Загальні положення

Моделювання

Ефективне управління тренувальним процесом пов'язане з використанням різних моделей. Під моделлю прийнято розуміти зразок (стандарт, еталон) в ширшому сенсі - будь-який зразок (уявний або умовний) того або іншого об'єкту, процесу або явища.

Розробка і використання моделей пов'язані з моделюванням - процесом побудови, вивчення і використання моделей для визначення і уточнення характеристик і оптимізації процесу спортивної підготовки і участі в змаганнях.

Терміни «модель», «моделювання» глибоко проникли в теорію і практику спорту. У періодичних науково-методичних виданнях ці терміни і їх похідні в даний час зустрічаються приблизно в 20 разів частіше, ніж в кінці 60-х - початку 70-х років XX в. Вже одне це свідчить про те, що моделювання як науково-практичний метод широко використовується в сучасній теорії і практиці спорту.

Функції, які виконують моделі при вирішенні завдань теорії і практики спорту, можуть носити різний характер.

По-перше, моделі використовуються як замінник об'єкту з метою отримати нові відомості про сам об'єкт. При проведенні експериментів з моделлю вдається отримати нові знання, які є віддзеркаленням структури і функцій моделі. Після перевірки знань про модель з погляду їх значення для об'єкту отримані теоретичні уявлення можуть стати складовою частиною теорії об'єкту. Так, результати досліджень структури м'язової тканини у тварин як в звичайних умовах, так і після напруженого тренування на підставі аналогій між структурою тканин людини і тварин використані для вдосконалення теорії спортивного відбору і орієнтації, розвитку швидкісний-силових якостей і витривалості. Теоретичні уявлення, отримані в результаті роботи з цією моделлю, останніми роками були піддані додатковій перевірці і уточненню в процесі біопсичних досліджень на людях.

По-друге, моделі використовуються для узагальнення емпіричного знання, розуміння закономірностей зв'язків різноманітних процесів і явищ у сфері спорту.

По-третє, моделі чинять величезний вплив на перебіг експериментально проведених наукових робіт в практичній сфері спорту. Таку роль грають численні морфофункціональні моделі при вирішенні завдань спортивного відбору і орієнтації, моделі підготовленості і змагальної діяльності - при побудові тренувального процесу.

Моделі, що використовуються в спорті поділяються на дві основні групи. До першої групи входять: 1) моделі, що характеризують структуру змагальної діяльності; 2) моделі, що характеризують різні сторони підготовленості спортсмена; 3) морфофункціональні моделі, що відображають морфологічні особливості організму і можливості окремих функціональних систем, що забезпечують досягнення заданого рівня спортивної майстерності. Друга група моделей охоплює: 1) моделі, що відображають тривалість і динаміку становлення спортивної майстерності і підготовленості в багаторічному плані, а також в межах тренувального року і макроциклу; 2) моделі крупних структурних утворень тренувального процесу (етапів багаторічної підготовки, макроциклів, періодів); 3) моделі тренувальних етапів, мезо- і мікроциклів; 4) моделі тренувальних занять і їх частин; 5) моделі окремих тренувальних вправ і їх комплексів. В процесі моделювання необхідно: 1) пов'язати моделі із завданнями оперативного, поточного і етапного контролю і управління, побудови різних структурних утворень тренувального процесу; 2) визначити ступінь деталізації моделі, тобто кількість параметрів, що включає в себе модель, характер зв'язку між окремими параметрами; 3) визначити час дії моделей, межі їх використання, порядок уточнення, доопрацювання і заміни. Моделі, які використовують у практиці тренувальної і змагальної діяльності, можуть бути поділені на три рівні: узагальнені, групові і індивідуальні.

Узагальнені моделі відображають характеристику об'єкту або процесу, виявлену на основі дослідження великої групи спортсменів певного віку і кваліфікації. До таких моделей можуть бути віднесені, наприклад, моделі змагальної діяльності в бігу або плаванні, функціональні моделі баскетболістів або гандболістів, моделі багаторічної підготовки або структури річного макроциклу в футболі. Моделі цього рівня носять загальноорієнтаційний характер і відображають найбільш загальні закономірності тренувальної і змагальної діяльності в конкретному виді спорту.

