Аналіз зовнішньоекономічної діяльності

План

1. Зовнішньоекономічна діяльність: сутність та показники

2. Міжнародна торгівля: напрями та методика аналізу

3. Платіжний баланс

4. Іноземне інвестування

5. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності

1. Зовнішньоекономічна діяльність: сутність та показники

Сучасні процеси інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення спеціалізації та концентрації виробництва визначають характерні тенденції швидкого зростання зовнішньоекономічних зв’язків темпами, що випереджають темпи зростання ВВП країн — активних учасниць міжнародної діяльності. Вирішення проблеми науково-технічного прогресу потребує знач­них матеріальних витрат, висококваліфікованих кадрів і стає можливим у результаті об’єднання зусиль різних країн, їх співпраці. Таким чином, виникає необхідність міжнародного поділу праці, перевагами якого є: підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях та ефективності використання власних ресурсів; розширення випуску експортованої продукції та скорочення випуску низькорентабельної, збиткової продукції, яку можливо замінити імпортом; збільшення обсягу ринку товарів і послуг.

На міжнародний поділ праці впливають різні чинники, основними з яких вважаються: рівень економічного розвитку та технологій; кількість населення та кваліфікація робочої сили; ресурси капіталу; природні ресурси та забезпеченість корисними копалинами, географічне положення країни; віддаленість від основних ринків збуту і світових транспортних магістралей; відмінності соціально-економічних умов — особливості історичного розвитку, освітній та культурний рівень населення, традиції тощо.

До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням науково-технічного прогресу відносять:

· міжнародну торгівлю товарами й послугами;

· рух капіталів та іноземні інвестиції;

· міграцію робочої сили — переміщення працездатного населення, обумовлене економічними чинниками;

· обмін у сфері науки й техніки;

· валютно-кредитні відносини;

· міжнародні перевезення;

· міжнародний туризм; маркетинг; лізинг — довгострокову оренду устаткування; інжиніринг — інженерно-консультаційні та інженерно-будівельні послуги комплексного характеру під час проектування та спорудження промислових об’єктів.

Така діяльність регулюється зовнішньоекономічною політикою держави.

Існують певні показники розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни:

¨ динаміка зовнішньої торгівлі — обсяг товарообігу, експорту, імпорту;

¨ динаміка цін на експортні та імпортні товари;

¨ зміна структури зовнішнього товарообігу;

¨ частка країни у світовому товарообігу;

¨ іноземні інвестиції;

¨ динаміка та структура зовнішнього боргу;

¨ участь у міжнародній спеціалізації;

¨ ефективність роботи зовнішньоторговельних організацій.

Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв’язках харак­теризується широким спектром індикаторів, до яких належать:

· коефіцієнт відкритості національної економіки — відношення обсягу експорту та імпорту до ВВП;

· коефіцієнт покриття імпорту експортом;

· частка чистого експорту у ВВП;

· товарна структура експорту та імпорту;

· товарна структура критичного імпорту;

· обсяг експорту та імпорту на душу населення;

· частка імпорту в загальному обсязі споживчих товарів;

· частка країни у світовій торгівлі (експорті, імпорті);

· частка іноземних інвестицій у ВВП;

· обсяг і структура іноземних інвестицій;

· обсяг виробництва продукції іноземними та спільними підприємствами;

· співвідношення між обсягами залученого капіталу та експор­том вітчизняного капіталу;

· співвідношення цін на зовнішньому та внутрішньому ринках;

· енергомісткість і матеріаломісткість експорту;

· вплив виробництва експортної продукції на екологію;

· частка експорту (імпорту) наукомісткої продукції у загальному обсязі експорту (імпорту).

2. Міжнародна торгівля: напрями та методика аналізу

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє світова торгівля, яка розглядається як процес купівлі-продажу товарів і послуг, що відбувається між різними країнами. Значення зовнішньої торгівлі полягає в тому, що вона сприяє розвитку міжнародної спеціалізації, яка випливає з міжнародного поділу праці.

У сучасній світовій торгівлі спостерігаються такі тенденції: збільшення в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із часткою сировини, що приводить до покращання якісної структури міжнародної торгівлі; випереджальні темпи зростання торгівлі послугами, на які припадає приблизно 30—35 % всього обсягу експортно-імпортних операцій; промислово-розвинуті країни (Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія) займають передові позиції у зовнішньоекономічних зв’язках.

