Форми впливу та влади

Влада може набувати різноманітних форм. її форми визначаються мотивами, які керують людьми в процесі забезпе­чення управлінського впливу. Ефективність організації залежить не лише від професіоналізму керівника, а й від форм влади, які він застосовує, а також від уміння пристосовувати використовувану форму влади до існуючих умов.

У сучасному менеджменті виокремлюють сім основних форм влади:

Влада заснована на примусі, штрафних санкціях та за­грозі покарання. В її основі лежать різні за походженням побою­вання підлеглих - втратити роботу, повагу, посаду, можливість бути покараним тощо. Така влада вимагає жорсткого контролю і сприяє формуванню негативного ставлення підлеглого до свого керівника. Керівник, за використання такої влади намагається пригнічувати та знешкоджувати тих співробітників, поведінка яких не вписується у визначену ним схему поведінки.

Влада заснована на винагороди. В її основі - стимули і ви­нагороди як головні важелі впливу на працівників. Складність при використанні цієї форми влади полягає в тому, що не завжди легко знайти такий тип винагороди, який би заставив працівника робити свою роботу краще. Сила цієї влади буде тим відчутні­шою, чим тіснішим буде зв'язок між стараннями, наполегливіс­тю, самовідданістю працівників та досягнутими результатами з одного боку та позитивною реакцією лідера (визнання, премію­вання, ставлення за приклад, службова кар'єра) - з іншого.

Законна (традиційна, легітимна влада). Вона випливає зі статусу керівника в організації, є невід'ємним атрибутом форма­льного лідера і ґрунтується на переконанні підлеглих у праві ке­рівника віддавати обов'язкові для виконання накази. Переваги та недоліки даної форми влади залежать від особистих характерис­тик та стилю кожного керівника.

Експертна влада — передбачає унікальний досвід, високу кваліфікацію, спеціальні глибокі знання та фахові практичні на­вички, які переконують підлеглого в тому, що керівник краще ро­зуміє проблему, яка вирішується. Дії та вчинки керівника, що ви­користовує цей тип влади, підлеглі сприймають як "істину в останній інстанції", на віру, без перевірки, в його словах не сум­ніваються. Таку владу керівники часто використовують при ви­рішенні суперечок. Недоліком її є те, що єдина помилка може зруйнувати довіру підлеглих до керівника.

Інформаційна влада. Випливає із можливості керівника ко­нтролювати усі інформаційні потоки на своєму рівні. Знання усіх найдрібніших аспектів діяльності підрозділу чи організації до­зволяє маніпулювати волею людей, які цими знаннями не воло­діють. Окрім того, потреба в інформації з боку працівників збі­льшує їх залежність від керівника, що володіє цією інформацією.

Еталонна (харизматична) влада. Формується на силі осо­бистих якостей, внутрішньої енергетики або професійних здібно­стей людини, визнаної лідером не лише формально. Якості харизматичного лідера прагнуть наслідувати його послідовники. Ке­рівник, який володіє харизматичним впливом. Для підлеглим є взірцем, людиною. Котра уособлює ті властивості та якості, яки­ми прагнуть володіти інші члени колективу. Недоліком даної фо­рми влади є те, що влада такого лідера над підлеглими є надто сильна і може бути використана для негативного впливу на лю­дей.

Влада заснована на участі потребує таланту передавати частину своїх функцій на підлеглих, помічників. Визначення час­тини повноважень, що можуть бути делеговані іншим працівни­кам є досить складним процесом, проте, це дає можливість зосе­редитися на головних завданнях. Делегування частини своїх пов­новажень підлеглому збільшує авторитет керівника в його очах. Це в свою чергу збільшує залежність підлеглого, що пов'язано із його побоюванням втратити ці повноваження. Недоліком даної форми влади є те, що не всіх працівників додаткові повноважен­ня будуть мотивувати.

Використання усіх форм влади на практиці та їх комбінація залежить від конкретної ситуації. Менеджер має прагнути до ра­ціонального поєднання всіх можливих форм і джерел влади, оскі­льки це є однією з головних умов ефективного керівництва.

