебування).

Щоб підтвердити платоспроможність, іноземець при в'їзді в країну може пред'явити необхідну суму, кредитну картку, дорожні чеки або туристичний ваучер, який гарантує туристу повний пансіон. Вважається, що такі правила допомагають боротися з побутовою злочинністю іноземців і скорочують потік нелегальних іммігрантів. Підраховано, що більшість нелегалів прибувають у країну за туристичними візами, а потім незаконно залишаються після закінчення терміну їхньої дії.

2.Митні, валютні інші формальності.

Митні формальності та валютний контроль здійснюються при перетині державного кордону і передбачають заповнення митної декларації встановленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку. Митна декларація застосовується при митному контролі за товарами і предметами, що належать фізичним особам. Турист зобов'язаний відповісти на всі запитання митної декларації точно і без виправлень, спотворення інформації спричиняє відповідальність згідно з законодавством країни.

У декларацію вносяться відомості про туриста, країну прибуття і країну проходження, мету поїздки, особистий багаж, наявність валюти, предметів старовини і мистецтва, виробів із дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, диких і домашніх тварин. Вказуються відомості про заборонені для перевезення речі: зброю, боєприпаси, наркотики, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, високочастотні радіоелектронні пристрої. У виїзну декларацію бажано також внести інформацію про нову дорогу кіноапаратуру, біноклі, фотоапарати, відеокамери. Митна декларація зберігається на весь період тимчасового виїзду чи в'їзду і при поверненні пред'являється митним органам. Після завершення контролю співробітник митниці засвідчує декларацію печаткою і залишає в справах митниці з терміном зберігання, визначеним національним законодавством.

При митному контролі митні органи можуть застосовувати спрощений пільговий порядок проходження туристів двома коридорами: "зеленим" і "червоним". "Червоний" коридор використовується для декларування товарів у письмовій формі, "зелений" — в усній. Застосування двох коридорів (каналів) забезпечує прискорення руху пасажиропотоку через державний кордон" збільшення пропускної здатності пунктів пропуску, спрощує роботу митних органів. Безпосередньо перед двоканальною системою митного контролю створюється інформаційна зона (стенди, щити, табло, буклети), призначена для того, щоб туристи могли зробити свідомий вибір форми декларування товарів і відповідного коридору.

При перетині кордонів усі особи однаково відповідальні за сплату мита, податків на додаткову вартість і акцизів, митних зборів. Предмети особистого споживання, які туристи переміщують через кордон, практично в усіх державах звільнені від митних платежів, якщо їх кількість не перевищує визначених меж.

Призначення ввезених товарів зумовлюється врахуванням таких факторів:

— характеру товарів (їхніх споживчих властивостей, традиційної практики застосування); наприклад, при ввезенні-вивезенні товарів, які звичайно не використовуються у побуті (промислове устаткування, вантажні автомобілі), потрібно довести, що вони необхідні для особистого споживання;

— частоти переміщення товарів — якщо турист періодично ввозить (вивозить) однорідні товари, він повинен довести, що робить це не з комерційною метою;

— обставин поїздки (мета поїздки, тривалість, країна перебування, сума ввезеної чи вивезеної валюти).

Якщо ввезені товари не відповідають переліченим вимогам, туристу доведеться сплатити митні платежі й збори в розмірах, визначених їхньою митною вартістю і кодом товару. Якщо ввезений товар має вартість більшу, ніж зазначені безмитні норми, то турист зобов'язаний сплатити відповідні митні платежі.

До предметів особистого споживання належать: особисті ювелірні прикраси; фото- і кінокамери з невеликою кількістю фото- і кіноплівки; переносні слайд- чи кінопроектори; портативні музичні інструменти; переносні магнітофони, приймачі й телевізори; переносні друкарські машинки; дитячі й інвалідні візки; портативні комп'ютери, відеокамери, відеомаг-нітофони, мобільні телефони; спортивні предмети різних видів; біноклі. Вони звільняються від сплати мита. Відповідно до спрощеного (безмитного) порядку, необхідно, щоб ввезені товари не були призначені для виробничої чи комерційної діяльності. Усі товари повинні бути призначені тільки для особистого споживання туриста чи членів його родини й у відповідних кількостях.

Деякі товари можна ввозити без мита, але в обмежених кількостях. Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку, кожен турист може, наприклад, безмитно провозити через кордон для особистого споживання: 2 л вина і 1 л міцних алкогольних напоїв; 200 г тютюну і тютюнових виробів і 200 шт. сигарет, чи 50 сигар, чи будь-яке поєднання цих виробів, що не перевищує 250 г; 50 г парфумів; 500 г кави і 100 г чаю; ліки в необхідних кількостях для особистого споживання. У різних країнах існують різні норми ввезення товарів, не оподатковуваних митом. Наприклад, 200 шт. сигарет, 250 г тютюну, 2 л вина, 1 л міцних спиртних напоїв і 50 г парфумів можуть ввозити туристи в Австрію, Бельгію, Велику Британію, Грецію, Данію, Іспанію, Італію, Люксембург, Швейцарію. У Мексику можна ввозити 400 шт. сигарет, 250 г тютюну, 3 л вина і 3 л міцних спиртних напоїв; у Японію — 400 шт. сигарет, 500 г тютюну, 3 пляшки вина і 3 пляшки міцних спиртних напоїв; у Францію — 200 шт. сигарет, 250 г тютюну,

2 л вина і 2 л міцних спиртних напоїв; в Індонезію — 200 шт. сигарет, 100 г тютюну, 1 л вина і 1 л міцних спиртних напоїв.

