Історія виникнення, поняття і джерела міжнародного космічного права

Самостійна робота

Тема 15: Проблеми міжнародного космічного права

План лекційного заняття:

1. Історія виникнення, поняття і джерела міжнародного космічного права.

2. Правовий режим космічного простору і небесних тіл

3. Правовий режим космічних об'єктів і космічних екіпажів.

4. Відповідальність у міжнародному космічному праві

· Відповідальність у міжнародному космічному праві.

Термін «космічне право» вперше з'явився в другій половині XX ст. у зв'язку з початком освоєння космічного простору. Відомо, що 4 жовтня 1957р. Радянський Союз здійснив перший у світі запуск штучного супутника Землі. Ця подія ознаменувала нову еру в розвитку людства і здійснила істотний вплив на різні сторони життєдіяльності держав, у тому числі і на міжнародні відносини. Правове регулювання космічної діяльності стало для людства нагальною потребою. Отже міжнародне космічне право є молодою галуззю міжнародного права. Його норми поширюють свою дію на космічний простір і на всю діяльність держав, міжнародних організацій, фізичних й юридичних осіб із дослідження й використання космічного простору як на Землі, так і безпосередньо в ньому.

В теперішній час під м іжнародним космічним правом розуміють галузь міжнародного права, що є сукупністю принципів і норм, які визначають правовий режим космічного простору і небесних тіл, а також регулюють відносини між суб’єктами міжнародного права у сфері космічної діяльності.

В самому широкому розумінні загальним об’єктом цього права є космос, тобто Всесвіт. При цьому виділяють ближній космос, що досліджується за допомогою штучних супутників Землі, космічних апаратів и міжпланетних станцій, і дальній космос – світ зірок і галактик.

Більш конкретизованими об’єктами міжнародного космічного права є: а) космічний простір; б) небесні тіла; в) космічна діяльність суб’єктів міжнародного права; г) космічні об’єкти; д) екіпажі штучних супутників Землі, інших космічних кораблів та станцій.

Суб'єктами міжнародного космічного права спочатку виступали майже виключно держави. Але на початку ХХІ ст. активне розгортання процесу комерціалізації космічної діяльності призвело до розширення кола недержавних суб'єктів цієї діяльності за рахунок міжнародних (державних і недержавних) організацій, а також приватних юридичних і фізичних осіб.

Різноманітна діяльність з дослідження і використання космосу зараз регламентується різними актами міжнародного космічного права, що утворюють відповідну систему джерел. Ключове значення серед них мають п'ять міжнародних багатосторонніх договорів, прийнятих під егідою ООН в 60-70-х рр. ХХ ст., а саме: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла (від 19.12.1966р., діє з 10.10.1967р.); Угода про порятунок космонавтів, повернення космонавтів і повернення об'єктів, запущених в космічний простір (від 19.12.1967р., діє з 03.12.1968р.); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (від 29.11.1971р., діє з 01.09.1972р.); Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір (від 12.11.1974р., діє з 15.09.1976р.); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (від 0.12.1979 р., діє з 11.07.1984р.). Ці акти складають основу світового правопорядку в сфері дослідження і використання космічного простору.

Найбільш універсальним з них є Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла (далі - Договір про космос), який визначив загальні рамки для розвитку космічного права. Вони були конкретизовані в чотирьох інших зазначених вище угодах і конвенціях, що стосуються окремих сфер космічної діяльності.

У 1989 р. була прийнята Європейська конвенція про транскордонне телебачення, а в 90-х рр.. з'явився ряд багатосторонніх угод науково-технічного характеру, що стосуються міжнародних космічних проектів і програм. З космічними об'єктами пов'язана і Кейптаунська конвенція про міжнародні гарантії стосовно рухомого обладнання, відкрита для підписання в 2001 р.

Двосторонні міжнародні договори. Цими актами регулюються численні відносини у сфері двостороннього космічного співробітництва. Для прикладу назвемо: Договір між Бразилією і Україною «Про довгострокове співробітництво у використанні ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі«Алкантара»» (2003 р.); Угоду між Росією і Казахстаном про основні принципи та умови використання космодрому «Байконур» (1994 р.) та ін.

Резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони не мають обов'язкового характеру і не є прямими джерелами міжнародного права. Але ці резолюції відносяться до категорії так званого м'якого права і справляють істотний вплив на формування обов'язкових норм міжнародного права. Наприклад: Резолюція ГА ООН 1962 (XVIII), якою була затверджена Декларація правових принципів діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, що стала основою Договору про космос; Резолюція ГА ООН 47/68, від 14 грудня 1992 р., що затвердила Принципи, що стосуються використання ядерних джерел енергії в космічному просторі; Резолюція ГА ООН 51/122 грудень 1996 р., що прийняла Декларацію про міжнародне співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору на благо та в інтересах усіх держав, з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються, тощо.

Акти міжнародних організацій. У європейському контексті це акти Європейського космічного агентства, Європейського Союзу, Комісії Європейських співтовариств та ін. Наприклад: Рішення Ради Європейського Союзу «Про розвиток загальноєвропейської космічної політики» (від 13.03.2003 р.); Рамкова угода між Європейським співтовариством і Європейським космічним агентством (2003 р.) та ін.

Окрему групу становлять установчі акти міжнародних організацій, що здійснюють космічну діяльність: Конвенція про створення Європейської організації з космічних досліджень (1962 р.); Конвенція про створення Європейського космічного агентства (1975 р.) та ін.

В рамках Співдружності Незалежних Держав діють: Угода про спільну діяльність з дослідження і використання космічного простору (1991 р.); Угода про засоби систем попередження про ракетний напад і контроль космічного простору (1992 р.) та ін.

У відповідності з першою із зазначених угод спільна космічна діяльність здійснюється державами-учасницями на основі міждержавних програм. Реалізацію цих програм координує Міжнародна рада по космосу. Держави-учасниці також зобов'язалися здійснювати свою діяльність з дослідження і використання космічного простору відповідно до чинних міжнародно-правових норм і координувати свої зусилля в цій галузі.

Міжнародне космічне право ґрунтується на тих саме принципах, що й загальне міжнародне право (заборона погрози силою, мирне вирішення міжнародних спорів тощо), але має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюдження державного суверенітету на космічний простір і небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання космічного простору, по­передження потенційно шкідливих наслідків космічної діяль­ності і охорона навколишнього середовища, та деякі інші принципи.

Дата добавления: 2014-01-04