Правовий режим екологічно уражених земель

Глави 27 і 28 Земельного кодексу встановлюють правовий режим техноґенно забруднених, деградованих і малопродуктивних земель. У результаті катастрофи на Чорнобильської АЕС велика кількість земель зазнала радіоактивного забруднення. Значну площу – 159 тис. га займають радіаційно забруднені сільськогосподарські угіддя, не використовувані в сільськогосподарському виробництві. Безпосередньо в 30-и кілометровій зоні відчуження вилучено з користування 65 тис. га сільськогосподарських угідь. За її межами – 123 тис. га. Внаслідок аварії на ЧАЕС усього забруднено понад 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь, у т.ч. 3,5 млн. га ріллі, близько 400 тис. га природних кормових угідь, понад 3 млн. га лісів (щільність забруднення радіоактивним цезієм перевищує 0,1 Кі на км²). Забруднення зазнали 74 райони у 12 областях України. Близько 70 % українського Полісся забруднено радіонуклідами. Ці обставини послужили підставою для встановлення особливого режиму – техноґенно забруднених земель.

Згідно ст. 169 Земельного кодексу, техноґенно забрудненими визнаються землі, забруднені внаслідок господарської діяльності людини, що призвела до деградації земель і негативних наслідків для довкілля і здоров'я людей. До техноґенно забруднених відносяться і радіоактивно забруднені землі, і землі, забруднені іншими шкідливими речовинами. Техноґенно забруднені землі – різновид деградованих. Особливості правового режиму техноґенно забруднених земель установлюються законодавством України про зону екологічного лиха.

Правовий режим зони екологічного лиха в першу чергу визначається: Законом України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 року і Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року.

Відповідно до першого Закону, до територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать території, на яких виникло стале забруднення довкілля радіоактивними речовинами, що може призвести до опромінення населення на рівні понад 1 мзв (0,1 бер) у рік. Ст. 2 Закону за ступенем радіаційного забруднення поділяє радіоактивно забруднені території на чотири зони:

а) зона відчуження – територія, з якої у 1986 р. було проведено евакуацію населення;

б) зона безумовного (обов'язкового) відселення – територія, що зазнала інтенсивного забруднення довговічними радіонуклідами, із щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км² і вище, чи стронцію від З,0 Кі/км² і вище, чи плутонію від 0,1 Кі/км² і вище, де ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 5,0 мзв (0,5 бер) у рік понад дозу, що він одержував у доаварійний період;

в) зона гарантованого добровільного відселення – це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км², чи стронцію від 0,15 до З,0 Кі/км² чи плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км², де ефективна еквівалентна доза опромінення людини може перевищити 1,0 мзв (0,1 бер) у рік понад дозу, що він одержував у доаварійний період;

г) зона посиленого радіоекологічного контролю – це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/км², чи стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/км², чи плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/км², за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослин та ін. чинників, перевищує 0,5 мзв (0,05 бер) у рік понад дозу, що він одержував у доаварійний період.

Ст. 3 Закону визначає радіаційно небезпечні землі як землі, на яких неможливе подальше проживання населення, одержання сільськогосподарської й іншої продукції, продуктів харчування, що відповідають нормативам екологічної безпеки. Ст. 170 Земельного кодексу встановлює вимоги щодо консервації таких земель. Це стосується території зони відчуження (30 – кілометрової зони) і зони безумовного (обов'язкового) відселення. Управління цими землями здійснює спеціальний орган – Адміністрація зони. У цих зонах забороняється постійне проживання населення, природокористування, будь-яка інша діяльність, що не забезпечує дотримання режиму радіаційної безпеки. На території зазначених зон проводиться запобігання винесення радіонуклідів за межі зони, екологічний моніторинг, утримання території в належному санітарному і пожежонебезпечному стані, застосування методів фіксації радіонуклідів на місцевості.

У зоні гарантованого добровільного відселення згідно ст. 16 Закону забороняється:

- будівництво нових, розширення діючих підприємств, безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіоекологічного, соціального захисту населення, а також умов його життя і праці;

- будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;

- природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки;

- внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу Кабінету Міністрів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю забороняється (ст. 18 Закону):

- будівництво санаторіїв, піонерських таборів, баз і будинків відпочинку, а також будівництво нових підприємств, що шкідливо впливають на здоров'я населення і довкілля;

- будь-яка діяльність, що погіршує радіоекологічну ситуацію;

- природокористування, що не відповідає вимогам норм радіаційної безпеки;

- внесення пестицидів, гербіцидів, отрутохімікатів без спеціального дозволу Кабінету Міністрів України.

У зоні посиленого радіоекологічного контролю застосовуються заходи соціального захисту населення, що гарантовані ст. 17 Закону, за винятком добровільного переселення людей із зони.

Постановою Верховної Ради України від 23 липня 1991 року затверджені межі зон території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

До деградованих земель, згідно ч. 1 ст. 171 Земельного кодексу відносяться:

- земельні ділянки, поверхня яких порушена в результаті землетрусу, зрушень, карстоутворення, повеней, видобутку корисних копалин тощо;

- земельні ділянки з еродованими, перезволоженими ґрунтами, ґрунтами з підвищеною кислотністю чи засоленістю, забрудненими хімічними речовинами тощо.

До малопродуктивних земель відносяться сільськогосподарські угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючістю, а їхнє господарське використання за призначенням є економічно неефективним. Виходячи з вищенаведеного, можна зробити висновок, що за своїм змістом поняття "малопродуктивні" є ширшим за поняття "деградовані". Деградованими визнаються землі, на яких у результаті антропогенних чи природних чинників відбуваються сталі негативні перебіги зміни стану ґрунтів. Загальна площа деградованих і малопродуктивних угідь України складає 5133,7 тис. га чи 8,51 % земельного фонду.

Згідно ст. 12 Закону України "Про плату за землю" земельний податок не стягується за екологічно уражені землі.

Дата добавления: 2014-01-04