Боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації

Відповідальність у міжнародному повітряному праві

Відповідальність за порушення міжнародного повітряного права може бути покладена як на державу, так і на авіаперевізника.

Держава буде нести відповідальність за порушення принципів і норм міжнародного повітряного права. Наприклад, за порушення суверенітету над повітряним простором іншої держави.

Авіаперевізник несе цивільно-правову відповідальність при заподіянні смерті або шкоди здоров'ю пасажира, а також за збитки, завдані запізненням при перевезенні, якщо не доведе, що ним були вжиті всі заходи, необхідні для запобігання шкоди і збитків, або що такі заходи неможливо було вжити. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження багажу або вантажу, якщо подія, що призвела до шкоди, сталася в той час, коли багаж або вантаж знаходились під його охороною.

Авіаперевізник також відповідає за збитки, пов'язані з запізненням багажу або вантажу, якщо не доведе, що ним були вжиті всі заходи, необхідні для їх запобігання, або що такі заходи неможливо було вжити. Якщо перевізник доведе, що вина потерпілого була причиною шкоди або сприяла її виникненню, він може бути звільнений від відповідальності або така відповідальність може бути обмежена.

Відповідно до Варшавської конвенції 1929 р. і договорів її системи встановлені межі максимальної відповідальності авіаперевізника (фіксується гранична сума грошової компенсації). Перевізник має право укласти з пасажиром, відправником або отримувачем багажу або вантажу угоду про підвищення меж відповідальності, але не про їх зниження. В основу відповідальності покладений принцип вини. Регламентуються і процедурні питання відшкодування збитків.

У 1955 р. в Гавані був прийнятий Протокол про зміну Варшавскої конвенції 1929 р. Протоколом зокрема була істотно підвищена межа відповідальності авіаперевізника за шкоду життю і здоров'ю пасажира (250 тис. золотих франків). Положення Протоколу застосовуються лише до міжнародних повітряних перевезень між державами-учасниками.

Стрімкий розвиток авіаційної техніки ставить на порядок денний питання про міжнародно-правове регулювання відповідальності за шкоду, що заподіюється шумом авіаційних двигунів і в результаті подолання звукового бар'єру під час експлуатації надзвукових літаків.

Оскільки повітряне судно є джерелом підвищеної небезпеки, держави використовують суворі заходи як на національному, так і на міжнародному рівні по боротьбі з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.

Женевська конвенція про відкрите море 1958р. стала першим універсальним міжнародно-правовим актом, який дав визначення одному з таких актів – піратству (ст.15). Ст.101 Конвенції ООН з морського права 1982 р. підтвердила принципові положення Женевської конвенції 1958 р. відносно піратства.

Обидві конвенції встановлюють, що будь-яка держава може захопити піратське судно або літальний апарат, заарештувати осіб, що знаходяться на ньому і захопити майно, що там знаходиться. Судові установи держави, що вчинила такі дії, вправі виносити постанови про накладення покарань і визначення долі захопленого судна, літального апарата або майна, не порушуючи прав добросовісних третіх осіб.

Захоплення за піратство може здійснюватися тільки військовими кораблями або літальними апаратами чи іншими суднами і літальними апаратами, що перебувають на урядовій службі й уповноважені на це.

У 1963р. в Токіо була прийнята Конвенція про злочини та деякі інші дії на борту повітряного судна. Прийняття цього документу стало наслідком збільшення незаконних актів на борту повітряних суден. У ній дано визначення незаконного захоплення цивільного повітряного судна (ст.ІІ). Токійська конвенція також застосовується до звичайних кримінальних злочинів на борту повітряного судна (крадіжки, вбивства, провезення наркотиків і т.п.). Ця Конвенція є єдиним документом, що містить норми, які регламентують дії командира та членів екіпажу при вчиненні незаконного акту на борту судна або після його вчинення.

Токійська конвенція є чинною з 1969 р., Україна бере в ній участь.

Кінець 60-х років був відзначений різким збільшенням кількості незаконних актів, спрямованих проти безпеки авіації. Міжнародне співтовариство оперативно відреагувало на ці події. У 1970р. була прийнята в Гаазі Конвенція по боротьбі з незаконним захопленням повітряних суден. У 1971р. у Монреалі була укладена багатостороння Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації. Обидві конвенції є чинними, Україна є державою-учасницею обох конвенцій.

У 1988 р. до Монреальської конвенції був прийнятий Протокол, який з незначними змінами Конвенції розповсюдив її дію на випадки вчинення незаконного насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію.

Дата добавления: 2014-01-04