Верстання віршованих і драматичних текстів

Верстання текстів з таблицями і формулами.

Віршований текст, на відміну від прозового, організовується у певній ритмічній послідовності, оскільки він складається з окремих віршованих рядків, побудованих на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Переважно віршовані твори розміщують на сторінках видання по центру, через це для різних сторінок виключка рядків великого віршованого твору може бути різною, тому що центрують вірші по найдовшому рядку, який є на даній сторінці. Інколи вірші центрують візуально по масі складання на сторінці. Коли на сторінках складання вміщають окремі короткі вірші, тоді витримують для всього видання єдиний спуск. При великій кількості малих віршів, зокрема при двох малих віршах на розвороті, рубрики віршів чи зірочки можна розмістити за рахунок спуску, щоб вирівня¬ти вірші на розвороті за першими рядами. Відбивка між строфами, як правило, 1—2 рядки кегля основного шрифту. Якщо строфи розділені різними відступами, то між ними відбивка не обов'язкова.

Рисунок 2.1 — варіанти побудови вільного вірша: а — ступенева; б — прапорцева; в — змішана.

Цифри та зірочки, які розділяють строфи, виключають «окремим рядком» і відбивають зверху більше, ніж знизу.

Переносять вірші із сторінки на сторінку, не розбиваючи строф. У межах одного-двох рядків цього можна досягти, зменшуючи чи збільшуючи міжстрофні проміжки, як правило, подаючи їх однаковими на кожному розвороті і для кожного вірша.

В окремих випадках роблять переноси парами рядків, але в такому випадку заборонено переносити на наступну сторінку останніх два рядки вірша (членування). У віршах вільної побудови (не розбитих на строфи) переноси взагалі неприпустимі, тому що вони змінюють авторське акцентування окремих частин твору і утруднюють сприйняття. Існує три варіанти побудови вільного вірша (рис. 2.1).

1. Ступенева (драбинкою), де рядки починаються від однієї вертикалі, а кожна частина (такт) римованого рядка іде з нового рядка і починається від кінця попереднього.

2. Прапорцева побудова, де всі рядки і частини рядків починаються від однієї вертикалі, незалежно від довжини.

3. Змішана побудова, де присутні дві попередні разом.

Щоб переноси при окремих довгих рядках з рядка в рядок на сторінці, коли вони необхідні, не порушували ритму читання у віршах, слід переносити не частину слова, як це можна робити в прозовому творі, а ціле слово чи групу слів. Перенесене слово виключають у правий край сторінки складання окремим рядком. Щоб уникнути зайвих переносів, для складання віршів слід під кожне видан¬ня індивідуально вибирати формат, сторінку складання та шрифти. В невеликих форматах краще використовувати місткі шрифти або понижені кеглі.

Верстають віршовані твори двома способами. При першому кожний вірш подається з нової сторінки, при другому — віршовані твори верстаються підряд. Щоб зберегти композиційну єдність всіх розворотів для всіх віршів, необхідно робити зорово однакові спуски. Між строфами відстані повинні бути завжди зорово однакові, перш за все це стосується віршів на розворотах.

Заголовки віршів повинні компонуватися як єдине ціле з віршем, і тому його виключка диктується побудовою твору на сторінці складання.

Від тексту заголовок повинен відбиватися більше, ніж відбивка між строфами вірша. Колонцифру при симетричному розміщенні віршів слід ставити посередині сторінки складання, при асиметричному розташуванні, коли центральна вісь не проглядається, — краще в край. На кінцевих сторінках у віршованих творах колонцифру проставляють всюди або ніде. Якщо на кінцевих сторінках є малі окремі вірші, назви яких входять у зміст, тоді колонцифри краще ставити на всіх кінцевих сторінках видання.

Присвяти та епіграфи, якщо вони є у віршах, складають пониженим кеглем, курсивом і рядковими літерами. Дата написання вірша розміщується під ним біля лівої межі, світлим курсивом пониженого кегля. В прозових творах вірші складають пониженим кеглем від основного і верста¬ють відповідно до загальної композиції твору.