Зовнішня торгівля перебуває під впливом різноманітних чинників, найважливішими з яких є: основні тенденції розвитку міжнародного поділу праці (глобалізація та лібералізація світової тор­гівлі); загальний стан економіки країни; кон’юнктура світового ринку; економічний стан основних торгових партнерів; рівень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Вирізняють міжнародну торгівлю товарами й послугами. У су­часних умовах поряд зі зростанням обсягу торгівлі товарами стрімко розвивається світовий ринок послуг: транспортних, банківських, біржових, посередницьких, а також міжнародний туризм, страхові операції, реклама, обмін у культурній сфері, інфор­мації, ярмарки тощо.

Слід зазначити, що не всі товари й послуги можуть бути експортовані чи імпортовані. Особливо це стосується послуг (наприклад юридичні, оренда житла тощо). Це має економічні на­слідки, а саме — рівновага між попитом і пропозицією цих товарів і послуг складається лише на внутрішньому ринку, внутрішні ціни можуть відрізнятися від світових.

З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля, кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні товари й послуги, то зростання експорту прямо пропорційно збільшує сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту, навпаки, означає витрати на іноземні товари й послуги. Різниця між витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який перебуває під впливом таких основних чинників:

· динаміка ВВП власного й у країнах — торгових партнерах;

· зовнішньоторговельна політика країни;

· коливання курсу національної валюти.

Зростання ВВП у торгових партнерів позитивно впливає на їхні можливості закуповувати товари й послуги, вироблені в інших країнах, збільшуючи експорт останніх. Але закупівля імпорту прямо пропорційно залежить від динаміки власного ВВП. Отже, на експорт прямо пропорційно впливає динаміка ВВП у торгових партнерів, а на імпорт — динаміка власного ВВП. Тоді можна зробити висновок, що чистий експорт прямо залежить від динаміки ВВП у торгових партнерів і обернено — від динаміки національного ВВП.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежать від характеру торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і нетарифних обмежень. Кількісна оцінка цих інструментів різна. Якщо рівень тарифних обмежень досить точно обчислюється кількісно як середня ставка імпортно-експортного мита до обсягу імпорту-експорту товарів та послуг, то нетарифні заходи кількісно оцінюються лише приблизно. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай розраховується як вартісна частка імпорту-експорту, що підпадає під ці обмеження, у загальному зовнішньоторговельному обороті з поправкою на ступінь інтенсивності самих обмежень. Наприклад, високоінтенсивними кількісними обмеженнями вважаються ембарго, квоти (не всі), обов’язкове ліцензування експорту-імпорту. До низькоінтенсивних відносять гнучкі квоти, автоматичні ліцензії, які обов’язково видаються органами влади.

Отже, характер торгової політики країни визначається з урахуванням середнього рівня митного тарифу і середнього рівня та інтенсивності кількісних обмежень. З огляду на це вирізняють відкритий, помірний, обмежувальний, заборонний характер зовнішньої торгівлі. Відкритою визнається зовнішня торгівля країни, де середній рівень імпортного мита не перевищує 10 %, а кількіс­ні обмеження низькоінтенсивні (в основному у формі реєстрації) і не перевищують 25 % імпорту. Помірна торгова політика характеризується середнім рівнем імпортного мита від 10—15 % до 25 %, а нетарифні обмеження можуть бути високоінтенсивними, але коливатися в межах 10—25 % імпорту. Для обмежувальної політики характерні більш високі митні та нетарифні обмеження від 25 % до 40 %. Якщо ж такі обмеження перевищують 40 %, то має місце заборонний характер зовнішньої торгівлі.

Зовнішньоторговельна політика, таким чином, може стимулювати або стримувати експортно-імпортні операції шляхом застосування різних протекціоністських бар’єрів. Так, більш жор­сткі протекціоністські заходи на імпорт у національній економіці зменшують останній, а такі ж заходи у країнах — торгових партнерах знижують можливості експорту з країни. У результаті у першому випадку вжиті заходи сприяють зростанню чистого експорту, а в другому — його зменшують.

Стосовно впливу коливання курсу національної валюти на чис­тий експорт відомо, що девальвація національної валюти відносно інших валют приводить до збільшення експорту і зменшення імпорту, тобто позитивно впливає на чистий експорт. І навпаки, ревальвація національної валюти викликає скорочення чистого експорту внаслідок зменшення експорту і збільшення імпорту.

Активність країни на світовому ринку оцінюється різними показниками, основні з яких такі.

