Лекція № 13. Безпека журналістського розслідування

Ж/р, як ні один напрям діяльності ЗМІ, нерідко пов’язано з небезпекою як для самого журналіста, так і для осіб, які надають йому інформацію. Це повинно слугувати серйозною причиною для осмислення своїх можливостей тими, хто збирається зайнятися цим видом діяльності.

Хто може загрожувати безпеці журналіста? Проблема забезпечення осо-бистої безпеки журналіста при проведенні ним ж/р вже давно привертає ува-гу як їх самих, так і аудиторію ЗМІ, суспільні журналістські і правозахисні організації, а також певною мірою (хоч би на рівні заявленості в законах) і державні структури. Є багато рекомендацій дослідників жанру і досвідчених журналістів, однак це не означає, що остаточно вироблені придатні для всіх випадків життя правила безпеки. Ситуації, в яких працює журналіст, постій-но вимагатимуть змін, вдосконалення правил проведення ним розслідування. Багато може бути запропоновано і кожним конкретним журналістом. Але в будь-якому випадку вирішення проблеми може бути тільки відносним.

Забезпечити свою безпеку повною мірою журналіст навряд чи зможе. Однак знизити рівень небезпеки можливо. По-перше, завжди потрібно вста-новити, звідки можлива агресія. Хто конкретно може загрожувати? Відповідь на це питання в більшості дає добре відоме формулювання: кому це вигідно? Таким чином джерело загрози журналіст повинен шукати насамперед в тій сфері, в колі тих осіб, інтереси яких зачіпає пошук.

Журналіста рідко переслідують, керуючись загальними абстрактними поняттями. Набагато частіше бажання зупинити його чи навіть знищити ви-никає в людей, чиї особисті інтереси можуть постраждати у випадку, якщо розслідування буде проведене і опубліковане. Тому слід дуже уважно про-стежувати зв'язок великих коштів, нерухомості, дорогого майна, високих посад тощо з тими особами, у яких все це може бути відібрано в результаті реакції правоохоронців на ж/р. Але якраз такий зв'язок заінтересованими особами старанно приховується. До того часу, поки журналісту це невідомо, він проводить розслідування, не знаючи, що може статися в наступну мить, від кого слід чекати небезпеки.

Дуже важливо вияснити, хто саме, в якому обсязі і якого роду може отримати вигоду від створення і збереження злочинної ситуації. Наприклад, журналіст розслідує незаконний продаж за кордон цінної сировини під виглядом металобрухту. В такому випадку він повинен поставити такі питання: хто може бути в цьому зацікавлений, крім безпосередніх виконавців злочинного промислу? Можливо, ті, хто повинен за службовим становищем не дозволяти такої діяльності? Чи міністерські чиновники, які можуть у певних випадках особисто дозволяти чи забороняти торгівлю? А може бути, якась третя сила, яка прямого відношення до цієї сфери не має? Коли відповіді будуть знайдені, а тим більше встановлена особа (група осіб), котра отримує максимальну вигоду від незаконної торгівлі, тоді достатньо чітко буде висвітлений і адресант потенційної небезпеки.

Які можуть бути погрози? По-перше, загроза фізичної розправи. Профе-сія журналіста – одна з найнебезпечніших. Причому небезпека зростає, якщо він займається ж/р. Будь-яке слово журналіста може бути використано проти нього. Тому йому слід завжди уникати прямих обвинувачень. Досвідчені журналісти замість них застосовують запитальні. Наприклад: «Вбивство журналіста Гонгадзе замовив президент Кучма?», «Убивці Політковської належать до ФБР?», «До загибелі Максима Курочкіна причетний Ренат Ахметов?». Кожне поважаючи себе видання має штатного юриста – добре під час розслідування консультуватися з ним. Як правило, розслідування не закінчується, коли матеріал з’являється в друці. Тому допомога юриста може знадобитися й пізніше.

Часто ж/р підписується не конкретним прізвищем, а абстрактно – «Від-діл розслідування», «Група авторів». Звичайно, якщо після публікації виника-ють судові проблеми, редакція не може приховувати імена.

До фізичної розправи вдавалися в перші рр. перебудови. Сьогодні ж використовують ін. методи: підкуп, добре оплачувана робота, автомобіль, нерухомість… Крім того, перешкоди ж/р почали застосовувати на стадії зби-рання інформації. З цією метою різні фірми, заклади, організації стали створювати власні прес-центри, які служать джерелами дозованої, вигідної засновникам інформації для преси. За соціологічними опитуваннями, на думку журналістів, найнедоступнішими стали органи виконавчої влади, пра-воохоронні органи і комерційні структури. Попри те, на життя журналістів посягають досі. У Росії лише в Чечні загинуло 23 журналісти, які хотіли роз-повісти правду про події, які там відбуваються.

Чи здатен журналіст протистояти тим, хто посягає на його життя? Коли він відчуває, що підходить до дуже небезпечної межі, т. б. наближається до загадки злочину, він має бути особливо обережним, застосувати всі заходи, щоб не виявитися наодинці з можливими злочинцями – написати заяву в міліцію чи в СБУ про небезпеку, попросити допомоги в колег.