Драматичні тексти — тексти, написані у формі прямої мови всіх дійових осіб із зазначеним кожного разу імені особи, якій належать дані слова. Текст драматичних творів розчленовано на окремі вислови дійових осіб — репліки. Перед кожною реплікою подають ім'я дійової особи, яка її виголошує. Завжди в драматичних творах є вказівки до постановки — ремарки, які, в свою чергу, діляться на постановочні (характеризують обстановку на сцені, час і місце дії) та акторські (характеризують дію чи стан особи, яка говорить у даний момент). Основний текст драматичного твору — репліки. Крім цього, весь такий текст в свою чергу розбитий на дії, акти, картини і яви. Як правило, система рубрикації в такому творі дуже складна.

Складаючи і верстаючи твір, перш за все треба використовувати лише одну гарнітуру шрифту з різноманітними її виділеннями і накресленнями (рис. 2.2).

Репліки складають шрифтами прямого світлого накреслення.

Імена дійових осіб виділяють розрядкою прописним чи півжирним накресленням.

Імена дійових осіб відносно тексту реплік можуть бути розміщені таким чином:

а) упідбір до тексту реплік з абзацного відступу;

б) упідбір до тексту реплік без абзацного відступу, але з Невеликою втяжкою всіх рядків репліки, крім першої;

в) окремими рядками над текстом репліки або з виключ- кою в лівий край;

г) окремою колонкою зліва від реплік.

Рисунок 2.2 — варіанти верстання драматичного тексту.

Перший і другий способи придатні і для верстання Прозових творів, інші використовують у віршованих текстах.

Ремарки в драматичному тексті можуть бути двох видів, а саме: пояснення за ходом усієї дії та перед початком дії і зауваження, що відносяться до дійової особи, яка подає репліку. Перші ремарки називають зовнішніми, другі — внутрішніми. Зовнішні ремарки розміщують окремими рядками і складають кеглем на ступінь нижчий за шрифт реплік.

Найчастіше ремарки поміщають по центру сторінки «окремими рядками», хоча їх можна верстати по-різному, відповідно до композиції видання.

Від реплік ремарки відбиваються невеликими проміжками (від 2 до 6 пунктів), якщо можливо, то однаковими згори і знизу. Внутрішні ремарки верстають упідбір з і іменами дійових осіб чи репліками і складають курсивом в; дужках без зміни кегля шрифту.

Верстаючи заголовки в драматичних творах, слід лише слідкувати, щоб у системі рубрикації заголовки найнижчого ступеня були зримо активнішими, ніж імена дійових осіб.

При верстанні драматичних текстів не можна закінчувати сторінку іменем дійової особи, складеної окремим рядком, а також першим чи першим і другим рядками довгої репліки. В кінці сторінки репліка повинна мати не менше трьох рядків або може закінчуватися кінцевим рядком. Ніколи не починають нову сторінку акторською ремаркою, яка знаходиться всередині репліки. Відбивка імені дійових осіб зверху повинна бути приблизно в півтора рази більшою, ніж знизу.

Списки дійових осіб для всього драматичного твору верстають на окремій сторінці на оптичній середині. Можна верстати на завужений формат чи в дві шпальти. Якщо імена дійових осіб упідбір з репліками, то в такому випадку їх не відбивають одне від одного.

Формульні тексти є частиною основного тексту книги і тому їх верстають строго у відповідності з вказівками в оригіналі. Складність роботи з цим видом текстів полягає в тому, що окремі елементи формул, залежно від розташування, розміру та накреслення одних і тих самих знаків, можуть набувати різних змістових значень.

При складанні і верстанні велику уваїу слід прицілити аналізові оригіналу і його розмітці, правильно трактувати коректурні знаки. Для буквених позначень математичних величин використовують шрифти латинського, грецького і готичного алфавітів. Для правильного відтворення варто пам'ятати, що в розмітці латинські літери будуть підкреслені коректурним знаком «курсив», грецькі — обведені червоним кружечком, готичні — синім.

Коректурним знаком будуть помічені літери, які в рядковому і прописному накресленні однакові. Умовні скорочення слід подавати шрифтами латинського алфавіту прямого накреслення. Скорочення найменувань фізичних величин, незалежно від латинського чи українського алфавіту, теж складають прямим накресленням шрифту.

Формули бувають однорядкові, дворядкові і багаторядкові.

