Перебудова в СРСР і україна

1985-1991 рр. стали останнім періодом існування СРСР. Уже на почат­ку 80-х років, особливо після смерті Л. Брежнєва і зміни двох генераль­них секретарів КПРС протягом трохи більше як двох років, стала очевид­ною системна (насамперед політико-ідеологічна) криза радянського ре­жиму в Україні. Усе більша кількість людей переконувалась у безпорад­ності радянського керівництва.

Певні надії виникли після приходу до влади в СРСР М. Горбачова, з ініціативи якого в країні почалася перебудова, яку офіційна партійна пропаганда підносила як відновлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому «другого дихання» й гуманного, демократичного характеру. По своїй суті перебудова була спробою партійно-державної верхівки СРСР вивести країну з глибокої кризи, що охопила всі сфери суспільства й набувала системного характеру.

Період перебудови мав два етапи:

- 1985-1988рр – період розроблення концепції перебудови, перші економічні реформи.

- 1988-1991 рр - період активних політичних перетворень під гаслом демократичного, гуманного соціалізму.

В результаті програма перетворень виявилась утопічною, темпи економічного розвитку падали. У червні 1987 року запропонована реформа М.Рижкова – Я.Абалкіна. її суть: самостійність, самоокупність, самофінансування. Прийняті були закони «Про кооперацію», «Про підприємство».Але наміри по прискоренню розвитку економіки не виправдались. У 1990 році уперше за багато років ВВП України скоротився на 1,5%. Непродумана фінансова політика привела до зростання інфляції.

Якийсь час вище радянське керівництво в Москві, а особливо його пред­ставники в Україні, не уявляли собі всієї глибини й розмаху кризи, що почалася. Свідченням цього була утопічна політика «прискорення», яка передбачала без істотних змін у системі виробничих відносин, форм влас­ності й політичного устрою до 2000 р. здійснити могутній економічний ривок і вирішити традиційні соціальні проблеми радянського суспільст­ва: продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами щоденного вжитку, ліквідації черг і дефіциту. У керівництві країною зростало побо­ювання, що в СРСР назріває стихійний соціальний вибух із непередбаче­ними наслідками.

Неспроможність політики прискорення стала очевидною досить швид­ко. Замість очікуваного зростання темпів економічного розвитку продов­жувалось їх неухильне зниження. Замість послаблення продовольчої, житлової й товарної криз відбувалося їх подальше загострення. Черги за товарами першої необхідності ставали все довшими. Нарешті, у 1990 р. уперше за багато років почалося скорочення обсягів виробництва. У червні 1990 року було прийнято рішення про перехід до ринкової економіки.

Таким чином, усі спроби перебудови системи управління економікою виявилися абсолютно марними. Непродумані, половинчасті й безсистемні зміни в економіці вносили розлад у централізовану й по-своєму логічну систему управління народним господарством. Народногосподарський ком­плекс СРСР став розвалюватися. Руйнувалися господарські зв'язки між окремими підприємствами, галузями та регіонами. Це посилюваловідцентрові тенденції в СРСР. Союзні республіки брали під власний конт­роль економіку, налагоджуючи прямі міжреспубліканські зв'язки без по­середництва Москви. Центр виявився економічно непотрібним. Цей фак­тор усе помітніше впливав на розпад Радянського Союзу.

Дата добавления: 2014-01-04