4. Теорії лідерства. Типологія лідерів

В процесі формування успішних керівників дослід­ники менеджменту намагалися сформувати єдину теорію успіш­ного лідера, виділити якості притаманні таким людям, узагальни­ти досвід їх діяльності. Внаслідок цього було сформовано три пі­дходи до вивчення лідерства: підхід з погляду особистих рис, пі­дхід з позиції людської поведінки та ситуаційний підхід.

ПІДХІД З ПОГЛЯДУ ОСОБИСТИХ РИС ЛЮДИНИ

Першим підходом до вивчення лідерства були дослідження особистості ("теорія особистості"), у яких було зроблено спробу виявити ті якості, які вирізняють видатних історичних особис­тостей.

Пізніше американський професор У. Шелдон сформував "конституціональну теорію", в якій намагався визначати пове­дінку людини по її тілобудові. Внаслідок чого він сформував тве­рдження, що люди з міцною пропорційно розвиненою статурою (мезоморфи) мають найбільше шансів стати успішними лідерами.

Консультант з питань лідерства У. Беніс, внаслідок узагаль­нення психологічних особливостей 90 лідерів, наголосив, що для лідера важливим є володіння такими якостями: управління ува­гою; управління значенням; управління довірою; управління со­бою.

Якості, що дають змогу стати лідерами, дослідники об'єднали в такі групи: фізіологічні, психологічні, інтелектуальні та ділові.

Однак, як засвідчує практика, наявність чи відсутність цих рис не означає, що людина обов'язково стане лідером. Хоча й нині провідні бізнес-школи пропонують тренінг-курси для розви­тку лідерських рис, але вони стосуються лише вдосконалення ді­лових якостей і комунікативних навичок.

ПІДХІД З ПОЗИЦІЇ ЛЮДСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ

Дослідники даного напряму заявляли, що ефективність лі­дера залежить від його поведінки з підлеглими, і на основі різних типів поведінки сформували різні стилі керівництва. К. Левін, який першим почав досліджувати ефективність стилів керів­ництва виділив три основних стилі:

ü авторитарний;

ü демократичний;

ü ліберальний

Керівник авторитарного стилю відрізняється схильністю до одноособового керівництва, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням більшості питань, свідомим обмеженням контактів з підлеглими. Прагне підкорити колектив своїй волі, не виносить заперечень і критики, помилок не визнає, часто його вимоги до підлеглих виходять за рамки службових. Велику увагу приділяє терміновості і порядку, що дозволяє чітко прогнозувати результати діяльності.

Керівник демократичного стилю керівництва прагне нада­ти своїм підлеглим самостійності відповідно до їх кваліфікації і функцій, які вони виконують, залучає підлеглих до визначення цілей, оцінювання результатів роботи, підготовки та прийняття рішень, що вимагає високого рівня професіоналізму підлеглих і координації в системі управління. Справедливо оцінює зусилля, з повагою ставиться до людей і турбується про них. Керівник де­мократичного типу особисто займається лише найважливішими і найскладнішими справами, надаючи право підлеглим вирішувати всі інші. Прислуховується до критики колег, інформує підлеглих про стан справ в організації.

Керівник ліберального стилю керівництва відрізняється ві­дсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе від­повідальність за прийняті рішення і їх наслідки. Мало втручаєть­ся у справи підлеглих, несподіваний у діях, легко зазнає впливу оточуючих, пасує перед обставинами, може безпідставно скасу­вати прийняте раніше рішення. У взаємодії із підлеглими ввічли­вий і добродушний. Критику вислуховує, але не прислуховується до неї.

Внаслідок детального дослідження згаданих стилів керівни­цтва, було визнано, що жоден із стилів керівництва не може бути універсальним і успішним не залежно від ситуації. Таким чином було виділено в окремий стиль ще один - адаптивний стиль ке­рівництва, суть якого полягає в тому, що використання якогось одного стилю, чи комбінування декількох стилів залежить від об­ставин, в яких здійснюється керівництво організацією.

Наприкінці 50-х pp. Д. МакГрегор розробив дві концепції людської поведінки "X" та "Y".