Однорядкові формули складають кеглем основного шрифту, дворядкові — пониженим кеглем, в багаторядкових — ту частину формули, що займає один рядок, кеглем основного шрифту, а два і більше рядки — пониженим кеглем. У шкільних підручниках для молодших класів усі частини формул краще складати шрифтами основного кегля.

Номери формул складають тими ж шрифтами, що і основний текст, але беруть їх у дужки, щоб відокремити від самих формул. Формули переважно виключають «окремим рядком» і верстають по центру сторінки складання.

Відбивка формули від тексту повинна бути в межах одного рядка кегля основного шрифту. Якщо перед формулою короткий кінцевий рядок, то від нього формулу взагалі не відбивають. Між формулами, які розташовані одна за одною, відбивка повинна бути не більше ніж 2—4 пункти. Збільшення відбивок і розбивок формул погіршує зручність прочитання, збільшує обсяг видання і, звичайно, витрати паперу.

Експлікації, які йдуть за формулами, є частиною основ¬ного тексту, і тому їх не відділяють від тексту, який іде за ними. Як правило, експлікації починаються словами «де» або «тут», за якими ідуть символи чи пояснення.

Існує два методи складання експлікацій:

а) усі символи з поясненнями впідбір. При цьому пояснення кожного символу закінчується крапкою з комою, після чого роблять проміжок, що дорівнює кеглю шрифту, яким набрано основний текст і який не змінюється при виключці рядків. Усю експлікацію верстають на повний формат рядків складання;

б) усі символи «окремим рядком» з вирівнюванням усіх тире, які відокремлюють символ від пояснення, для чого перед початком верстання необхідно визначити місце тире згідно з найбільшим символом чи числом. Слова «де» або «тут» складають і верстають без абзацу разом з першим символом, тобто відступ повинен враховувати і це слово.

Символ або число завжди відділяють від його опису знаком тире з відбивкою з двох боків по 2 пункти. Слова «де» або «тут» завжди складають з рядкової літери. Між такими словами і першим символом ніяких знаків пунктуації не ставлять.

При верстанні складних видань небажаним є розміщення формул на початку сторінки. Неприпустимим є розміщення на різних сторінках групи формул, які мають спільний номер. У таких випадках шляхом вгонки чи вигонки рядків формули слід помістити на одній сторінці.

У хімічних формулах символи хімічних елементів складають шрифтами латинського алфавіту прямого накреслення. Так само складають і цифри. Формули, які заверстуються безпосередньо в рядках, складають тим самим кеглем, що і рядки. Складні формули, які виводяться з тексту окремо, можна складати зменшеним кеглем шрифту, але не нижче кг. 8. Усі символи хімічних елементів — прописними літерами.

Цифри в хімічних формулах складають тим же кеглем, що і символи, а валентність — за тими ж правилами, що й індекси в математичних формулах, тобто на 1—2 ступені нижче, при цьому очко цифр повинно наполовину виступати за лінію основного шрифту. Назву хімічної сполуки розміщають під формулою посередині і складають шрифтом малого кегля.

Таблицею називають текстовий та цифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками і завершених заголовковими даними.

Виводи — текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних колонок за допомогою проміжків, без застосування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожна таблиця складається з таких основних частин:

1) головки, яка містить заголовкові дані всіх граф. У свою чергу головка може членуватися горизонтальними лінійками на яруси (рис. 2.3);

2) основного текстового і цифрового матеріалу в рядках таблиці, які утворюють хвостову частину — «хвіст» таблиці.

У більшості випадків хвостова частина складається з боковика — лівої графи, що містить в собі дані про зміст кожного із рядків таблиці, і прографки, яка становить зміст таблиці.

В окремих випадках у хвостовій частині таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий рядок), в якій подаються сумарні дані кожної колонки. Хвостова і заголовкова частини таблиці розділяються між собою так званою підзаголовковою лінійкою. Кожна таблиця чи вивід мають надзаголовкову частину, яка складається з нумераційного і тематичного заголовків. Окремі таблиці мають безпосередньо за хвостовою частиною примітки. По вертикалі таблицю можна ділити на кілька самостійних частин.

Рисунок 2.3 — будова таблиці.