1. Загальний товарообіг, у тому числі окремо товарів і послуг, аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсотках до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).

2. Рівень експорту визначається як відношення обсягу експорту до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рівень чистого експорту. Цей показник залежить від конкуренто­спроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і від потреб країни в імпорті.

3. Коефіцієнт покриття імпорту експортом — це відношення доходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсотках).

4. Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національної економіки від світового господарства і визначається у відсотках як відношення обсягу імпорту до ВВП.

5. Структура експорту — це частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямованість структури експорту характеризує місце країни у міжнародній спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті наукомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни — на експорті сировини, палива (проміжної продукції). Такий аналіз дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку окремих країн.

6. Структура імпорту — частка окремих товарів і послуг у загальному обсязі імпорту. Відрізняють так званий критичний імпорт, до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необхідною для нормального розвитку її економіки. До критичного імпорту можуть відноситись також інвестиційні товари — машини, устаткування, без яких неможливі інвестиційні процеси, структурні зрушення в економіці, але випуск яких недостатній у країні.

7. Експортно-імпортна квота — це відношення суми обсягів експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).

8. Сальдо торгового балансу визначається у вартісному вимірі окремо по товарах і послугах.

9. Загальний товарообіг, експорт та імпорт по окремих торгових партнерах країни (у вартісному вимірі та у відсотках).

3. Платіжний баланс

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни та джерела її фінансування відображуються у платіжному балансі, який містить статистичну інформацію про всі економічні операції національної економіки з іншими державами протягом певного періоду часу (рік, квартал, місяць). Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної, фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідно­шення платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки, якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо балансу буде пасивним.

Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з яких належать: економічний потенціал країни; галузева структура ВВП; участь країни у міжнародному поділі праці; рівень доходів і вартість послуг; попит на експорт і структура імпорту; торгова та валютна політика; рівень розвитку сфери фінансових послуг; інвестиційний клімат у країні та рівень внутріш­ніх заощаджень; зовнішній борг та його реструктуризація; політика валютного курсу та відсоткових ставок; угоди з МВФ тощо.

Схема й методика розробки платіжного балансу рекомендовані МВФ. Відповідно до рекомендацій усі зовнішньоекономічні операції відображуються у балансі за принципом подвійного запису. До кредитних операцій, які записуються зі знаком «+», відносяться експорт товарів і послуг, отримання доходів, поточних та капітальних трансфертів від нерезидентів тощо. У результаті таких угод відбувається відплив цінностей та приплив валюти у країну. До дебету відносяться операції, які характеризують придбання цінностей в обмін на валюту і записуються зі знаком «–», наприклад, імпорт, надання трансфертів нерезидентам, збільшення фінансових активів тощо.

За характером операцій усі угоди об’єднуються у три розділи:

І. Рахунки по поточних операціях (СА):

· експорт товарів і послуг;

· імпорт товарів і послуг;

· чисті доходи від інвестицій;

· чисті грошові перекази.

Сальдо балансу поточних операцій

ІІ. Рахунки операцій з капіталом (КА):

· експорт капіталу;

· імпорт капіталу.

Сальдо балансу руху капіталів

ІІІ. Рахунки офіційних резервів.

Рахунок поточних операцій охоплює баланс товарів та послуг (NX), баланс доходів (NI), та баланс поточних трансфертів (NTR). Із цих складових найвагомішим є торговельний баланс, який від­ображає співвідношення експорту та імпорту даної країни з її торговельними партнерами. Особливістю балансу доходів є врахування в ньому доходів від інвестицій та відсотків по кредитах, хоча їхній рух у цілому характеризується у другому розділі платіжного балансу. Баланс поточних трансфертів включає різницю між отриманими та сплаченими грошовими переказами, до яких відносяться, наприклад, грошові трансферти урядам для фінансування видатків, гуманітарної допомоги тощо.

У цілому сальдо рахунку поточних операцій обчислюється за формулою

± CA = NX + NI + NTR. (13.1)

Позитивне сальдо рахунку поточних операцій означає, що країна є чистим кредитором відносно до інших країн. Від’ємне сальдо свідчить про те, що країна є чистим дебітором, тобто споживає іноземний капітал і потребує зовнішнього фінансування.