Концепція "X" виражає традиційний підхід до функції управління, що полягає у використанні людської праці за призна­ченням на вимогу організації. Вважається, що без активного втручання керівника, працівники залишаються пасивними. Такі ідеї спричинили бурхливий розвиток організацій бюрократичного та традиційного авторитарного типу, що приділяли багато уваги примусу та контролю.

Концепція "Y" розглядає людину як активний елемент ор­ганізації, який усвідомлює важливість цілей фірми і прагне поліпшити свою роботу не очікуючи вказівок зверху. Така точка зо­ру ґрунтується на припущенні, що:

ü робота є природною для людини;

ü винагорода і трудові зусилля є взаємозалежними;

ü винахідництво і творчість обов'язково будуть помічені і заохочені.

Р. Лайкерт виділив інших чотири стилі керівництва, які назвав:

ü експлуататорсько-авторитарний;

ü доброзичливо-авторитарний;

ü консультативно-демократичний;

ü заснований на участі.

При чому найбільш ефективним на його думку є останній стиль, що дозволяє створювати близьку до ідеальної систему вза­ємовідносин в організації, яка базується на цілковитій довірі і дружніх стосунках між підлеглими та керівниками.

СИТУАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО КЕРІВНИЦТВА

Згідно із ситуаційними теоріями лідерства, ефективність пе­вного стилю керівництва залежить від ситуації, в якій він засто­совується (наскільки обставини дозволяють керівнику впливати на підлеглих). Найбільш відомими ситуаційними моделями є: си­туаційна модель Ф.Фідлера, теорія життєвого циклу П. Герсі та К. Бланшара, модель "шлях - ціль" Т. Мітчела і Р. Хауза, модель прийняття рішень В. Врума - Ф. Йєттона.

Модель Ф. Фідлера. Дана модель була першою ситуацій­ною моделлю. Вона зосереджує увагу на ситуації і виявляє три фактори, які впливають на поведінку керівника:

ü стосунки між керівником і підлеглими;

ü структура завдання;

ü посадові повноваження.

На думку Фідлера, не зважаючи на те, що в кожній ситуації керівник може використовувати різні стилі керівництва, проте, манера поведінки того чи іншого керівника залишається незмін­ною.

Теорія життєвого циклу П. Герсі та К. Бланшара (рис. 1).

\

Рис. 1. Ситуаційна теорія П. Герсі та К. Бланшара

Згідно із даною теорією стиль керівництва залежить від зрі­лості підлеглих, яка визначається здатністю і бажанням викону­вати поставлені керівником завдання. Відповідно до рівня цих параметрів виділяють чотири стадії зрілості працівників:

1) люди не спроможні і не хочуть працювати; вони або не­компетентні, або не впевнені в собі;

2) люди не спроможні, але хочуть працювати; у них є моти­вація, але немає навичок і вмінь;

3) люди спроможні, але не бажають працювати; їх не при­ваблює те, що пропонує керівник;

4) люди спроможні і бажають робити те, що пропонує їм ке­рівник.

В залежності від того, на якій стадії перебувають працівни­ки, керівникам пропонується застосовувати чотири основні лі­дерські стилі: вказівний (S1), підтримуючий (S2), співробітництва (S3) і делегування (S4).

Модель "шлях - ціль" Т. Мітчела і Р. Хауза. Дана модель стверджує, що лідерство передбачає виконання трьох основних завдань з метою ефективного використання стилів керівництва:

1) пояснення підлеглим того як найкраще і найзручніше до­сягти поставлених цілей;

2) координаційна та направляюча діяльність, визначення проміжних цілей для полегшення орієнтації в роботі;

Залежно від обставин чергувати інтенсивність та полегшен­ня навантаження підлеглих у процесі виконання роботи. Згідно із даною моделлю поєднання різноманітних стилів, максимальна гнучкість у діях і постійна можливість вибору дозволить досягти кращих результатів. При цьому можливі чотири стилі керівницт­ва:

1. Директивне керівництво - керівник визначає мету, харак­теристики роботи, стандарти виконання і здійснює жорс­ткий контроль.

