Програмно цільовий підхід до управління розвитком туристичної інфраструктури

Механізми державного регулювання туристсько-рекреаційною діяльністю в Україні

Лекція 17.

Оцінка якості супозиторіїв, їх пакування і умови зберігання

Якість супозиторіїв зумовлена їх технологією і дотриманням вимог санітарного режиму.

Супозиторії повинні мати однакову масу, однакову форму, певну твердість. Однорідність супозиторіїв визначають візуально за відсутністю включень н повздовжньому зрізі.

Середню масу визначають зважуванням 20 супозиторіїв з точністю до 0,01 Відхилення в масі супозиторіїв не повинне перевищувати + /-5%.

Зберігають супозиторії в сухому прохолодному темному місці, щоб уникну зміни їх консистенції і розмноження мікроорганізмі.

1. Особливості сучасних механізмів державного регулювання туристсько-рекреаційною діяльністю (ТРД) в Україні.

1. Особливості сучасних механізмів державного регулювання туристсько-рекреаційною діяльністю (ТРД) в Україні.

Починаючи із середини минулого століття туризм розглядається як одна з найбільш прибуткових галузей світового господарства, яка за обсягами обороту коштів виходить на рівень такої потужної індустрії як нафтодобувна. У багатьох країнах світу, саме за рахунок туризму, виникають нові робочі місця, підтримується високий рівень життя населення, створюються передумови для поліпшення платіжного балансу країни. Необхідність розвитку сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, удосконаленню системи медичного обслуговування населення, впровадженню нових засобів поширення інформації тощо. Тому розвиток туризму відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем, як окремо взятої країни так і регіонів конкретної країни. А останнім часом і міжнародних регіонів - об’єднаних відповідними природними умовами та соціальними проблемами пов’язаними з ними. Важливим моментом є той факт, що туризм впливає на збереження й розвиток культурного потенціалу, веде до гармонізації відносин між різними країнами й народами, змушує уряди, громадські організації й комерційні структури брати активну участь у справі збереження й оздоровлення навколишнього середовища.

Сучасний розвиток туризму в Україні має глибокі протиріччя, перш за все у його організаційній структурі. Проблеми управління туристичною галуззю в Україні досліджувало і досліджують нині чимало українських науковців І.Гортенко [4], В.Гуляєв [5], В.Євдокименко [6], В.Кифяк [7], В.Мацола [8], Н.Кабушин [9], Ю.Лебединський [10] та ін.

Нині в Україні очевидні такі тенденції: спостерігаються високі темпи розвитку туристичної інфраструктури; зростає кількість громадян України що ви уїжджають на відпочинок за кордон; поступово змінюється структура туристичних організацій (відбувається об’єднання, злиття чи їх реорганізація) по всій території України, тобто відбувається оптимізація цієї сфери господарювання; збільшується кількість напрямків їх спеціалізації.

Україна посідає одне з провідних місць в Європі щодо забезпеченості туристсько-рекреаційними ресурсами. Найбільш цінними рекреаційними ресурсами є унікальні кліматичні зони морського узбережжя Чорного та азовського морів, Українських Карпат, а також мінеральні води та лікувальні грязі практично всіх відомих бальнеологічних типів. Згідно із статистичними даними, курортні та рекреаційні території в Україні становлять близько 9,1 млн га тобто близько 15% території. Оцінка потенціалу курортних та природних лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу розвитку туристичної галузі. Історичний розвиток України, культура, традиції населення, архітектурні ансамблі, унікальні природні пам’ятки, тощо в свою чергу є невичерпним ресурсом для пізнавального напряму туризму.

Наявний туристсько-рекреаційний потенціал дозволяє ставити завдання перед управлінськими структурами стосовно оптимізації підготовки трудових ресурсів. Тобто стає нагальним питання: який фахівець нині потрібен у сферу туризму – його рівень підготовки, спеціалізація, з якими знаннями та вміннями він повинен прийти у виробництво.

Основним документом що формує базу управління та регулювання розвитком туризму є, звичайно, Закон України “Про туризм”. [1].

В ньому чітко сформульовані основні позиції державної політики та державного регулювання в галузі туризму (розділ 2) Зокрема тут підкреслено що державою проголошується пріоритетність розвитку туризму. Сформульовано шляхи її реалізації. Серед них: спрямування державних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму, визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України їх використання та охорони, визначення основ безпеки туризму, вдосконалення нормативно-правової бази та регулювання відносин у галузі туризму, зокрема й умов ліцензування, стандартизації, сертифікації турпродукту, встановлення кваліфікаційних вимог до фахівців, вдосконалення статистичного обліку і звітності в цій сфері тощо. В цьому ж Законі також чітко визначені органи що здійснюють регулювання в галузі туризму (стаття 7) та встановлені їх повноваження (стаття 8)

