Особливості правової охорони земель як просторово – територіального базису

Коли ми розглядаємо землю як просторово-операційний базис для розміщення різних об'єктів, вона являє собою поверхню земної кулі, обмежену визначеними просторовими межами. Інакше кажучи – це визначена площа, природна твердь, вимірювана квадратними метрами, гектарами тощо. Земля є нерухомим об'єктом і не може бути переміщена на інше місце. Незважаючи на тектонічні рухи літосферних плит, загальна площа земельного фонду все одно залишається незмінною. Навіть у випадку виникнення ерозії, утворення ярів, ям, вулканічного виверження, землетрусу тощо, простір у визначених фіксованих координатах залишиться незмінним. Хоча рельєф поверхні землі може змінитися, але сам земельний простір (визначена територіальна площа) залишиться незмінним. Адже коли ми говоримо про землю як про просторово-територіальний базис – ми маємо на увазі обмежений певними межами простір поверхні земної території. Тому охорона земель як просторово – територіального базису являє собою охорону і раціоналізацію використання простору земної поверхні. Така охорона буває територіальною, ландшафтною й функціональною.

Територіальна охорона земель містить у собі комплекс заходів для забезпечення раціонального використання земельного простору, недопущення необґрунтованого антропогенного навантаження на землі. Значна частина території країни використовується для розміщення й експлуатації основних, підсобних і допоміжних будинків і споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств і організацій, що використовують землю не як засіб виробництва, а як просторово-операційний базис для розміщення різних об'єктів. Існуючі нормативи відводу земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики у 2,5 – 2,7 рази перевищують відповідні нормативи країн Європейського союзу. Це, безумовно, негативно позначається на стані охорони земельних ресурсів країни.

Територіальна охорона земельних ресурсів передбачає дію засади: залучення до господарського обігу якомога меншої площі терену для найбільш ефективного здійснення відповідного виду господарської діяльності. Така охорона стимулюється законодавством України про плату за землю: адже розмір земельного податку обчислюється виходячи з розмірів земельної ділянки. Таким чином, більш вигідною є раціоналізація використання земельних ресурсів для здійснення господарської діяльності. Територіальна охорона земельних ресурсів здійснюється також при наданні земельних ділянок у власність і в користування. Адже органи, що здійснюють, погоджують, контролюють і реєструють таке надання стежать за дотриманням законодавства України про нормативи відводу земельних ділянок. Вони також можуть перевіряти доцільність відводу саме такої площі земельної ділянки державної чи комунальної власності для користування суб'єктами права приватної власності. За необхідності, для потреб охорони земельних ресурсів може здійснюватися вилучення (викуп) земель у порядку, передбаченому главою 22 Земельного кодексу. Для раціоналізації використання земельного простору землевпорядними організаціями можуть розроблятися проекти внутрішньогосподарського землевпорядження.

Ландшафтна охорона земельних ресурсів передбачає збереження цінного з наукової, екологічної, історико-культурної, рекреаційної, господарської точки зору рельєфу місцевості. Така охорона здійснюється шляхом створення об'єктів природно-заповідного фонду, вжиття заходів до охорони водно-болотних угідь міжнародного значення, запобігання погіршенню естетичного стану й екологічної ролі антропогенних ландшафтів, створення музеїв просто неба, історико-культурних заповідників, обладнання еколого-туристських маршрутів, туристичних маркованих стежок тощо. Ландшафтна охорона земельних ресурсів може також здійснюватися з огляду на забезпечення безпеки: так, на землях водяного фонду, землях оздоровчого призначення, інших територіях, що підлягають особливій охороні, забороняються грабарські роботи й ландшафтні перетворення, оскільки вони можуть призвести до негативних екологічних наслідків. Ландшафтна охорона земель здійснюється і від небезпечних природних перебігів: зсувів, ерозії, підтоплення тощо.

Функціональна охорона земельних ресурсів означає забезпечення можливості використання даної земельної ділянки як просторово – територіального базису для розміщення певних об'єктів. Адже законодавство України установлює певні вимоги до рельєфу місцевості, структури і якості земель, що можуть бути використані для розміщення екологічно небезпечних об'єктів, або навпаки – об'єктів, що вимагають особливої охорони. Такі вимоги встановлюються, наприклад, щодо атомних електростанцій, окремих промислових і сільськогосподарських підприємств, підприємств транспорту, населених пунктів, оздоровчих і рекреаційних об'єктів тощо. Лише земельні ділянки, що відповідають особливим вимогам, можуть бути використані для розміщення цих об'єктів.

Зокрема, землі, на яких розташовані господарські об'єкти, мають бути розташовані у сейсмобезпечній, зсувобезпечній зоні з відповідним рельєфом, вологістю, щільністю, геологічною структурою тощо[3]. Використання земель у зонах ризику затоплення чи підтоплення здійснюється відповідно до Порядку використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней і паводків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року. Порядок виділяє чотири зони ризику затоплення з установленням правового режиму кожної зони. Кабінетом Міністрів 26 липня 2000 року затверджена Комплексна програма захисту від шкідливого впливу вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001 – 2005 роках і прогноз до 2010 року. Програма передбачає конкретні заходи для забезпечення охорони земель, що служать просторово-операційним базисом для розміщення сільських населених пунктів.

Такі види антропогенного впливу, як скидання стічних вод, забруднення земель небезпечними хімічними речовинами, розміщення відходів, засмічення земель є небезпечними чинниками, що справляють згубний вплив не тільки на ґрунти, але й на можливість використання земельних ділянок як просторово-операційного базису для розміщення різних об'єктів. Забруднення земель – це зміна їхнього фізико-хімічного складу в результаті надходження шкідливих речовин. Засміченням земель, на відміну від забруднення, є привнесення у землі всілякого сміття, твердих відходів, металобрухту та інших твердих тіл, що перешкоджають нормальному використанню земельної ділянки, у тому числі як просторово-операційного базису. Тому заходи охорони земель від ерозії, затоплення, підтоплення, забруднення і засмічення, є спільними і для охорони земельного простору, і для охорони ґрунтів.

Дата добавления: 2014-01-04