Рахунки операцій з капіталом містять статистичну інформацію щодо зміни надходжень у країну інвестицій та кредитів або їхній рух за кордон і поділяються на рахунок операцій з капіталом та рахунок фінансових операцій. Залежно від періоду руху капіталів вирізняють короткострокові та довгострокові операції. До короткострокових відносяться кредити, які надаються у товар­ній або валютній формі на строк до одного року, рух по поточних рахунках в іноземних банках, ввезення або вивезення національних та іноземних грошових коштів. До довгострокових належать операції з підприємницьким капіталом: придбання і будівництво підприємств за кордоном, купівля-продаж цінних паперів, державні позики.

Стан балансу руху капіталів має більш важливе значення для високорозвинутих країн. Для країн, що розвиваються, суттєве значення має стан рахунків по поточних операціях.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття «Помилки і упущення» (ЕО). Вона включає операції, які можуть відноситися на рахунок поточних операцій або руху капіталів унаслідок їхньої неідентифікованості.

Загальне сальдо платіжного балансу (ВР) повинно дорівнювати нулю, тобто справедлива формула

ВР = ± СА ± КА + ЕО = 0. (13.2)

Але практично досягти цього неможливо. Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є: процеси глобалізації; науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах; зміни в попиті та пропозиції товарів і послуг; розбіжності у співвідношенні цін на окремі товари й послуги; процеси монополізації; зміна напрямів руху міжнародного капіталу.

Якщо по двох основних розділах платіжного балансу спостерігається нерівновага, то це явище усувається за допомогою резервних активів. Може мати місце активне або пасивне сальдо платіжного балансу. Пасивне сальдо свідчить про дефіцит валют­них резервів для зовнішньоекономічних операцій і виникає, коли від’ємне (пасивне) сальдо балансу поточних операцій перевищує додаткове (активне) сальдо балансу руху капіталів. Інша ситуація — активне сальдо поточних операцій більше пасивного сальдо руху капіталів — свідчить про формування активного сальдо платіжного балансу в цілому, коли є приріст валютних резервів. Держава врегульовує виникаючу нерівновагу шляхом використання переважно власних золотовалютних резервів, а також зовнішніх позик — кредитів МВФ та інших міжнародних організацій, короткострокового кредитування за своп-угодами.

4. Іноземне інвестування

Однією з форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічної політики стабілізації. Світовий досвід свідчить, що без залучення іноземних інвестицій, не маючи доступу до сучасних технологій, країнам важко вийти з економічної кризи.

У процесі іноземного інвестування вирізняють країни-донори, які є основними постачальниками капіталів у інші країни, і країни-реципієнти, до яких спрямовуються іноземні інвестиції. Залучення іноземних інвестицій, як правило, регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки.

Більшість іноземних інвестицій розподіляється, як правило, між промислово розвинутими країнами. Певна їх частка спрямовується в країни, що розвиваються, відповідно до привабливості існуючих там умов.

Вирізняють іноземні інвестиції у формі підприємницького капіталу, тобто інвестування підприємств у країнах-реципієнтах, та позичкового капіталу — кредитів на рахунках іноземних банків. Підприємницькі інвестиції, у свою чергу, поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції — це внески іноземного капіталу у підприємства іншої держави, що забезпечує інвесторам контроль над цими підприємствами або участь в управлінні. Якщо інвестиції спрямовуються на придбання акцій іноземних підприємств, цінних паперів інших держав, вони називаються портфель­ними.

Прямі іноземні інвестицій мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічної допомоги. Це пояснюється насамперед тим, що вони сприяють підвищенню ефективності економіки країни-реципієнта, надаючи можливість впроваджувати у виробництво сучасні високі технології. Крім того, іноземні інвестиції не збільшують борг, а навпаки, завдяки більш ефективному функціонуванню економіки сприяють його зменшенню.

Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвестиційного клімату в країні, основними чинниками якого є:

· політична стабільність;

· стабільність законодавства, яке регулює діяльність підприємств з іноземними інвестиціями;

· економічна стабільність, яка визначається сприятливою системою оподаткування, правом приватної власності, процесами приватизації, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньої торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявністю розвинутої національної банківської системи.

Крім зазначених чинників привабливість для іноземних інвесторів створюють: наявність значного внутрішнього ринку висококваліфікованої та дешевої робочої сили, науково-технічного і ресурсного потенціалів, вигідне геополітичне положення країни.

Однак іноземні інвестиції можуть бути обмежені або зовсім заборонені в такі галузі, як оборонна і видобувна промисловість, транспорт і зв’язок, страхові послуги. Перелік таких галузей встановлюється державними органами і може бути розширений виходячи з національних інтересів.