Групові моделі будуються на основі вивчення, конкретної сукупності спортсменів (або команди), що відрізняються специфічними ознаками в рамках одного виду спорту. Прикладом можуть бути моделі техніко-тактичних дій в гандболі, моделі змагальної діяльності борців або плавців, що відрізняються високим швидкісний-силовим потенціалом і недостатньою витривалістю тощо. Дослідження свідчать, що видатні спортсмени в різних видах спорту, можуть бути поділені на декілька самостійних груп. Так, наприклад, плавці, бігуни на середні дистанції можуть бути диференційовані на три основні групи:

• спортсмени, здатні досягти високих результатів за рахунок швидкісний-силових здібностей;

• спортсмени, що досягають високих результатів переважно за рахунок спеціальної витривалості;

• спортсмени, що відрізняються рівномірною підготовленістю.

В результаті вивчення структури змагальної діяльності видатних борців виділяють:

• спортсменів, які досягають успіху за рахунок високого рівня швидкісний-силових якостей, інтенсивного ведення першої половини сутички;

• спортсменів, що досягають високих показників в результаті високого рівня розвитку витривалості і ефективної боротьби в кінці сутички;

• спортсменів з рівномірним розвитком різних сторін підготовленості;

• спортсменів, що володіють на вищому рівні окремими прийомами при досить невисоку рівні фізичної підготовленості.

Практика переконливо свілчить, що спортсмен високого класу, що входить в будь-яку з виділених груп, має приблизно рівні шанси досягти успіху в найбільших змаганнях.

Схожа ситуація спостерігається при формуванні довготривалої адаптації до змагальних навантажень виявляється у спортсменів, що спеціалізуються в інших видах спортивних багатоборств, наприклад в легкоатлетичному десятиборстві. Тут виділяють групи спортсменів, здатних досягти високих результатів як рівномірної підготовленості, так і успішного виступу в окремих видах спорту при посередніх результатах в інших.

Індивідуальні моделі розробляються для окремих спортсменів і спираються на дані тривалого дослідження і індивідуального прогнозування структури змагальної діяльності і підготовленості окремого спортсмена, його реакції на навантаження тощо. В результаті отримують різноманітні індивідуальні моделі змагальної діяльності, різних сторін підготовленості, моделі занять, мікроциклів, безпосередньої підготовки до змагань тощо.

У спортивній практиці знаходять застосування моделі всіх трьох рівнів. Моделі вищого рівня, забезпечуючи загальні напрями спортивної підготовки і участі в змаганнях, деталізуються в індивідуальних моделях і створюють передумови для різностороннього управління тренувальною і змагальною діяльністю спортсменів.

Встановлено, що ефективність використання узагальнених і групових моделей для орієнтації і корекції тренувального процесу особливо висока при підготовці юних або дорослих спортсменів, що не досягли вершин спортивної майстерності. Що стосується підготовки спортсменів міжнародного класу, то орієнтація на такі моделі є неефективною. Річ у тому, що обдарований спортсмен - це, як правило, людина з яскраво вираженими індивідуальними рисами, які можуть мати різноманітні прояви, що свідчать про унікальні здібності.

Розробка моделей етапів багаторічної підготовки, макроциклів і періодів тренування повинна передбачати дотримання основних закономірностей становлення спортивної майстерності, забезпечення умов для якнайповнішого використання індивідуальних адаптаційних ресурсів з метою досягнення оптимального для демонстрації найвищих спортивних результатів рівня підготовленості. Моделі етапів, мезо- і мікроциклів повинні будуватися на основі сучасних уявлень про механізми довготривалої адаптації, знаннях про взаємодію навантаження і відновлення як чинників, що стимулюють адаптаційні процеси і що створюють умови для їх трансформації в структурні і функціональні перетворення в організмі спортсмена.

Моделі окремих вправ і їх комплексів будуються на основі контролю за механізмами термінової адаптації, а також параметрами тренувального навантаження (тривалості окремих вправ і їх комплексів, інтенсивності роботи, тривалості і характеру пауз між вправами, загальної кількості вправ).

Показники, що використовуються при формуванні моделей у сфері спорту, повинні знаходитися в суворій відповідності з особливостями виду спорту, рівнем кваліфікації і підготовленості спортсмена, його віком і статтю. При цьому слід враховувати, що показники, що відображають функціональні можливості спортсменів, можуть носити консервативний і неконсервативний характер, бути такими, що компенсуються, не компенсуються або компенсуються частково.

Дата добавления: 2014-01-04