Нажаль сьогодні логічно не впорядкована управлінська вертикаль в туристичній сфері. Проблемою в управлінні туризмом є недосконалість правового регулювання у сфері управління розвитком туризму. Особливо у блоці так званого сільського зеленого туризму, проект якого потребує поглибленого вдосконалення, змін та доповнень. Аналіз розвитку туристсько-рекреаційної діяльності на територіях сільських населених пунктів свідчить про збільшення кількості приватних господарів що залучаються до такого виду діяльності.[2]. Але з розгортанням туристичного бізнесу на селі окреслився рад проблем: зокрема - невизначеність статусу сільського жителя, що надає послуги з туризму – проживання, харчування, екскурсійні послуги та ін. Невизначеність статусу приводить до проблеми підпорядкування органам управління, оподаткування, а це в свою чергу до формування бюджетів, перш за все місцевих рівнів. Загалом основні проблеми даного виду господарської діяльності не підпадають під жоден із нормативних актів що належать до туристичних. Тут скоріше вступає в силу низка нормативних актів сільськогосподарського змісту. Першочергово розгортання цього виду діяльності на селі було заплановано як програма соціального розвитку та створення нових робочих місць. Крім визначення статусу сільського жителя – приватного підприємця чи господаря приватної садиби, від чого залежить рівень податку з трудової діяльності, докорінної переробки потребують питання відповідальності господаря сільської садиби, зокрема розмір страхового фонду (рахунку) і т. п. А ще краще питання страхування туристів та господарської діяльності фізичної особи що надає відповідні послуги узгодити із загально прийнятою системою страхування в державі на загальних принципах. Адже саме страхові кампанії мають бути зацікавлені в розширені спектру страхових полісів.

В Україні досі залишається дискусійним питання щодо центрального органу державної влади з питань курортів і розподіл функцій та повноважень у питаннях регулювання туристичною сферою на державному рівні, відсутність механізмів державного управління у регіонах. За останні роки туристсько-рекреаційна діяльність не одноразово переходила в підпорядкування того чи іншого державного органу. А це відповідно не сприяє стабілізації та логічному впорядкуванні господарюючих суб’єктів.

Відсутність системи контролю за діяльністю суб’єктів курортної сфери, повільні темпи зростання обсягів інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму, невідповідність міжнародним стандартам якості надання послуг свідчать про недостатність державної підтримки та відсутності механізмів комплексного підходу до управління національним туристичним продуктом на внутрішньому і міжнародному ринку туристичних послуг.

Найважливішим завданням на цьому шляху є забезпечення формування у сфері туризму сталої державної ідеології, спрямованої на раціональне і ефективне використання природних, історико-культурних та соціально-побутових ресурсів для розвитку в’їзного і внутрішнього туризму.

Крім того, необхідність розвитку цієї галузі в Україні, у тому числі в’їзного та внутрішнього туризму, зумовлена об’єктивною потребою збереження навколишнього середовища, природних ресурсів, культурної спадщини, людського потенціалу та його духовності, розв’язання проблем зайнятості та безробіття, що є сьогодні актуальним для малих міст України.

В основі до стратегії розвитку курортів як територій, де залежно від особливостей природних ресурсів, безумовно, має бути як санаторно-курортна (суто лікувальна) галузь, так і розвиватися сучасна курортно-рекреаційна індустрія, орієнтована на забезпечення якісного відпочинку. В цьому плані виникає нагальна проблема: переглянути та проаналізувати характер використання майна та землі, що перебувають у державній та комунальній власності.

Безумовно в Україні ведеться певна постійна робота з організації та забезпечення реалізації сформульованих у ЗУ «Про туризм» завдань сфери туризму. Але фінансування вкрай важливих для розвитку туристичної і курортної сфер України заходів, пов’язаних, насамперед, із створенням безпечних умов для туристів, підготовкою та участю у міжнародних та регіональних туристичних виставках в Україні та за кордоном, проведенням комплексної рекламно-інформаційної кампанії на основних зовнішніх ринках здійснюється очевидно не достатньо.

Сучасний стан розвитку туристсько-рекреаційної діяльності в Україні при наявному потенціалу ресурсів, очевидно що бажає бути кращим. Основними причинами такого становища є недостатній рівень теоретичного осмислення соціально-економічної суті туризму - як суспільного явища. Зокрема з позиції споживчого ринку – хто такий сучасний турист? Його потреби, його матеріальний стан, його зайнятість, тобто чи має він вільний час для відпочинку і коли, його поінформованість щодо ринку турпродукту в регіоні, в країні загалом чи на міжнародному ринку, і т.д. Основними проблемами на ринку турпродукту є в першу чергу дисбаланс в трудових ресурсах, їх кваліфікації та напряму спеціалізації. Від цих питань залежить економічна ефективність господарюючих суб’єктів в сфері туристичного бізнесу та його економічна значимість для держави загалом.

Дата добавления: 2014-01-04