2. Доброзичливе керівництво – приділяє максимум уваги підлеглим, старається підтримувати сприятливий мікрок­лімат, атмосферу довіри та взаємоповаги.

3. Управління орієнтоване на виробничі досягнення – за­сноване на плануванні, контролі за якістю та модернізації виробничого процесу.

4. Управління засноване на участі – прагне активно залуча­ти підлеглих до процесів розроблення та ухвалення управлінських рішень.

Модель прийняття рішень В. Врума - Ф. Йєттона конце­нтрує увагу на процесі прийняття управлінських рішень. її автори вважають, що в залежності від участі працівників в процесі при­йняття управлінських рішень існує п'ять стилів керівництва:

А І (автократичний) - керівник приймає рішення одноосо­бово на основі наявної в нього інформації;

А II (автократичний) - керівник приймає рішення одноосо­бово на основі інформації, яку отримує від підлеглих;

К І (консультативний) - керівник обговорює проблему із тими працівниками, яких вона стосується (не збираючи їх разом); потім сам приймає рішення незалежно від їхніх рекомендацій;

К II (консультативний) - керівник збирає разом працівників, з якими обговорює проблему, вислуховує їх ідеї та пропозиції; рішення приймає сам незалежно від їхніх рекомендацій;

Г II (груповий) - керівник викладає проблему групі, яка об­говорює її, висуваючи ідеї та пропозиції; обговорення продовжу­ється до тих пір, доки не буде досягнуто згоди; керівник при цьо­му не має переваги голосу.

5. Загальна характеристика моделі сучасного менеджера

Одним із основних факторів, які забезпечують ефек­тивне керівництво персоналом на сучасному етапі є орієнтація керівника на зв'язки із підлеглими і, особливо, акцентування на психологічній складовій цих зв'язків. Сучасний керівник повинен тонко реагувати на настрої та думки, які панують в групі, він по­винен, вміти переконувати і домагатися підтримки своїх рішень з боку колег, вищого керівництва та підлеглих.

Отже, вирішальне значення для керівництва мають ефе­ктивні зв'язки і спроможність спонукати людей до дії.

Сучасним керівникам притаманні, риси, яких не було у їх попередників, це зокрема:

ü орієнтація на людей – більше часу витрачається на спі­лкування з людьми і менше на бюрократичну роботу;

ü дух суперництва – тільки той керівник, який витримує жорсткий натиск з боку конкурентів може претендува­ти на успіх;

ü зовнішня перспектива – пошук ресурсів підвищення ефективності організації проводиться не тільки в сере­дині організації, а й за її межами;

ü орієнтація на системи – складність сучасних відносин висуває на перший план керівників, які можуть ком­плексно осягнути діяльність організації незалежно від кількості її складових;

ü прагматизм, гнучкість та уміння працювати з невизна­ченістю – кожна дія керівника повинна випливати із поставленої мети і не відхилятися від наміченого курсу. Проте, засоби, з допомогою яких досягатиметься ця ме­та повинні постійно змінюватися залежно від зміни умов середовища, яке характеризується великим ступе­нем невизначеності;

ü орієнтація на довгострокові цілі – тільки ті керівники, які здатні бачити на багато років вперед вкінці кінців досягають успіху.

Характер сучасних управлінських систем стимулює керів­ників до використання гнучких моделей впливу, які видозміню­ються в залежності від ситуації та умов зовнішнього середовища. В той же час, окремий акцент робиться на самовдосконалення менеджерів усіх ланок та рівнів. Тому, сучасний менеджер – це людина, яка постійно навчається, відвідує тренінги, працює над собою.

Таким чином, керівництво та лідерство є основними понят­тями менеджменту. Вони визначають характер і параметри впли­ву керівника на працівників, зумовлюють формування систем пі­длеглості, забезпечують управлінську діяльність взагалі.

Питання для самоконтролю знань:

1. Дайте визначення і охарактеризуйте відмінності між керівництвом та лідерством

2. Які поняття формують основи керівництва? Охарактеризуй­те взаємозв'язок між поняттями "вплив" та "влада".