Забезпечення інформацією про інвестиційну привабливість потребує створення відповідної методологічної та інформаційно-статистич­ної бази, яка б дозволяла отримати достовірні аналітичні матеріали.

Аналіз привабливості економіки для іноземного інвестора спирається на розрахунки низки показників, основними з яких вважаються:

¨ загальноекономічний розвиток — обсяг і динаміка ВВП, обсяг і динаміка промислової продукції на душу населення країни, середній рівень заощаджень на душу населення, середній рівень заробітної плати, частка збиткових підприємств у загальній їх кіль­кості тощо;

¨ розвиток інвестиційної інфраструктури — кількість будівельних фірм, транспортна інфраструктура;

¨ демографічна ситуація в країні — кількість населення, кількість трудових ресурсів та робочої сили, рівень кваліфікації працюючих;

¨ рівень розвитку комерційної інфраструктури — кількість спільних підприємств, банків, страхових компаній;

¨ екологічні ризики — частка підприємств із шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, у загальній кількості промислових підприємств.

Аналіз іноземних інвестицій здійснюється за такими напрямами:

Ø обсяг і динаміка;

Ø галузева структура по окремих роках і в динаміці;

Ø територіальна структура по роках і в динаміці;

Ø структура інвестицій за видами економічної діяльності: операції з нерухомістю, здавання у найм, послуги юридичним особам;

Ø за структурою інвестицій по країнах-донорах, по роках і в динаміці;

Ø за розрахунками на душу населення.

Обсяг прямих іноземних інвестицій визначається у відсотках до ВВП країни, в яку вони спрямовуються. За міжнародними стан­дартами іноземні інвестиції вважаються досить високими, якщо вони перевищують 5 % ВВП.

До основних показників, які дозволяють проаналізувати процес іноземного інвестування, належать:

ü загальний обсяг іноземного капіталу на початок року (ПІІ_П);

ü збільшення іноземного капіталу протягом року (ПІІ_зб);

ü зменшення іноземного капіталу протягом року (ПІІ_зм);

ü загальний обсяг іноземного капіталу на кінець року (ПІІ_к).

З урахуванням змін в іноземному інвестуванні протягом року можна визначити іноземний капітал на кінець року:

ПІІ_к = ПІІ_П + ПІІ_зб – ПІІ_зм. (13.3)

Приріст іноземних інвестицій у цілому, по галузях та окремих регіонах розраховується як

ΔΠΙΙ _t = ПІІ _t – ПІІ _{t – 1}, (13.4)

де t, t – 1 — поточний і попередній роки; ΔΠΙΙ _t — приріст прямих іноземних інвестицій у році t; ΠΙΙ _t,ΠΙΙ _{t – 1} — обсяг прямих інозем­них інвестицій у році t та попередньому році.

Темпи зміни іноземного капіталу Т _ПІІ обчислюються за формулою

(13.5)

або

, (13.6)

де ПІІ_б — обсяг прямих іноземних інвестицій у базовому році.

Темпи приросту інвестицій Т _ΔΠΙΙ аналогічно визначаються як
співвідношення:

. (13.7)

5. Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності вирізняють у широкому (на рівні національної економіки) та вузькому (на рівні підприємств та окремих проектів) розумінні. Сутність економічного ефекту на народногосподарському рівні полягає у зіставленні доходів і витрат від зовнішньоекономічних операцій. При цьому існують прямий і непрямий ефекти.

Прямий ефект виникає в результаті економії національних витрат на виробництво експортної продукції, коли ці витрати нижчі за світові, та економії від імпорту, якщо витрати на імпорт менші, ніж могли б бути за умов власного виробництва аналогічної продукції.

Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі зовнішньоекономічної діяльності на економічний розвиток країни, а саме: прогресивних структурних зрушеннях, підвищенні рівня технічного забезпечення виробництва та промислового потенціалу. Враховуючи специфіку прояву непрямого ефекту безпосередньо кількісно його оцінити важко. Але прямий ефект від зовнішньоекономічних операцій методично оцінити можливо.