Таблиці, які є складовими частинами книг та журналів, називають книжково-журнальними. Таблиці, які являють собою зразки форм обліку та звітності і складаються тільки із заголовкової і надзаголовкової частини, називають проформами. Таблиці з незаповненою прографкою, яку можна заповнювати вручну, називають пустографками або бланками.

Залежно від характеру заповнення граф таблиці поділяють на цифрові (всі графи містять тільки цифрові дані та математичні знаки), текстові (всі колонки прографки містять тільки текст), змішані (одна частина колонок текстова, а інша — цифрова), математичні (одна колонка містить математичні або хімічні знаки чи формули) та ілюстраційні (хоч би в одній графі поміщені ілюстрації).

У багатьох випадках застосовують таблиці, в яких лінійки використовують лише в заголовковій частині, або таблиці, які мають тільки горизонтальні лінійки.

Таблиці, обрамлені з чотирьох сторін у рамку з лінійок, називають закритими, з трьох сторін — напівзакритими, якщо лінійка є тільки зверху — відкритими.

Таблиці, які займають усю площу сторінки складання видання, називають сторінковими, а які займають лише

частину сторінки складання — клаптиковими. Якщо вони розташовані поздовж сторінки і читаються як основний текст, їх називають поздовжними, а якщо впоперек — поперечними (рис. 2.4).

За характером розміщення на сторінці видання можна виділити: клаптикові таблиці, заверстані в оборку (о); клаптикові, заверстані в розріз (б—г); клаптикові поперечні, заверстані в оборку (д); клаптикові розворотні, заверстані в розріз (е, є); сторінкові поздовжні (ж); поперечні (з); поздовжні з клаптиком (и); поперечні з клаптиком (і); розворотні поздовжні (і); поперечні (й) та поперечні з оборкою на парній сторінці (к). Великі за обсягом таблиці можна подати на розгорті чи кількох розгортах з переносом або на окремих вклейках.

При складанні та верстанні в одному виданні таблиці та виводи слід подавати однотипно за шрифтами, кеглями, товщиною лінійок, розмірами заголовків і граф, оформленням заголовкових та надзаголовкових частин, розмірами абзацних відступів і втяжок, виключкою колонок у графах, системами рубрикації в боковиках, характером вертикальної розбивки рядків і т. ін. Недопустимо в одному виданні частину таблиць робити закритими, а решта — відкритими чи піввідкритими.

Заголовкова частина таблиці може бути простою і складною, а може складатися з кількох ярусів.

Тексти заголовків, якщо можливо, варто розташовувати горизонтально. При великому заголовку і вузьких графах текст розміщають вертикально, при цьому заголовки всіх решта граф, крім боковика, можна теж розставляти вертикально.

У заголовках, які розташовані горизонтально, рядки тексту виключають посередині графи з відбивкою від вертикальних лінійок не менше ніж на 2 пункти. По висоті заголовки розміщають також посередині. Верхня відбивка від горизонтальних лінійок, як правило, на 2 пункти більша, ніж нижня.

Рядки заголовків, розташованих вертикально, завжди починають від однієї горизонтальної лінії. Заголовкову частину таблиць переважно складають шрифтами того ж кегля, що і хвостову. Однак, щоб уникнути вертикального

розташування заголовків, їх можна подати кеглем на ступінь нижче, ніж кегль шрифту боковика і прографки. В одноярусному заголовку текст кожної графи складають з прописної літери. В багатоярусному самостійні заголовки складають теж з прописної літери, а підпорядковані граматично заголовки в нижніх ярусах — з рядкових.

Рисунок 2.4 — варіанти верстання таблиць.

У кінці заголовка кожної графи знаків пунктуації не ставлять (крім обов'язкових крапок у скороченнях).

У виводах вертикальних заголовків робити не можна; горизонтальні рядки заголовків розміщують точно посередині відповідної колонки.

Надзаголовкову частину таблиці, яка містить нумераційний і тематичний заголовки, оформляють згідно зі всією рубрикацією видання. Найчастіше нумераційний заголовок подають «окремим рядком» з виключкою в правий край, а тематичний — з виключкою «окремим рядком» із змістовою розбивкою по рядках. Між нумераційним та тематичним заголовками відбивки не роблять. Допускаються й інші композиційні варіанти оформлення заголовків. Надзаголовкову частину таблиці відбивають від верхньої лінійки обрамлення на 2—6 пунктів. У виводах надзаголовкову частину відбивають від перших рядків на 2—4 пункти.