3. Охарактеризуйте основні форми влади. Яка форма влади най­більше імпонує вам?

4. Назвіть основні підходи до вивчення лідерства. Обґрунтуйте такий поділ.

5. Чому підхід до вивчення лідерства з погляду особистих рис не мав успіху в практичній діяльності? Охарактеризуйте основні теорії цього підходу.

6. На основі якого підходу було здійснено перше виділення стилів керівництва? Охарактеризуйте ці стилі.

7. В чому суть основних теорій виділених з позиції людської пове­дінки?

8. Чому, ситуаційні моделі найбільш точніше визначають прида­тність того чи іншого стилю керівництва? Назвіть основні ситуаційні моделі керівництва та лідерства.

9. Назвіть основні положення ситуаційної моделі Ф. Фідлера.

10.Назвіть основні положення теорії життєвого циклу П. Герсі та К. Бланшара.

11.Назвіть основні положення моделі "шлях - ціль" Т. Мітчела і Р. Хауса.

12.На чому ґрунтується виділення управлінських стилів в моделі В. Врума-Ф. Йєттона? Охарактеризуйте ці стилі.

13.Яким повинен бути сучасний менеджер? Чи знаєте ви керівни­ка, який володіє такими рисами?

Тестові завдання

1. Влада заснована на примусі - це:

1) та, згідно якої в основі лежить взаємозв'язок між докладени­ми зусиллями та отриманими результатами;

2) та, в основі якої лежать різні побоювання;

3) та, яка передбачає підпорядкування унікальному досвіду;

4) та, яка базується на власних магнетичних якостях лідера.

2. Влада заснована на винагород і- це:

1) та, згідно якої в основі лежить взаємозв'язок між докладени­ми зусиллями та отриманими результатами;

2) та, в основі якої лежать різні побоювання;

3) та, яка передбачає підпорядкування унікальному досвіду;

4) та, яка базується на власних магнетичних якостях лідера.

3. Експертна влада - це:

1) та, згідно якої в основі лежить взаємозв'язок між докладени­ми зусиллями та отриманими результатами;

2) та, в основі якої лежать різні побоювання;

3) та, яка передбачає підпорядкування унікальному досвіду;

4) та, яка базується на власних магнетичних якостях лідера.

4. Еталонна влада - це:

1) та, згідно якої в основі лежить взаємозв'язок між докладени­ми зусиллями та отриманими результатами;

2) та, в основі якої лежать різні побоювання;

3) та, яка передбачає підпорядкування унікальному досвіду;

4) та, яка базується на власних магнетичних якостях лідера.

5.Законна влада - це:

1) та, згідно якої в основі лежить взаємозв'язок між докладени­ми зусиллями та отриманими результатами;

2) та, яка випливає із додаткових знань лідера;

3) та, яка передбачає перекладення частини своїх обов'язків ке­рівником на підлеглих;

4) та, яка випливає із статусу керівника.

6. Лідерство в управлінні - це:

1) здатність впливати на менеджерів підрозділів і окремих пра­цівників;

2) здатність впливати на окремих людей, на їх групи і досягати поставленої мети;

3) здатність впливати на колективи і досягати певних цілей;

4) здатність впливати на окремі групи людей.

7. Що таке стиль керівника?

1) це манера поведінки керівника з підлеглими, яка впливає на них і спонукає на досягнення цілей;

2) це поведінка керівника в конкретній ситуації;

3) це сукупність правил, норм і положень, які визначають пове­дінку людей в організації;

4) це система підпорядкування одних людей іншим.

8. Ліберальне керівництво базується на:

1) залученні керівників до процесу управління;

2) одноособовому керівництві;

3) невтручанні в діяльність працівників;

4) на комбінації стилів управління.

9. Демократичне керівництво базується на:

1) залученні керівників до процесу управління;

2) одноособовому керівництві;

3) невтручанні в діяльність працівників;

4) на комбінації стилів управління.

10. Авторитарне керівництво базується на:

1) залученні керівників до процесу управління;

2) одноособовому керівництві;

3) невтручанні в діяльність працівників;

4) на комбінації стилів управління.

Дата добавления: 2014-01-04