Розрізняють такі показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності:

· народногосподарська ефективність зовнішньоекономічних операцій;

· народногосподарський ефект від зовнішньоекономічних операцій;

· економічна ефективність експорту або імпорту;

· економічний ефект від експорту чи імпорту;

· бюджетна ефективність експорту або імпорту;

· бюджетний ефект від експорту або імпорту;

· показники можливості експорту і потреби в імпорті ресурсів;

· коефіцієнт технологічності окремого виду продукції;

· витрати на експорт;

· валютні доходи від експорту;

· валютна ефективність експорту;

· витрати на імпортну продукцію;

· валютна ефективність імпорту;

· індекс імпорту;

· індекс валютної виручки на одиницю продукції;

· індекс внутрішніх цін на продукцію;

· індекс структурних зрушень;

· індекс умов торгівлі.

Народногосподарська ефективність (ефект) зовнішньоекономічних операцій визначається через економічну та бюджетну ефективність (ефект). Економічна ефективність (ефект) виникає у виробників експортної або у споживачів імпортної продукції. Бюджетна ефективність (ефект) виникає у зовнішньоторговельних організацій від зовнішньоекономічних операцій. Зазначені показники розраховуються за такими формулами:

(13.8)

де Е _екс — економічна ефективність експорту (виникає у виробників експортної продукції); і — вид продукції, що експортується; Р _{вн і} — внутрішня ціна одиниці продукції і -го виду, що експортується; Q _{екс і} — обсяг експортної продукції і -го виду; — вартість експорту у цінах внутрішнього ринку; Р _{п і} — ціна підприємства одиниці продукції і -го виду, яка експортується; — вартість експорту в цінах підприємства;

, (13.9)

де Е _імп — економічна ефективність імпорту (виникає у споживачів імпортної продукції); Р _{п і} — ціна підприємства одиниці і -го виду продукції імпортозамінника; Q _{імп і} — обсяг імпорту продукції і -го виду; — вартість витрат вітчизняного виробника товарів — аналогів імпортним; Р _{вн і} — внутрішня ціна одиниці імпортної продукції і -го виду; — вартість імпорту у внутрішніх цінах.

Обчислення економічного ефекту від експорту (ЕФ_екс) або імпорту (ЕФ_імп) здійснюється за формулами (13.10) — (13.11) (знак «+» означає, що ефект є, знак «–» — його відсутність):

(13.10)

Формула (13.10) характеризує ефект, одержаний виробниками експортної продукції. Ефект, який виникає у споживачів імпортної продукції, визначається за формулою:

. (13.11)

Введемо нові показники для розрахунку бюджетної ефективності та бюджетного ефекту від експорту або імпорту:

В _{е і} — вартість у валюті одиниці продукції і -го виду, яка експортується або імпортується;

— валютна виручка від експорту;

— валютні кошти, витрачені на одиницю імпорту.

; (13.12)

, (13.13)

де Е _Б.екс — бюджетна ефективність експорту; Е _Б.імп — бюджетна ефективність імпорту (виникає у зовнішньоторговельних організацій).

; (13.14)

, (13.15)

де ЕФ_Б.екс — бюджетний ефект від експорту, отриманий державними чи комерційними посередницькими організаціями; ЕФ_Б.імп — бюджетний ефект від імпорту.

З урахуванням формул (13.8) — (13.15) обчислення народногосподарської ефективності та ефекту від зовнішньоекономічних операцій здійснюється за методикою:

, (13.16)

, (13.17)

де Е _н.екс, Е _н.імп — народногосподарська ефективність експорту та імпорту;

; (13.18)

, (13.19)

де ЕФ_екс, ЕФ_імп — народногосподарський ефект від експорту та імпорту.

Оцінка загальної (народногосподарської) ефективності зовніш­ньоекономічної діяльності охоплює встановлення параметрів економічної безпеки, системи критичних обмежень та рівнів її зовнішньоекономічних чинників. Економічна безпека забезпечує найбільш сприятливі умови економічного розвитку країни. Для цього потрібні державні заходи щодо нейтралізації зовнішніх та внутрішніх чинників небезпеки. Ось чому однією з важливих умов проведення ефектних зовнішньоекономічних операцій є задоволення потреб у ресурсах. З цією метою визначається потреба в імпорті та можливості експорту ресурсів:

ІМ_і = П_{з і} – В_і – R_і; (13.20)

ЕX_і = В_і + R_і – П_{з і} , (13.21)

де ІМ_і — потреба в імпорті і -го ресурсу; ЕХ_і — можливості експор­ту і -го ресурсу; П_{з і} — загальна потреба економіки в і -му ресурсі; В_і — власне виробництво і -го ресурсу в країні; R_і — резерв
і -го ресурсу на внутрішньому ринку.

