Будова виступу

Підготовка публічного виступу передбачає ретельне вивчення теми, доречний й цікавий добір тексту та грамотне його проголошення.Успіх публічного мовлення насамперед залежить від змісту та стилю викладу. Виступ готується заздалегідь і передбачає такі основні етапи:

1) добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»);

2) складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»);

3) «словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio);

4) завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»);

5) проголошення (pronuntiatio).

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основниі етапи підготовки публічного виступу: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.

Докомунікативний	Комунікативний	Посткомунікативний
1.Визначення теми і мети виступу	Проголошення промови	Аналіз промови
2.Оцінка аудиторії й обстановки	Відповіді на запитання, ведення полеміки
3.Добір матеріалу
4.Створення тексту
5.Репетиція

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми й мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст промови і привертати увагу слухачів. (Наприклад: «Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки», «Про підготовку до проведення сертифікації виробів». При складанні порядку денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тем доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: ювілейна, мітингова й інші.

Починаючи складати текст, необхідно визначити мету виступу. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити завдання інформувати слухачів, подати певні відомості. Чи він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їхньої поведінки, тобто закликає до якихось дій.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики – закликає заздалегідь налаштуватися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих, на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна тощо), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У переважній більшості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе в чорно-білих фарбах, реагує на емоції. Чим більша аудиторія, тим простіше, наочніше, образніше варто говорити.

Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті; чи є там кафедра, стіл, мікрофон. Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба розташовуватися вільно, невимушено, установивши відстань приблизно 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

Наступна стадія докомунікативного етапу - «кодування» - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька. Джерела матеріалу поділяються на групи:

1. Безпосередні - матеріали, здобуті автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду:

а) знання, практика;

б) особисті контакти, бесіди, інтерв'ю;

в) уява - уявне створення нових картин, образів, проектів на основі минулого досвіду з елементами творчості.

2. Опосередковані:

а) офіційні документи:

б) наукова і науково - популярна література;

в) художня література;

г) статті газет і журналів;

д) передачі радіо і телебачення;

е) довідкова література: енциклопедії, словники;

ж) результати соціологічних опитувань.

Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує текст.

Кожен розгорнутий публічний виступ (промова, лекція, доповідь) являє собою логічне міркування. Тому, по-перше, він повинен складатися з традиційних частин будь-якого роздуму — вступу (вказівка на те, що говоритиме виступаючий і чому), основної частини (виклад фактів, докази), висновок (підсумок найбільш важливих положень), поєднаних у нерозривне логічне ціле. По-друге, як і в усякому роздумі, схема викладу (усієї теми або окремого питання) має передбачати послідовність: теза — аргументи (докази) — висновок.

Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одному боці. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез чи конспекту розгорнутого плану виступу.

Репетиція являє собою проголошення тексту подумки або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу витрачається 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблений, то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися впевнено.

Існує три способи виголошення промови:

1) читання тексту;

2) відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст);

3) вільна імпровізація (експромт).

Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, виголошують з опорою на текст. Достатньо підглянути, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру тощо. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість ораторові впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст промови. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.

Після виступу оратор часто відповідає на запитання слухачів, полемізує з ними. Така форма спілкування вимагає від оратора швидкої реакції, доброзичливості, володіння гумором. Відповідь доповідача адресується не тільки опоненту, але і всім присутнім.

Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з відповіддю, а відповідати лаконічно, зрозуміло і не давати необґрунтованих чи сумнівних відповідей; мати напохваті довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне обґрунтування ваших міркувань.

Зразок фрагменту політичної промови:

Шановні делегати!

Нідерланди вітають недавні зміни у стратегії розвитку і закликають приділити більше уваги взаємопоєднанню планування розвитку та екологічної безпеки. Проекти розвитку повинні мати безпосередній позитивний вплив на стан світового довкілля. Ті уроки про довкілля і розвиток, які засвоїли індустріальні держави, треба передати країнам, що розвиваються. Екологічні загрози, пов'язані з індустріалізацією, повинні бути враховані під час створення планів розвитку. Ось чому Нідерланди твердо обстоюють ідею того, що об'єкти допомоги та інвестицій повинні визначатися на місцевому рівні, де традиційні знання про довкілля можуть відігравати значну роль у процесі модернізації.

Зразок фрагменту ювілейної промови:

Шановні колеги!

Я високо ціную виказану мені довіру уже 5 років працювати разом з Вами на благо людей. За короткий час наша спілка виросла в міцну й надійну асоціацію. І все це завдяки професіоналізму, наполегливості й толерантності нашого керівництва. Високий професіоналізм, ділове й шанобливе ставлення до колег та наших клієнтів – запорука успіху й подальшого плідного розвитку. Незважаючи на економічну кризу, наша спілка вистояла, зміцніла. Я бажаю, щоб і надалі ми демонстрували командну роботу, позитивний підхід і високу віддачу.

Дата добавления: 2014-01-04