Небезпека викрадення. Вона існує насамперед для тих журналістів, які ведуть розслідування в «гарячих точках», в зонах бойових дій. Так, на тери-торії Чечні, Югославії, Іраку увійшло в обіг слово «журналіст-заложник». Журналістів викрадають і в мирний час. Приклад – доля Г.Гонгадзе. Подібне траплялося в Білорусії. Викрадення переважно застосовується тоді, коли жур-наліста на певний час треба виключити зі сфери розслідування. Таким спосо-бом виграють час для замітання слідів. Журналіст повинен уникати ситуації, коли він залишається один в приміщенні, на вулиці тощо.

Загроза знищення майна. Вона реалізується у формі підпалу житла, зни-щення майна, викрадення, підриву чи підпалу особистого транспорту, гра-бунку квартири чи дачі тощо. Це позбавляє журналіста нормальних умов пра-ці та створює сильний психологічний тиск. Якщо він зламається, то навряд чи зможе становити для когось серйозну загрозу.

Психологічний тиск. Він спрямований на те, щоб спонукати журналіста зупинити розслідування. Журналісту можуть періодично телефонувати чи підкидати записки, попереджуючи, щоб він не втручався у справу. Можуть повідомити, що знають графік роботи дружини, адреси рідних, школу чи садок, які відвідують діти. Можуть вночі проникнути в редакцію і влаш-тувати розгром його робочого місця. Наприклад, за журналістом газети «АиФ» впродовж тижня їздив чорний мерседес, щоб залякати, спонукати відмовитися від подальшого пошуку.

Погроза знищення здобутої інформації. Основну небезпеку для певних осіб, чия діяльність розслідується, складає вже здобута інформація. Її пошук може вестися різними методами. Це і прослуховування телефону журналіста, і викрадення інформації з комп’ютера, і перегляд пошти. Зберігати всю ін-формацію по справі в одному місці не бажано, особливо в комп’ютері. Слід копіювати її і зберігати в надійному місці. Поки ж/р не закінчено, не варто ділитися ні з ким даними, які журналіст отримав того чи ін. дня, бо з того, що він дізнався, можна легко вирахувати його інформаторів, які теж будуть по-ставлені під шантаж або ж і знищені.

Загроза службового переслідування. Журналіста можуть притягти до судової відповідальності, тому не варто після ж/р викидати жодного доку-мента і не стирати магнітофонні записи (хоча б перші півроку після пуб-лікації). Інколи зберігати джерела небезпечно, але це необхідно, щоб від-городити себе від можливих нападок і переслідувань. Обов’язково в ж/р ма-ють бути вказані джерела і посилання на людей, документи, інформацією ін. ЗМІ. Документальні свідчення треба подавати так, щоб читач вірив напи-саному і при бажанні міг сам все перевірити.

Коли небезпека найбільш реальна? На етапі збору інформації, до момен-ту її опублікування. Особливо обережним має бути журналіст тоді, коли у нього зібрано майже все і залишилася головна ланка, яка дозволить підійти до центральних персонажів злочину. Саме в цей час окрилені успіхом жур-налісти можуть втратити пильність. Злочинці навряд чи будуть погрожувати автору публікації, яка вже відбулася, а тим більше вбивати його. Але є виключення. Завжди небезпека загрожує для журналіста, який проводить ж/р у небезпечних зонах, у зонах бойових подій. Приклад – загибель Т.Прохаська в Іраку.

Що може допомогти журналісту перед небезпекою. По-перше, він пови-нен мати нормальні стосунки з владою. Їй як такій не варто себе проти-ставляти. Розумніше порівняти ту мету, яку ставить перед собою влада, і власну позицію. Якщо вони співпадуть, то слід працювати поруч, встановити контакт. Серед правоохоронців та політичних діячів є ті, хто замішаний у різних порушеннях, але є й професіонали, на кого журналіст може опиратися. Вони можуть забезпечити його безпеку, особливо політики, МВС, СБУ. Їх підтримка важлива не лише для отримання інформації, але й для відстою-вання своїх поглядів, підвищення власної безпеки в ході ж/р.

Журналіст має публікувати тільки достовірну інформацію. А тому він повинен мати гарантії її достовірності і обов’язково перепровірити її. Якщо ж він публікує версію, то всі ствердження, оцінки, коментарі відносно злочин-ного характеру дій тих людей, про яких він пише, можуть бути присутніми в тексті тільки у формі висловлювань офіційних осіб правоохоронних органів.

Слід коректно спілкуватися з людьми, навіть коли це не дуже приємно для журналіста. Слід показати, що ж/р не уникнути, бо воно лиш тінь іншого, яке ведуть правоохоронці. Слід переконати, що воно потрібне не лише редакції і читачам, а й самому підозрюваному, оскільки дає можливість за-думатися над аргументами в свій захист і висловити їх у своїй публікації. Така поведінка журналіста буде позитивно сприйнята. Крім того, джерело інформації має бути переконаним, що журналіст не видасть його, якщо цього не вимагатиме суд. В ін. випадку автор просто втратить інформатора, а також дасть привід іншим потенційним помічникам у ж/р не йти на контакт з жур-налістами.

Всі ці рекомендації не вичерпують принципів і правил поведінки, які мо-жуть підвищити рівень безпеки журналіста. Їх доповнюватиме саме життя.

http://www.youtube.com/watch?v=wKSYpYjetpA – безпека ж.р., Ігор Чайка та TKvideoteka (розповідає Єгор Соболєв) поширює інформацію про це на youtube

Дата добавления: 2014-01-04