Слід урахувати також експортну спеціалізацію країни, доцільність якої характеризується перевагою в експорті високотехнологічної продукції, а не сировини. Умовою такого вигідного для країни експорту буде значення коефіцієнта технологічності окремого виду продукції більше за одиницю:

, (13.22)

де K_Ti — коефіцієнт технологічності і -го виду продукції; РТ _{і вн} — рівень технологічності і -го виду продукції на внутрішньому ринку; РТ _{і з} — рівень технологічності і -го виду продукції на зовнішньому ринку.

Валютні кошти для закупівлі імпортних поварів значною мірою отримують від експорту власної продукції. Саме тому доціль­ність експортно-імпортних операцій визначається порівнянням валютних надходжень від експорту з витратами валюти на імпорт. Для таких порівнянь по експорту обчислюють витрати на експорт, валютні доходи від експорту, валютну ефективність експорту. По імпорту розраховують показники витрат на імпортну продукцію, валютну ефективність імпорту.

Витрати на експорт включають витрати національної економіки безпосередньо на виробництво продукції, що експортується, а також витрати на її транспортування до кордону, вантажні роботи, витрати зовнішньоторговельних організацій. Витрати на імпортну продукцію — це вартість її виробництва у внутрішніх цінах реалізації.

Зовнішньоекономічні операцій будуть доцільними за таких умов:

;

;

Загальна ефективність зовнішньоекономічної діяльності досягається, коли співвідношення валютних доходів від експорту і валютних витрат на імпорт більше за одиницю:

Валютні доходи від експорту — це різниця між виручкою від експорту та витратами на виробництво експортних товарів у перерахунках в одній валюті. Витрати на імпорт являють собою валютну вартість імпорту. Валютні доходи від експорту та витрати валюти на імпорт визначаються у зовнішньоторговельних цінах, які є близькими до світових цін і в основі яких лежать суспільно необхідні витрати праці на виробництво продукції.

Валютна ефективність експорту за своїм економічним змістом характеризує віддачу суспільної праці (суспільно необхідних витрат) для виробництва експортної продукції у вигляді валютної виручки, тобто скільки валютної виручки від експорту можна одержати з одиниці витрат на виробництво продукції. Валютна ефективність імпорту полягає у результативності заміни власного виробництва певних товарів на їх імпорт.

Показники зовнішньоекономічної діяльності розраховують і аналізують з урахуванням впливу на них інфляції, за територіаль­ною та товарною структурою. Урахування впливу цих чинників на валютну виручку від експорту продукції в динаміці здійснюється індексним методом. Для цього обчислюються індекси:

· експорту (І _екс);

· валютної виручки на одиницю продукції (І _е);

· внутрішніх цін (І _{вн р} );

· структурних зрушень (І _стр).

Введемо позначення:

t, б — періоди у роках — поточний і базовий;

і — від експортної продукції;

Q _{eкс і} — обсяг виробництва експортної продукції і -го виду;

В _{е і} — валютна виручка від одиниці і -го виду експортної продукції;

Р _{вн і} — внутрішня ціна одиниці експортної продукції і -го виду.

Тоді зазначені вище індекси розраховуються за формулами:

; (13.23)

; (13.24)

Знаменник формули (13.24) характеризує можливу (імовірну) валютну виручку від експорту продукції в періоді t при незмінних світових цінах.

; (13.25)

. (13.26)

З урахуванням формул (13.24)—(13.26) формулу (13.23) мож­на записати так:

(13.27)

Існує також показник — індекс умов торгівлі (І _у.т). Він визначається співвідношенням індексів середніх цін експорту (І_{р екс}) та імпорту (І_{р імп}):

. (13.28)

Можливі три ситуації:

1) І _у.т > 1 — це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є сприятливим;

2) І _у.т < 1 — це означає, що співвідношення цін у зовнішній торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим є несприятливим для країни;

3) І _у.т = 1 — це означає, що умови торгівлі в поточному періоді порівняно з базовим не змінилися.

Отже, індекс умов торгівлі дає змогу виявити і проаналізувати тенденції у динаміці цін на експортну та імпортну продукцію. Він залежить від товарної номенклатури і не залежить від валютних курсів та сальдо торговельного балансу. Тому можна сказати, що індекс умов торгівлі є узагальнюючим показником, який вказує на співвідношення експортних та імпортних цін.

Дата добавления: 2014-01-04