При перетині кордону в автомобілі турист може мати додатково 1 каністру бензину ємністю 20 л, шини, камери в кількості 5 шт., а також 1000 шт. тютюнових виробів, 5 л алкогольних напоїв (для осіб, не молодших 21 року); ювелірні вироби з золота, платини — до 120 г, з дорогоцінних і напівкоштовних каменів — 5 предметів, діаманти — 0,5 карата; одяг з хутра чи шкіри — 3 предмети; килими — 2 шт.; рибні делікатеси — не більше 5 кг на людину, чорну і червону ікру — не більше 280 г

3 тарою; ліки — не більше 1 упаковки кожного найменування.

Під час закордонних поїздок туристи досить часто купують скульптури і прикраси, картини і гравюри, зброю, рукописи, інші предмети, які мають культурно-історичну цінність. Якщо їх куплено в магазині, то до чека додається відповідний дозвіл на вивезення коштовної покупки за кордон. Але не завжди такі покупки здійснюються в магазинах. У цих випадках варто звернутися у відповідні служби з регулювання вивезення і ввезення культурних цінностей чи погодитися залишити ці покупки на кордоні при проходженні митного контролю.

Багато видів флори і фауни захищені Конвенцією з міжнародної торгівлі видами флори і фауни, яким загрожує зникнення. її підписали практично всі країни. Конвенція регламентує вивезення рідкісних рослин, тварин і виробів із них. Обмеження пов'язані з забороною на вивезення орхідей, кактусів, мавп, папуг, ящірок, змій, хамелеонів, диких кішок, а також виробів з хутра тигра, леопарда, лева, ягуара, зі слонової кістки, шкіри черепах, крокодилів, кобри й інших рептилій. На митниці перелічені рослини і тварини можуть бути конфісковані без компенсації. При купівлі рослин у горщиках (карликові дерева, кактуси тощо) потрібно одержати фітосанітарний сертифікат, який підтверджує, що рослина здорова.

У багатьох країнах існують обмеження на ввезення-вивезення кішок, собак, акваріумних рибок, вимагаються міжнародний ветеринарний сертифікат, що підтверджує зроблені їм щеплення, і довідка про щеплення проти сказу, які мають термін дії. В деяких державах існує заборона на ввезення певних тварин. Наприклад, у Францію та Ізраїль не можна ввозити цуценят і кошенят віком до трьох місяців, у Саудівську Аравію заборонено ввезення голубів, качок, гусей, індиків, курчат. Перевезення тварини оплачується як додаткова вага багажу, навіть якщо багажу взагалі немає. У деяких країнах існують квитки на тварин вартістю від 100 до 150 дол. США.

Відповідно до рекомендацій UNWTO і ІКАО, при в'їзді-виїзді туристи не повинні обкладатися податками і митом. Якщо такі податки не можуть бути скасовані через те, що вони спрямовуються на поліпшення інфраструктури туризму, то доцільно не збирати валюту особисто з пасажира при вході в аеропорт, що болісно сприймається туристами, а включати їх у непряме оподатковування, у вартість квитків. Тим часом на практиці в багатьох міжнародних аеропортах встановлені аеропортові збори з туристів, які вилітають у свою країну. Наприклад, аеропортовий збір у Таїланді — 12 дол., у Кенії — 20 дол., на Кубі — 12 дол., у Мексиці— 12 дол. США. Отримані кошти спрямовуються на поліпшення інфраструктури аеропортів і стану прикордонних і митних служб, що повинно скоротити час на здійснення туристичних формальностей.

У різних країнах діють неоднакові правила ввезення-вивезення валюти. Наприклад, у США турист зобов'язаний декларувати ввезення-вивезення валюти на суму понад 10 тис. дол. У багатьох закордонних країнах для туристів немає обмежень на ввезення-вивезення національної валюти через свої кордони (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Данія, Німеччина, Швейцарія, США, Канада, Австралія, Японія). У країнах Західної Європи й інших країнах для заохочення туристів діє система пільгових покупок без податку — "tax-free" (TFS).

Із запровадженням з 1 липня 2002 р. у 12-ти європейських країнах єдиної валюти — євро — UNWTO провела спеціальний семінар "Євро і туризм", на якому відзначалися переваги євро перед іншими валютами: зникає необхідність витрачати час і засоби на обмінні операції; ціни на турпослуги стають більш прозорими; спрощуються функції поліції.

Валютні формальності досить часто змінюються, і турфірмам варто регулярно уточнювати відомості про них й інформувати туристів.

Дата добавления: 2014-01-04