Розвиток Чехословаччини між двома світовими війнами

У листопаді 1818 р. у Празі виник Національний комітет, який взяв владу до своїх рук і проголосив незалежність Чехословаччини. 28 жовтня 1918 р. у Празі була проголошена Чехословацька Республіка, а 14 листопада її президентом було обрано Т.Г.Масарика, який тричі переобирався на цьому посту - у 1920,1927 та 1934 рр.

У лютому 1920 р. було прийнято Конституцію, яку визнали найдемократичнішою у тогочасній Європі.

Норми Конституції Чехословаччини:

· Чехословаччина - демократична республіка.

· Законодавча влада належить Національним зборам, депутати яких обиралися на основі загального виборчого права при таємному голосуванні.

· Національні збори складалися з двох палат - Палати представників і Сенату. Право обирати Палату представників мали громадяни від 21 року, а право обирати Сенат - від 26 років. Палата представників обиралася на б років, а Сенат - на 8 років.

· Парламент обирався за пропорційною виборчою системою.

· Главою держави був Президент, який обирався на 7 років кваліфікованою більшістю голосів депутатів парламенту. Він мав право укладати міжнародні договори, вводити військовий стан, скликати і розпускати Парламент, повертати на доопрацювання законопроекти, призначати і звільняти міністрів, здійснювати верховне командування армією.

· Передбачалася велика кількість прав і свобод громадян.

Коли Чехословаччина була окупована Німеччиною, то в країні був встановлений режим відкритого терору. У 1946 р. пройшли вибори до парламенту, більшість депутатів якого були комуністами. Чехословаччина з 1947-1948 рр. пішла по соціалістичному шляху розвитку.

"Празька весна''. У 1968 р. було зроблено першу спробу реформувати комуністичну систему. Ці події увійшли в історію під назвою «Празька весна». На початку січні 1968 р. внутрішньопартійна боротьба у Комуністичній партії Чехословаччини (КПЧ) між консерваторами-сталіністами А.Новотного і ліберальним крилом партії, завершилася перемогою лібералів на чолі із А. Дубчеком, якого 4 січня 1968 р. було обрано Генеральним Секретарем КПЧ. Новий лідер чехословацьких комуністів виступав за формування комуністичної системи та висунув гасло побудови "соціалізму із людським обличчям".

Не відмовляючись від своєї керівної ролі у політичній системі, компартія почала здійснення демократичних перетворень, зокрема:

· було скасовано цензуру;

· реабілітовано більшість політв'язнів, засуджених під час процесів 1948-54 рр.;

· реформовано службу безпеки;- дозволено закордонні поїздки;

· розпочато зміни ринкового характеру в економіці та ін.

Реалізація програми широких політичних і економічних реформ знайшла жвавий відгук у чехословацькому суспільстві, яке активно підтримало ініціативи партійного керівництва. Розпочався процес створення неформальних організацій, виникли такі організації як " Клуб 231", "Клуб заангажованих безпартійних" (КЗБ) та ін.

Поступово в інтелектуальному середовищі з'явилися заклики до поглиблення реформування політичної системи, лібералізації механізмів формування представницьких органів влади, ставилася під сумнів провідна роль компартії у чехословацькому суспільстві.Розвиток демократичних процесів стривожив московське керівництво, яке, з одного боку, поділяло занепокоєння ситуацією лідерів комуністичних партій у інших країнах радянського блоку, а з іншого, намагалося запобігти впливові ідей на інтелектуалів в СРСР, передусім, в Україні.

Пробуючи вчинити тиск на А.Дубчека і уряд країни, щоб домогтися відходу від реформаторського курсу, 3 липня 1968 р. Л.Брежнєв заявив, що "ми не можемо залишатися байдужими до долі соціалізму в іншій країні".16 липня 1968 р. на нараді у Варшаві лідери СРСР (Л.Брежнєв), НДР (В. Ульбріхт), Польщі (В.Гомулка), Угорщини (Я.Кадар) і Болгарії (Т.Живков) прийняли документ, який в ультимативній формі застерігав празьке керівництво. Попри всі заяви ЦК КПЧ про контроль над ситуацією в ніч з 20 на 21 серпня 1968р. війська СРСР (170 тис. солдатів), Польщі (40 тис.), НДР (15 тис.), Угорщини (10 тис.), Болгарії (5 тис.) здійснили інтервенцію проти Чехословаччини.

Лідери "Празької весни" були заарештовані та вивезені до Москви.Чехословацьке суспільство на військову інтервенцію відповіло масовими акціями громадянської непокори, які, однак, здебільшого, мали ненасильницький характер. Загальний політичний страйк у країні 23 серпня не дав змоги інтервентам сформувати уряд.26 серпня 1968 р. у Москві чехословацька делегація на чолі із Л.Свободою була вимушена підписати протокол щодо "нормалізації" ситуації в ЧССР, який скасовував рішення нелегального 14-го з'їзду КПЧ, визначив умови перебування радянських військ у країні.

Протягом наступних місяців відбувалися поодинокі акції громадянської непокори, зокрема, у січні 1969 р. вчинив самоспалення у Празі студент Ян Полах, у березні 1969 р. були "хокейні заворушення" (після перемоги збірної Чехословаччини з хокею над збірною СРСР). Партійне керівництво, яке продовжував очолювати А. Дубчек, було змушене йти шляхом політичних поступок прорадянським партійним колам.Зміцнення антиреформістських сил у керівництві КПЧ дало змогу у квітні 1969 р. усунути з посади А.Дубчека і обрати Генеральним секретарем прихильника тісної співпраці із Москвою та побудови, за висловлюванням В.Гавела "соціалізму з нелюдським обличчям", Г. Гусака, що означало остаточну ліквідацію усіх завоювань "Празької весни".

Г.Гусак підтримував т.зв. політику нормалізації, суть якої полягала у репресивних заходах щодо учасників реформаторського руху та згортанні усіх економічних експериментів. У 1970-80-х рр. він підтримував тоталітарну систему, яка виключала можливість політичного та економічного реформування чехословацького суспільства. Уряд Г.Гусака переслідував учасників дисидентського руху, зокрема членів правозахисної організації "Хартія-77". Загальна політична криза поглиблювалася економічною стагнацією, яка охопила всі галузі господарства і викликала незадоволення населення економічною політикою Г.Гусака.

Зовнішньополітична діяльність режиму Г.Гусака цілковито відповідала інтересам радянського керівництва. Після початку "перебудови" в СРСР Г.Гусак відмовився лібералізувати політичний курс і вступити у діалог із опозицією, що викликало протести громадськості країни та нерозуміння у партійних колах. У 1988 р. Г.Гусак врешті подає у відставку, а у 1990 р. його виключають із КПЧ. На президентському посту його змінив В.Гавел.

Дата добавления: 2014-01-04