Реформи в політичній системі

Загострення економічної кризи прискорювало реформи в політичній сфері. Існуючі державні інститути були вже нездатні уберегти країну від занепаду. Ця істина поступово опановувала свідомістю ініціаторів пере­будови й примушувала їх до демократизації громадського життя, до від­мови від так званої керівної ролі КПРС у суспільстві. Очікувалося, що це стимулює ініціативу громадян, сприятиме стабілізації соціально-еконо­мічної й політичної систем у рамках «оновленого» соціалізму.

Але, як уже траплялося в історії, наміри керівництва демократизува­ти тоталітарну систему наштовхувалися на лютий супротив консерватив­них елементів владних структур, які не бажали втрачати своє становище й привілеї. Політична реформа буксувала, бо прийняті Верховною Радою закони були половинчастими, приймалися із запізненням, а до того ж часто-густо не виконувалися. Серед населення поглиблювалося розчару­вання в здатності керівництва вивести країну з кризи. Вплив і авторитет КПРС, державних структур влади швидко й необоротно падали.

Особливо яскраво це проявилося в Україні, перетвореній консерватив­ним керівництвом на чолі з компартією на справжній «заповідник кому­нізму». Але прагнення відмежуватися від процесів, що відбувалися в центрі, обернулося для партійних і державних структур УРСР катаст­рофічною втратою авторитету і справжньою суспільною ізоляцією. Ком­партії пригадали всі злочини, до здійснення яких вона була причетна: червоний терор громадянської війни, насильницьку колективізацію, го­лод, Чорнобильську катастрофу 26 квітня 1986 р., русифікацію та багато чого іншого. Суспільно-політичне життя в республіці поступово виходи­ло з-під впливу КПУ. Це знайшло відображення в усіх сферах громадського життя, особливо в національно-державній. Ослабленням старої політич­ної системи український народ скористався для боротьби за свої націо­нальні права, збереження й розвиток своєї культури, досягнення реаль­ного суверенітету. Взірцем прогресивних перетворень для України стала боротьба за незалежність прибалтійських і закавказьких республік, роз­гортання демократичного руху в Росії. В Україні починається процес фор­мування громадсько-політичних груп, об'єднань, опозиційних існуючо­му режиму. У 1987 р. у Києві почав роботу Український культурологіч ний клуб (УКК), відновила роботу Українська Гельсінкська Спілка (УГС), з'являються інші об'єднання демократичної орієнтації. Найактивніше діяли вони в Західній Україні, звідки хвиля мітингів і демонстрацій по­ширювалася по всій республіці..

Компартія України, державні структури прагнули зупинити зростан­ня демократичного руху в Україні. Особливо яскраво це проявилося під час формування Народного руху України. В умовах партійної моно­полії на засоби масової інформації рухівці не мали можливості донести своє слово до людей. Але незважаючи на це, чисельність Руху в усіх регі­онах України — від Львова до Луганська — зростала. Логічним наслід­ком цього став Установчий з'їзд Народного руху України, що відбувся 8 вересня 1989р.

ФОРМУВАННЯ БАГАТОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ

Створення Руху як масової громадсько-політичної організації знаме­нувало ліквідацію монополії КП України на політичну діяльність. В Укра­їні почалося формування багатопартійності. Цей процес активізувався пі­сля лютневого (1990 р.) пленуму ЦК КПРС, який під тиском обставин по­годився вилучити з Конституції СРСР шосту статтю, що закрі­плювала керівну роль партії в радянському суспільстві.

За короткий час про початок своєї діяльності заявили Українська наці­ональна партія (УНП), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Об'єднана соціал-демократична партія України та ін.

Поява нових політичних партій відбувалась одночасно з наростанням внутрішніх суперечностей у Компартії України. У січні 1990 р. група комуністів-реформаторів заявила про створення Демократичної платформи. Основною своєю метою вони проголосили перетворення КПРС на демок­ратичну партію парламентського типу. Демплатформа виступила також за перетворення КПРС у союз компартій республік, за ліквідацію її уні­тарного характеру. Переконавшись у неможливості демократизації КП України, Демплатформа виділилася в окрему політичну партію — Пар­тію демократичного відродження України (ПДВУ).

Вибори до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. продемонстрували посилення впливу опозиції та ослаблення авторитету й можливостей КП України. Незважаючи на нерівноправні умови, відсутність в опозиції до­ступу до засобів масової інформації, вона, об'єднавшись у Демократич­ний блок, одержала майже третину голосів у Верховній Раді. Згодом де­путати від Демблоку оформилися в опозиційну Народну Раду.

Дата добавления: 2014-01-04