Підходи радикальної філософії до соціальної роботи

План

Лекція 7. Соціально-радикальна модель соціальної роботи

1. Підходи радикальної філософії до соціальної роботи

2. Радикальна практика соціальної роботи як соціальна дія

3. Теорія та принципи соціальної дії

4. Феміністський підхід у соціальній роботі

Соціально-радикальна модель є результатом поєднання філософських, політичних і соціологічних напрямів, вона кидає виклик психологічним поясненням проблем клієнтів. Радикальні підходи набули популярності в багатьох західних країнах наприкінці 60-х і на початку 70-х років ХХ ст. Тоді у соціальній роботі частіше послуговувались психологічними моделями, що призводило до надмірної зосередженості на терапевтичній практиці. Така практика зазнала нищівної критики з боку частини самих соціальних працівників, політиків, учених, студентів і користувачів соціальних послуг.

Основні ідеї радикальної філософії походять від марксизму, який мав значний вплив на соціальну роботу. Характерною рисою радикальної філософії, як і радикалізму в цілому, є те, що вона відстоює розрив з визнаною традицією; виступає за рішучі методи розв’язання проблем, якими можуть бути як пасивний протест, так і революційні дії; великої уваги надає поліпшенню соціального законодавства, ролі централізованого управління тощо.

Марксизм фокусується на ідеї наявності в кожному суспільстві нерівності та несправедливості, оскільки представники різних соціальних класів мають неоднаковий доступ до влади, ресурсів, інформації тощо. Причому змінити ситуацію в межах капіталістичного суспільства неможливо, оскільки саме його економічна та соціальна структура породжує такий стан речей. Виходячи з цього, логічною є необхідність зміни суспільного устрою чи принаймні основних його структур, які б виражали та захищали інтереси більшості. У межах марксистської парадигми зарубіжної соціальної роботи формується традиція колективістських орієнтацій особистості, вивчення умов колективного буття людей. Водночас зважають на особистісні, соціальні якості клієнтів, їхнє соціальне становище, належність до певної соціально-класової групи. Відтак, діяльність соціальних працівників розглядають як силу, що сприяє здійсненню спільних колективних дій, спрямованих на розвиток самосвідомості клієнта та здійснення позитивних змін у суспільстві. Ця сила спрямована на соціальний контроль, на виконання ролі соціального адвоката, соціального педагога тощо.

Виокремлюють такі марксистські підходи до соціальної роботи:

1) прогресивний, що розглядає соціальну роботу як носія позитивних змін, що сприяє покращенню взаємозв’язків у суспільстві та сприяє активізації колективного руху та підвищенню свідомості;

2) репродуктивний, який робить акцент на участі соціальних працівників у відтворенні та посиленні пригнічення робітничого класу в капіталістичному суспільстві завдяки функції контролю;

3) контрадикторний, який фокусується на суперечливій ролі соціальних працівників, які своєю діяльністю, з одного боку, зміцнюють капіталістичний контроль, а з іншого, – підвищують функціональні можливості робітничого класу завдяки навчанню, наданню повноважень клієнтам, більшість з яких належать саме до робітничого класу. В такий спосіб соціальні працівники збільшують протиріччя, що сприяє ліквідації капіталістичних відносин.

Якщо класичний марксизм пов’язував прояви несправедливості та нерівності з належністю до робітничого, тобто пригнобленого класу, то сучасні радикальні теорії йдуть шляхом модифікації уявлень про соціальний клас та беруть до уваги набагато більший набір чинників, що можуть впливати на підтримання нерівності у суспільстві. Наприклад, це стосується радикальної феміністичної теорії та антидискримінаційних підходів, які розглядають пригнічення жінок, представників національних меншин; аналізують такі форми пригнічення, як упередження, негативні стереотипи, таврування тощо.

Дата добавления: 2014-01-04