Текстові та цифрові елементи боковиків у таблицях виключають переважно в лівий край. При наявності лівої лінійки обрамлення текст відбивають від неї на півкегля основного шрифту, яким складений боковик, а цифрові дані, наприклад, у логарифмічних таблицях, виключають на середину. Багаторядкові елементи — з абзацним відступом першого рядка і втяжкою наступних. Кінцеві неповні рядки тексту боковиків можна доповнювати до формату колонкрапками. Крапки не можна застосовувати, якщо боковик складається тільки з цифрових даних.

У простих боковиків всі елементи починаються з прописних літер, у складних — всі самостійні чи нумеровані елементи завжди починаються з прописних літер, а підпорядковані елементи — з рядкових. У кінці елементів боковика знаки пунктуації не застосовують, за винятком — у потрібному місці — двокрапки.

Цифрові дані в колонках таблиць і виводів необхідно розміщувати так, щоб розряди чисел були вирівняні по вертикалі, тобто одиниці під одиницями, десятки під десятками і т. д. Таке розташування є обов'язковим, коли в таблиці наявна підсумкова частина. Найбільше число виключають посередині графи з відбивками не менше ніж 2 пункти. За відсутності даних в окремих рядках замість слова «ні» ставлять тире, за відсутності відомостей — трикрапку. Ці знаки завжди виключають «окремим рядком».

Формат складання текстових даних у колонках повинен бути таким, щоб відстань між текстом і лінійками була не менше 2 пунктів з кожного боку, а відстань між колонками у виводі — 8 пунктів. Текст кожного елемента графи завжди з прописної літери, знаки орфографії та пунктуації всередині тексту — згідно із правилами. В кінці кожного елемента знаків пунктуації не ставлять. Спосіб виключки тексту повинен бути єдиним для окремої таблиці і бажано для таблиць усього видання. Якщо в суміжних однорядкових елементах текстової графи повторюються однакові слова, то їх можна замінити лапками. Якщо повторюються багаторядкові елементи, тоді при першому повторенні їх замінюють словом «те саме», а при наступних — однією лапкою, розміщеною посередині цих слів. Заборонено замінювати лапками числа, марки машин, символи і т. ін.

При наявності підсумкової частини таблиці підсумкова лінійка повинна перекривати слово «Разом» на 12 пунктів. Ці слова в таблицях складають часто зі зміною шрифту, застосуванням розрядки так, щоб після них було 3—5 крапок. Підсумковий рядок, як правило, заключають по висоті в 24 пункти з відбивкою від підсумкової лінійки на 8 пунктів.

У виводах підсумкову лінійку відбивають від тексту виводу і від підсумкового рядка на півкегельну висоту.

Примітки чи посилання до таблиці складають шрифтами тієї ж гарнітури, що й хвостову частину таблиці, але меншого кегля. Посилання від тексту відділяють тонкою лінійкою форматом 3/4 — 1 кв. з виключкою у лівий край.

Лінійки, які служать у побудові таблиць для обрамлення, прографки і горизонтального членування, повинні бути цільними, без розривів.

Відбивка таблиць від попереднього та наступного текстів І повинна становити один-два рядки основного шрифту, яким складено видання. Проміжок між заголовком і таблицею має бути меншим за проміжок між заголовком та і попереднім текстом і повинен становити 4—6 пунктів.

При багатошпальтовому складанні таблиці бажано заверстувати на формат однієї шпальти. Якщо це неможливо, то таблиці при такому складанні можна складати на формат двох чи декількох шпальт. Не можна верстати таблиці в такому складанні на проміжні формати, наприклад, на 1,5 колонки з оборкою. Таблиця не може розрізати текст сторінки, тобто текст у кожній шпальті переходить через таблицю зверху донизу.

Відбивку текстів, рубрик, цифр проводять при такому складанні так само, як і при одношпальтовому.

Дата добавления: 2014-01-04